62. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку. Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами (промисловий переворот, впровадження техніки). Протягом 70-80 р. у найважливіших галузях (машинобудівній, металургійній, залізорудній) створюються великі капіталістичні підприємства, які базуються на машинній техніці, нових технологіях, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни в структурі промисловості України — зростає питома вага добувної промисловості, металургії, машинобудування. Різко збільшується попит на метал (відкриття металургійних заводів нового типу; 1872 р. - в Бахмутському повіті Катеринославської губернії (Донецька обл.) металургійний завод Юза). Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Певні досягнення спостерігалися і в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини в поміщицьких маєтках і господарствах заможних селян. Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст. Та урбанізація мало торкнулася українців(лише 5% українців проживало у містах). Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця) і відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою. Змінювалася структура сільськогосподарських культур, що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт . У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кількість пролетаріату. Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії (купці, промисловці, лихварі). І не зважаючи на колоніальну політику імперських урядів, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

63. Суспільно-політичний рух в укр. Землях в другій половині хіх ст.

Наприкінці 50-х років виникають напівлегальні суспільно-політичні організації – громади. Їхні ідеологи - В.Білозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студент­ську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», його учасни­ки В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення. У 1861 р. тут почав виходити пер­ший у царській Росії український часопис - «Основа», що опублікував тво­ри укр. письменників. Після скасування кріпосного права активізувалося створення неділь­них шкіл для неписьменних. У другій половині XIX ст. набуває обертів українофільство. На початку 1870 р. В.Антонович, М.Драгоманов, М.Русов, М.Зібер заснували таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. Діяльність українофілів ви­кликала жорстокий спротив царського режиму. Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рі­вня народу відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта». Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуев видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, ре­лігійних і особливо педагогічних публікацій. Громади були розлущені. При­пинив своє існування часопис «Основа». Невдовзі переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II підписав у травні 1876 р. Емський указ(заборона публікації укр. мови, викладання її у початковій школі + заборона діяльності громад). Таким чином, національна політика царського уряду в другій полови­ні XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиук­раїнською за своєю спрямованістю. Та не зважаючи на це, царський уряд був неспроможна знищи­ти в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соці­ального та національного розвитку.