11. Внесок української інтелігенції в розвиток освіти й наукових знань в хуі ст.

Однією з характерних рис української культури XVI ст. є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти. Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу.

Тривалий час основним типом учбових закладів були початкові, парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполитої у 1569 р. в Україні з'явилися єзуїтські колегіуми - по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені. Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідування католицизму. Ці учбові заклади виконували функцію окатоличування і ополячення українського населення.

Незважаючи на те, що багато з представників української еліти орієнтувалися на чужу культуру і мову, знайшлися все ж патріотично настроєні багаті феодали, які виступили ініціаторами створення православних шкіл, які б не поступалися єзуїтським. Взагалі традиції меценатства були в цей період яскраво вираженими. Одним з найбільш відданих українській культурі людей був князь Костянтин Василь Острозький. У 1576 р. у своєму маєтку він відкрив перший православний колегіум, куди для роботи були запрошені фахівці з ряду європейських країн. У колегіумі вивчалися давньослов'янська, грецька і латинська мови, а також цикл дисциплін, який називався за традицією “сім вільних наук”: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький.

Ініціатива князя Острозького знайшла багатьох послідовників. Найбільш активними з них стають братства, і, треба сказати, шкільна справа входить до числа їх головних турбот. У 1584 р. був отриманий дозвіл на цю діяльність, а у 1586 р. була відкрита перша братська школа у Львові. Тільки на Правобережжі було створено біля 30 подібних шкіл.

12. Постать Дмитра Вишневецького в історії України

Дмитро Іванович Вишневецький  - шляхтич, волинський магнат. На публічну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. Далекоглядний князь береться здійснити задум, який носився перед очима, очевидно, не одного з тодішніх людей, але не був реалізований досі — хоче заложити замки на Дніпрових островах, як твердині проти Татар. Він планував створення політичного союзу польсько – литовської держави та Москви для організації відсічі турецько-кримської агресії. Центром його плану було закладення фортеці на Низу Дніпра і широке використання козацтва, яке вже тоді перетворилося на значну військову силу, хоча відомостей про існування козацької організації на той час нема. Дмитро Вишневецький у 1553 році на власні кошти розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки. Улітку 1553 році, серед цих заходів, Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю і з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Після повернення з Туреччини, Вишневецький одержав вже формальне доручення тримати оборону проти татар у заложеній ним фортеці. Після втрати фортеці (1557р.) Вишневецький лишився і без власних ресурсів, і без підтримки держави. Тепер він прийняв запрошення царя. Наприкінці 1557 р. Вишневецький приїхав до Москви, склав присягу цареві. На початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів з Великим князівством Литовським. Після походу князь був відкликаний до Москви, де виконував другорядну роботу. Коли 1561 року Литва вступила у війну проти Москви. Вишневецький опинився у фальшивому становищі зрадника, і це не могло його влаштувати. Разом із своїми козаками він попрямував до Дніпра. Дмитро Вишневецький не міг сидіти на місці і втрутився у молдавські міжусобиці. За наказом султана, Вишневецького і двох його товаришів було страчено, рядових козаків відправлено на галери. Названий турками «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти», Дмитро Вишневецький заслужив на добру пам'ять нащадків.