97. Внесок Українського народу в перемогу.

Після вигнання німецьких військ за межі Радянського Союзу бойові дії розгорнулися на територіях рейху та його союзників. Збройні сили, які вели наступ, були добре озброєні, згуртовані, навчені. У їхньому багатонаціональному складі різко зросла частка воїнів-українців. Особливо це стосувалося 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 1-го Білоруського фронтів, особовий склад яких був українізований за рахунок жителів України, мобілізованих до армії у 1943—1945 pp. Тільки із західних областей України з лютого 1944 р. до осені 1945 р. лави Радянської Армії поповнили 750 тис. осіб призивного віку (96—98% усіх тих, хто підлягав мобілізації). У середині січня 1945 р. розпочався загальний наступ радянських військ. Були успішно завершені Вісло-Одерська, Східно-Прусська і Західно-Карпатська операції. 16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція. Під час її було розгромлено 93 піхотних, танкових і моторизованих німецьких дивізії. З 16 квітня по 7 травня радянські війська взяли в полон 480 тис. солдатів і офіцерів, захопили 1550 танків, 8600 гармат, 4510 літаків. Всього цього було досягнуто ціною життя понад 100 тис. радянських воїнів, Берлін впав. 8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. З війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги. Через три місяці (8 серпня 1945 p.), виконуючи зобов'язання, взяті на Кримській конференції (4—11 лютого 1945 р.), СРСР оголосив війну Японії. Розгромивши за три тижні мільйонну Квантунську армію, радянські війська прискорили капітуляцію мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. на лінкорі «Міссурі», який кинув якір у Токійській бухті, відбулося підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії. .Цей історичний день означав завершення Другої світової війни.

У чотирирічній жорстокій боротьбі проти гітлерівського рейху радянські народи здобули веесвітньо-історичну перемогу. Радянсько-німецький: фронт був основним фронтом Другої світової війни. Саме тут було розгромлено 507 німецьких дивізій і не менше 100 дивізій сателітів. Основну масу бойової техніки (75%) Німеччина теж втратила у війні з Радянським Союзом — 167 тис. гармат, 48 тис. танків, 77 тис. літаків. На західноєвропейському та середземноморському театрах воєнних дій було розгромлено 176 дивізій, причому, як свідчать документи, то були з'єднання, менш боєздатні й гірше озброєні, ніж ті, які використовувались проти СРСР. Загальні втрати Німеччини вбитими, пораненими й полоненими становили 13,6 млн осіб, із них понад 10 млн на радянсько-німецькому фронті.

Завершення Другої світової війни. Наслідки Другої світової війни і доля українського народу. Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн осіб, інші — понад 40 млн, у тому числі 15— 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, в тому числі й демографічні, становлять більше 40 млн осіб. Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована. Наприкінці листопада 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн з них були жителями України. Для порівняння: німецькі війська окупували лише 17% території Росії (600 тис. кв. км) з населенням у 27 млн осіб. З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.

Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР — у Польщу. З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-Східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств. У 1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками У ПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського.

У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою «Операція Вісла». Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі. До серпня 1947 р. було переселено 140,5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім'ї. Українське населення розпорошили по всій Польщі з метою якнайшвидшої його асиміляції. Нині там мешкають усього 300—350 тис. українців. Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27,4 млн осіб із 41,7 млн, що проживали у 1941 р. Важкі соціально-еко-номічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває й нині.

Трагічні наслідки світової війни поставили на порядок денний питання перетворення воєнного союзу країн антигітлерівської коаліції на Організацію Об'єднаних Націй для захисту миру і безпеки. В Ялті глави урядів СІЛА, СРСР і Англії погодилися скликати навесні 1945 р. установчу конференцію цієї організації, яка відкрилася у Сан-Франциско (СІЛА) 25 квітня 1945 р. Пленум конференції ЗО квітня 1945 р. запросив уряди Української РСР і Білоруської РСР направити свої повноважні делегації до Сан-Франциско. Це означало, що Україна стала членом-засновником ООН. Возз'єднання всіх українських земель, як і вступ України до ООН, стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відродження своєї незалежної соборної держави. Історія розпорядилася так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. в Тихому океані на борту лінкора «Міссурі» від імені СРСР підписав 40-річний генерал із села Косинівка, що на Уманщині, Кузьма Дерев'янко. Наприкінці XX ст. Україна першою з ядерних держав за власною ініціативою започаткувала етап ліквідації смертоносної зброї, щоб врятувати людство від нової війни.

101.Загострення соціальних проблем радянського суспільства. Неосталінізм.  Неосталинизм - политологический термин, обозначающий попытки реабилитации личности Иосифа Сталина в истории и восстановления политического курса Сталина. Также термин используется для обозначения современных политических режимов в ряде государств, политическая и общественная жизнь которых во многом имеет схожие характеристики со сталинским режимом. К настоящему времени не сложилось однозначного толкования данного термина, равно как и признания его в научной среде. Тем не менее, термин "неосталинизм" широко используют многие публицисты, политики, исследователи, в основном в западных странах и в Восточной Европе. …неосталинизм подразумевает определенный славянофильский интерес к России и ее истории. То, что называют неосталинизмом, - не только стремление контролировать, подчинять, репрессировать и принуждать; неосталинизм - это еще и проявление желания, чтобы Россия, воспользовавшись западной наукой и западными технологиями, избежала разложения, приняв ценности "вырождающегося" Запада, и следовала собственному пути развития. В течение 1960-х годов различие между сталинизмом и неосталинизмом определялось в следующем: советские лидеры не возвращаются к двум крайностям правления Сталина - единоличный диктат и массовый террор. По этой причине политика советских лидеров после Сталина должна быть определена скорее как неосталинизм, нежели сталинизм. В феврале 1956 года советский лидер Никита Хрущев разоблачил культ личности, окружавший его предшественника Иосифа Сталина, и осудил преступления, совершенные во время "Большого террора" ("Ежовщины"). Хрущев выступил с четырехчасовой речью, осудив режим Сталина, однако выступление критиковали за сильно преувеличенные заявления и сфабрикованные обвинения. Историк Роберт Дэниэлс придерживается мнения, что неосталинизм играл основную роль на советской политической сцене еще четверть века после смерти Сталина. 

102.Духовне життя українського народу в 70-80 рр. Народна освіта - підґрунтя культури й духовності в 60-80-х роках перебувала в стані жорсткої політизації, пристосування до потреб "комуністичного будівництва". У 1972 році ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи". Зазначений документ зазначав основні напрями навчального процесу в наступні роки. Його прийняття означало, що віднині завданням шкіл та прирівняних до них закладів є надання середньої освіти кожному громадянинові України, незалежно від його бажання і здібностей. Через те,що коштів на навчання у держави не вистачало, рівень освіти знизився. У 70-80-х роках у школах України різко звузилася сфера функціонування української мови. В обласних центрах республіки наприкінці 70-х років укр. школи становили лише 22%, а російські 78% загальної кількості шкіл. Тоталітарний режим прагнув до цілковитої русифікації України. Українська мова все ще була в програмах шкіл, проте була не обов’язковою і від неї нерідко відмовлялися самі батьки дитини коментуючи це станом здоров’я. Рівень науки в економічно розвинутих державах почав стрімко зростати. Ця хвиля охопила і СРСР. В країні кількість науковців у 1980 році зросла до 200 тис.чол. Як і в інших республіках СРСР, ефективність роботи вчених в Україні була недостатньо високою. Промислові підприємства, колгоспи, радгоспи не були зацікавлені в негайному впровадженні досягнень науки у виробництво, бо це належним чином не заохочувалося. За цих умов учені втрачали інтерес до результатів своєї праці. Наука, особливо фундаментальна, відчувала гостру нестачу коштів. Центр наукових досліджень республіки - Академія наук УРСР. Суперечності й труднощі в житті суспільства 60-80-х років не могли не позначитися на стані літератури і мистецтва України. Тоталітарна система вимагала від митців художнього виправдання свого курсу на згортання демократизації, посилення централізму і денаціоналізацію України. Відомі українські письменники цієї доби: Ю.Дрозд, Є.Гуцало, Р.Федорів, І.Чандей, І.Білик, О. Корнійчук, М.Бажан, Ю.Смолич, М.Стельмах та інші. 103.Застійні явища в науці, літературі та мистецтві. Опозиційний рух. Причини опозиційного руху в 60-80рр: подальший відхід влади від політики лібералізації, ігнорування партією конституційних прав. Основні напрямки: самостійницька течія, науково-культурна (шістдесятники), правозахисна, релігійно захисна.  Радикально налаштовані дисиденти об’єднувалися у підпільні групи та організації. Основна форма боротьби – самвидав (перший самвидав - 1964 рік). Найвизначніші – «Воля і Батьківщина» українського національного фронту, «Український вісник» Чорновіл. Тамвидав – «Сучасність» Мюнхен, «Смолоскип» США. На відміну від радикалів представники нац.-культурної течії займались популяризацією патріотичних ідей через літературні вечори, пам’яті відомих українських письменників, акції мовчання та створювали аматорські хори, молодіжні гуртки. Радикали створювали ж заяви-петиції до найвищих органів влади, міжнародних організацій, де заявляли про порушення громадських і конституційних прав та відсутність демократії. Листи-звернення отримали назву епістолярної революції. Проявом радикальних протестів було відмовлення від радянського громадянства, виїзд за кордон, відмова від свідчень під час слідства та перетворення виступів в суді на відкритий протест владі. Політичні в’язні влаштовували акції мовчання, голоду, страйки, самоспалювання. Влада створювала спеціальні управління по боротьбі з інакодумцями, яких у 70-х засуджували як карних злочинців. Характерним для цього періоду стало «заслання» інакодумців до психлікарень або ізольованих номерів. На Західній Україні був створений в 1964 році національний фронт (друкований орган – журнал «Воля і Батьківщина») Дяком і Красівським, які боролись за демократію і різні форми власності. Найбільшою яскравою правозахисною організацією була Українська генсельска група (УГГ), створена у 1976 році Руденком. У 1975 році генсельска організація СРС підписала міжнародний акт, де зобов’язувалася дотримуватися та поширювати демократичні права і свободи, хоча після акту з’явилася нова хвиля репресій проти дисидентів. УГГ намагалася легально домогтися генсельских угод щодо прав людини. Іноземців привернули увагу листи УГГ і у 1976 році стоврився у Вашингтоні комітет генсельських гарантій для України. УГГ просила у міжнародної громади на рівні ООн засудити компартію. Але після Бєлградської наради УГГ було ліквідовано (1977 р). у 1965 році під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» КДБ заарештовує Дзюбу, Стуса і Чорновола, після чого з’являються «підписанти» - ті, хто підписувались у петиціях щодо звільнення затриманих дисидентів. Чорновіл у 1966 році виступив із працею «Правосуддя чи рецидив терору», а 1967 року виходить його збірка «Лихо з розуму». Релігійне дисидентство було представлене Романюком, Вінсом і Гелєм, котрі виступили проти РПЦ. У 1980 році з ініціативи Йосипа Терелі створився комітет захисту УГКЦ з метою досягти її легалізації, на що влада зреагувала репресіями.

104. Основні напрямки перебудови М. Горбачова та її наслідки.  Старіння керівництва комуністичної партії склало негативний імідж у міжнародній та внутрішній політиці. 11 березня 1985 року на засіданні ЦК прийняло рішення генсеком призначити молоду та енергійну людину, здатну вивести країну з кризи, - Горбачова, який у квітні 1985 року проголосив курс на «перебудову». «Перебудова» - курс на оновлення життя країни, реформи в усіх сферах суспільства, модернізація суспільства, корінні зміни в економіці, політиці, національних відносинах, соціальному житті. Спершу лише передбачалося лише поліпшення управління господарським механізмом, а пізніше планувалось оновити усі сфери суспільного життя. Особливості «перебудови» на Україні:  1)опір партапарату (тобто наші комуністи не бажали «перебудови»); 2)повільніші темпи, ніж в центрі; 3)недостатня консолідація українців; 4)негативний вплив від ЧАЕС (26 квітня 1986 рік). У лютому 1986 р. XXVII з'їзд КПРС прийняв нову редакцію Програми партії, з якої убрали завдання побудови комунізму, проголосивши курс на вдосконалення соціалізму. Основними досягненнями політики гласності стали: ліквідація "білих плям" в історії СРСР; повернення з небуття дискредитованих в 30-70-і роки імен багатьох політичних і культурних діячів, заборонених літературних творів, кінофільмів, наукових і публіцистичних праць; ослаблення цензури; розгортання дискусій навколо ключових проблем суспільного, соціального, політичного й духовного розвитку; ламання старих пропагандистських стереотипів і ідеологічних міфів; поява ідейного плюралізму, розмаїтості думок; падіння "залізної завіси" і можливість діалогу з країнами Заходу; поліпшення радянсько-американських відносин. Основним напрямком у зовнішній політиці «перебудови» мало стати нове політичне мислення, яке передбачало відмову від вирішення міжнародних проблем за допомогою сили (зміна політичної конфронтації з США на добросусідство незалежно від політичного устрою). У внутрішній політиці мали відбутися наступні події: демократизація (процес подолання партії КПРС через законодавче забезпечення демократичних прав і свобод), становлення гласності (отримання правдивої інформації, пом’якшення цензури, висловлення власної думки, озвучення правди історії) і плюралізму (допускається існування різних форм власності, гарантує право усім партіям служити власним ідеям), проведення економічних реформ (різні форми власності, децентралізація, деанархізація).  Суспільно політична ситуація була непростою. Партійне керівництво України на чолі зі Щербицьким, котрий був ортодоксальним комуністом, стало в закриту протидію реформам Горбачова. Хоча не справившись із масовими страйками Щербицький в 1989 році покидає посаду, а на заміну йому приходить Івашко.  Економічна криза призвела до девальвації (знецінення грошей), інфляції, відсутності товарів, що вплинуло на зниження рейтингу КПРС та зменшення її членів. Населення схильно ставилося до громадських організацій, що ставали альтернативою КПРС. На Україні ініціатором формування стала українська інтелігенція, створюючи неформальні об’єднання «Український культурологічний клуб» (Київ, 1987р), «Товариство Лева» (Львів, 1987р), «Громада» (КНУ ім. Шевченка, весна 1988р), «Товариство української мови ім. Шевченка» (Київ, 1988р), «Спадщина» (Київ, 1988р), «Меморіал» (Львів, 1989р). Загалом 1988 рік став роком формування багатопартійності. Але діяльність організацій була невисокою, оскільки єдиного народного фронту Країна ще не мала. Лише після звільнення відомих дисидентів у 1989 році були підготовлені і опубліковано в газеті «Літературна Україна» проект-програму «Народний рух України за перебудову». Рух визнавав керівну роль компартії в соціальному суспільстві, а себе вбачав як єднальну планку між партією і народом. Керівники компартії не сприйняли народний рух, що привело рух в опозицію до КПРС. «Народний рух» створював осередки в містах України і вів боротьбу за проведення альтернативних виборів (1988, 1990 рр.).