- •1.Походження українського народу.
- •2. Матеріальна і духовна культура трипільської цивілізації.
- •3.Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •4.Суспільно-політичне і економічне життя східнослов’янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (IV – перша половина хііі ст.).
- •5. Культура Київської Русі
- •6. Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви
- •7. Кревська унія
- •8. Грюндвальдська битва (15 липня 1410 р.)
- •9. Люблінська унія.
- •10. Берестейська унія.
- •11. Внесок української інтелігенції в розвиток освіти й наукових знань в хуі ст.
- •12. Постать Дмитра Вишневецького в історії України
- •13.Культура першої половини XVII ст.
- •14. Постать Петра Сагайдачного в історії України
- •15. Реформа Православної церкви за часів п. Могили
- •16. Еволюція козацько-селянських повстань напередодні Хмельниччини
- •17. Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну
- •18 Історіографія Хмельниччини.
- •19. Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини.
- •20. Перші кроки дипломатичної служби Богдана Хмельницького.
- •21. Формування Збройних сил Гетьманщини.
- •22. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини.
- •23. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини.
- •27. Постать Івана Богуна в історії України.
- •28. Другий похід Хмельницького в Галичину.
- •29. Віленське перемир"я 1656 року
- •31. Постать Юрія Немирича в історії України
- •32. Проект нового московсько-українського договору після смерті Богдана Хмельницького.
- •33. Гадяцький трактат 1658 року
- •34. Конотопська битва в історії України.
- •35.Постать Мартина Пушкаря в Історії України
- •36. Переяславський договір 1659 р.
- •37. Чорна рада 1663 року.
- •38. Московські статті (1665)
- •39. Андрусівський договір 1667 року.
- •40. Гетьман Петро Дорошенко
- •41. Постать Михайла Ханенка в історії України.
- •43. Гетьманування Івана Самойловича.
- •44. Постать Івана Сірка в історії України.
- •45. Обрання Івана Мазепи на гетьманство
- •46 Постать Петра Іваненка(Петрика) в історії України.
- •47. Полтавська битва в історії України
- •48. Гетьман Павло Полуботок.
- •49. Нова Січ
- •51. Друга Малоросійська колегія
- •52. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року
- •54. Чорноморське козацьке військо.
- •55. Задунайська Січ.
- •56. Участь українського козацтва в освоєнні Слобожанщини та Кубані.
- •57. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства
- •58. Українські землі під владою Австрійської імпері
- •61. Суспільно-політичний рух в українських землях у першій половині хіх ст.
- •62. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX
- •63. Суспільно-політичний рух в укр. Землях в другій половині хіх ст.
- •64. Значення творчості т.Шевченка,і.Франка та л.Українки для відродження української державності.
- •65. Постать Миколи Міхновського в історії України.
- •68. Українізація російської армії.
- •69. Центральна рада в боротьбі за відродження української держави. Ііі і іу Універсали.
- •70. Ставлення більшовиків до української державності.
- •71. Берестейський договір 1918 року.
- •72. Гетьманський переворот.
- •73. Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр.
- •75.Радянська Росія і демократична Україна: проблема взаємовідносин.
- •76. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.
- •77. Злука зунр і унр. Акт Соборності
- •78. Варшавський договір 1920 р.
- •79. Зимовий похід 1921 р.
- •80. Причини та наслідки голоду в Україні 1921-1923 років
- •83. Сталінська індустріалізація України.
- •84. Насильницька колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 років та його наслідки.
- •5. Суперечливий характер культурного будівництва на Україні в 30-ті роки.
- •97. Внесок Українського народу в перемогу.
- •106. Проголошення незалежності України.
- •107. Прийняття Конституції України.
- •105.Зусилля діаспори щодо відродження української державності.
- •108. Реалізація ринкових реформ (друга половина 1994 - 1999 рр.).
- •109. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України.
- •110. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.
- •111. Релігійне життя сучасної України
- •112. Роль української діаспори у розбудові держави
77. Злука зунр і унр. Акт Соборності
22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
Текст універсалу
Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.
Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич.
Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.
Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.
Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.
Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.
О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.
У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.
Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.
Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.