19. Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини.

Основними джерелами  формування нової соціальної верстви  в Україні були селянство, яке, тікаючи  у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь  спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі  захисні містечка - прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.

Своєрідною у  Запорізькій Січі була правова система. На відміну від усієї території  України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Воно являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які  писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало  стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну  організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Отож є всі  підстави говорити про досить яскраво  виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності  на землю. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Разом  із тим не можна не зазначити і  внутрішньополітичних суперечностей - майнова нерівність, соціальне  розшарування, конфронтаційні настрої.

При цьому козацька державність мала цілий шерег  особливостей, які не дали Запорізькій  Січі можливості стати повноцінною  державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Окрім  цього, основною, якщо не єдиною функцією Запорізької Січі як державного утворення  була військова конфронтація. А питанням внутрішнього устрою - фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву  міст тощо - уваги практично не приділялося.

Однак існування  Запорізької Січі було вельми значним  фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів  переговори і укладав угоди з  Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції. На Запоріжжі жорстоко каралися прояви будь-яких аморальних вчинків. Нещадно  викорінювали злодійство, розбій, неповагу до жінки, конокрадство. Не було місця  в козацькому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Навіть кара смерті за вживання алкоголю під час походу, приведення жінки на Січ, не кажучи вже про тяжчі злочини, тут  вважалася нормою (до речі, страти злочинців  проводили самі злочинці). Найтяжчим  покаранням для запорожця було вигнання його з ганьбою з січового товариства. Вірність козацькому звичаю,громаді цінуваласяпонад усе.    Характерними ознаками духовного життя Запорізької Січі, котру цілком обґрунтовано називали «християнською козацькою республікою», були глибока релігійність козаків та ревний захист ними православної віри. Скрізь, де закладалася Січ, вони негайно будували храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яку вважали своєю покровителькою. У межах «Вольностей Війська Запорізького» існувало понад 60 церков. Спонукувані релігійними почуттями, запорізькі козаки регулярно відвідували Богослужіння та молебні, давали дари та пожертви на церкви, двічі на рік у мирний час, за словами Д.Яворницького, ходили пішки «на прощу», щоб вклонятися святим місцям у Самарський, Мотронинський, Києво-Печерський та деякі інші монастирі; окремі з них там залишалися назавжди.