78. Варшавський договір 1920 р.

У квітні 1920 року почалася війна між Радянською Росією та Польщею. Ареною нової війни стали Україна й Білорусь. Скориставшись боротьбою більшовиків з "білим рухом", польський уряд намагався розширити кордони своєї держави за рахунок українських і білоруських земель, які перебували під радянським контролем.

У квітні 1920 року почалася війна між Радянською Росією та Польщею. Ареною нової війни стали Україна й Білорусь. Скориставшись боротьбою більшовиків з "білим рухом", польський уряд намагався розширити кордони своєї держави за рахунок українських і білоруських земель, які перебували під радянським контролем.

21 квітня 1920 року, відмовившись від будь-яких претензій на Східну Галичину, Симон Петлюра укладає з поляками пакт про спільний наступ на Україну проти більшовиків. Участь поляків у цій угоді мотивувалася прагненням створити між Польщею та Росією східноукраїнську буферну державу.

Цей пакт отримав назву Варшавського договору, який мав для України символічне значення.

Основними положеннями Варшавського договору були:

- Визнання Української Народної Республіки;

- Передача Польщі західноукраїнських земель: Лемківщини, Підляшшя, Галичини, Західної Волині, Посяння, Холмщини і частини Полісся;

- Підпорядкування збройних сил Української Народної Республіки польському командуванню;

- Зобов’язання українського уряду утримувати війська Польщі на території України;

- Згода УНР на спільну з Польщею валюту;

- Польща зобов’язувалась не укладати міжнародні угоди, які могли бути спрямовані проти України;

- Гарантувались національно-культурні права польського населення Україні та українського в Польщі.

Особистого авторитету Петлюри виявилося недостатньо для того, щоб подолати серед численного селянства неприязнь до його союзників – поляків. У червні більшовики вдалися до контрнаступу, який привів до польсько-радянських мирних переговорів у Ризі і розриву поляків з Симоном Петлюрою.

79. Зимовий похід 1921 р.

Після Ризької мирної угоди українські прибічники УНР залишилися сам на сам у протистоянні з Польщею. У тилу Червоної армії й далі діяли десятки партизанських загонів, численністю близько 40 тис. осіб. Антибільшовицькі повстання охоплювали Поділля, Катеринославщину.ю Київщину та Полтавщину. На допомогу народу було сплановано повстання під командуванням Ю. Тютюнника. Повстання отримало назву Другого зимового походу. В нього вирушило майже 1,5 тис. українських добровольців.

Перейшовши кордон в ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада група під командуванням Ю.Тютюнника здобула Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи двотисячну дивізію Котовського. Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них - на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах.

17 листопада війська УНР були розбиті більшовиками під під м. Базар, лише сотні бійцям вдалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі. 29 грудня 1921 року Поділська група під командуванням М. Палія та С. Чорного, з тиском більшовицьких сил, змушена була відступити назад до Польщі. Бессарабська група , яких очолював генерал А. Гулий-Гуленко, після першого прориву в більшовицький тил вимушена була відступити на територію Румунії. Відсутність у Ю. Тютюнника чисельної кінноти стало однією з головних причин невдачі Другого Зимового походу.

Ще одна проблема, яка є характерною для всіх повстанських армій, – це нестійкість партизанських підрозділів внаслідок слабкої навченості бійців і недостатньої згуртованості загонів. 359 учасників Другого зимового походу були розстріляні поблизу Базару на Житомирщині.