107. Прийняття Конституції України.

Як відомо, Конституція України - Основний закон України, що визначає її державний та суспільний лад, правову систему, проголошує й закріплює основні права та обов*язки  громадян, окреслює компетенції й повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади.

 У лютому 1996 року Конституційна комісія нарешті передала проект Основного закону на розгляд парламенту. Проект розглядався майже 3 місяці. Дискусії відбувалися з таких питань:

-про розподіл повноважень між гілками влади;

-проблема приватної власності;

-державна символіка;

-статус російської мови;

-статус Криму.

 Нарешті, у Верховній Раді було створено спеціальну депутатську комісію на чолі з депутатом М. Сиротою, яка, долаючи величезні труднощі, узгоджуючи думки різних фракцій, партій і течій по кожній суперечливій статті Конституції, винесла узгоджений проект нової Конституції на затвердження.

 28 червня 1996 року Верховна Рада на 5-й сесії 2-го скликання прийняла Конституцію України - Основний закон нашої суверенної держави (проголосувало 315 депутатів). Відтоді цей день відзначається як державне свято.

Тексту Конституції передує преамбула і звучить вона так: " Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України. "

Найважливіші принципи, проголошені Конституцією України:

суверенітет;

незалежність;

демократизм;

соціальна держава;

правова держава;

поділ влади;

пріоритет загальнолюдських цінностей.

В історії України цій Конституції  передувало ще 4 (1919-го, 1929-го, 1937-го та 1978-го років), не враховуючи Конституції Пилипа Орлика (1710 рік), що була визнана першою в світі конституцією в її сучасному тлумаченні.

105.Зусилля діаспори щодо відродження української державності.

У ХХ ст. відбулося значна міграція українців за кордон. Її спричинили революція 1905 року, Перша світова війна, Жовтневий переворот у Росії 1917 р., Громадянська війна, Друга світова війна, встановлення тоталітарного комуністичного режиму в колишньому Радянському Союзі. Ці обставини зумовили переважно політичну еміграцію значної частини українців спочатку в країни Західної Європи, а згодом у США, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію та інші держави світу. За неофіційними даними, сьогодні українці проживають у 42 країнах світу.

Внаслідок цього Україна втратила значний матеріальний та інтелектуальний капітал. За кордоном опинилася майже вся еліта: видатні громадсько-політичні діячі, письменники, художники, літератори та вчені. Ми задаємо собі питання: чому Україна, така могутня і перспективна, не може вийти зі стану постійної боротьби з негараздами і перешкодами й зайняти почесне, дійсно заслужене місце серед інших країн світу? На мою думку, це відбувається тому, що влада не розуміє свій народ, прагне затулити рота тим, хто намагається зробити життя у нашій державі кращим, створює умови, які змушують покидати батьківщину.

Історична наука на сьогодні ще не має точних статистичних даних, яких втрат зазнала наша держава і яку вигоду отримали країни світу від української діаспори. Адже, за неофіційними даними, загальна чисельність українського етносу сягає 60–80 млн. осіб, тоді як у нашій державі в 1989 р. українців налічувалось трохи більше 37 млн. осіб. Деякі фахівці вважають, що чисельність світової української діаспори більша, ніж чисельність половини населення України, і дорівнює майже двом третинам етнічних українців у нашій державі. За даними дисертаційного дослідження, в країнах Західної Європи українська діаспора становить близько 2 млн. осіб.

Скільки ще українців: талановитих, молодих, перспективних мають покинути Україну для того, аби влада зрозуміла, що разом з ними ми втрачаємо надію на побудову власної, незалежної, єдиної, вільної та самостійної країни.

На щастя, українська діаспора, навіть знаходячись далеко від рідної землі все ж робить все можливе, щоб хоч духовно бути поруч, всілякими зусиллями допомагає становленню та розвитку економіки, культури нашого народу, його національному відродженню.

За короткий період від часу проголошення незалежності України західноєвропейська українська діаспора й наша держава досягли значних успіхів у зовнішньополітичній діяльності.

Після розпаду Радянського Союзу Росія, оголосивши себе єдиною спадкоємицею, привласнила державний золотий запас, будинки дипломатичних служб, торгово-економічних представництв тодішнього СРСР у всьому світі та ін. Перед Україною постали нагальні проблеми: налагодження нормальної діяльності дипломатії, облаштування посольств, кореспондентських пунктів тощо. Для цього були потрібні значні кошти, яких у нашій державі не було. Активну допомогу в цьому надала українська діаспора, яка безкоштовно передала Україні  приміщення для посольств. Цю благодійну акцію організували і здійснили українці діаспори.

Європейська діаспора сприяє розвитку творчих взаємозв'язків між вузами України і держав Європи, зокрема: щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації за європейськими стандартами; щодо обміну вченими та студентами; щодо видання художньої, навчальної та історичної літератури тощо. Один з основних напрямків діяльності української діаспори – надання допомоги книгами та періодикою з метою підвищення інтелектуального рівня нашого народу. Крім цього, плідно розвивається співпраця між науковцями закордону й України.

Українська діаспора протягом тривалого часу створювала літературні та мистецькі цінності, що сприяли подальшому розвитку як європейської, так і світової культур. Багато з них продовжують займатися видавничою діяльністю, друкуючи художню, історичну, суспільно-політичну літературу, таким чином зберігаючи імена і твори українських митців та громадсько-політичних діячів.

Визначну роль українська діаспора відіграла у поверненні в нашу державу значної кількості наукової та культурної спадщини її видатних діячів. Саме завдяки активній діяльності української еміграції наші бібліотеки, архіви, заповідники, бібліотеки вузів та науково-дослідних установ поповнюються літературними творами, науковими розвідками, експонатами та особистими архівами письменників, митців і науковців діаспори.

Тож, беззаперечним є те, що діаспора своїм буттям урізноманітнює та збагачує українську присутність у світі, а також надає посильну допомогу історичній батьківщині. Позитивним є те, що влада України нарешті зрозуміла, що сила країни в її народі. І навіть, виславши чи змусивши виїхати українців за кордон, не можна вбити в їх серцях любов до рідної землі, любов до країни, хоч і не ідеальної в економічному чи соціальному сенсі, але все ж найкращої…батьківщини.