7.Проблема прогнозув.І упр-я глоб.Кризами на міжжерж.Рівні.

Особливістю глоб упр-я кризами: по-перше, даний період розвитку світового господарства характеризується більшою синхронізацією криз. Це означає перетворення локальних криз на глобальні. Як наслідок, сучасні кризи не мають штучних кордонів і дуже швидко розповсюджуються по всьому світу. Іншою особливістю є чітке проявлення у майбутньому півстолітніх Кондратьєвських циклів, кризові фази почнуть бути довшими, ніж звичайно. Ще однією характерною особливістю є бажання лідерів світового господарства перенести тяжкість криз на слабші країни. Отже, особливістю управління кризами полягає у тому, що вони є некерованими і швидко з локальних перетворюються на глобальні.

8. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку.

Концепція уніполярності ґрунтується на тому, що з часом все сильніше буде викристалізовуватись ядро найбільш потужних союзних держав, яке проектуватиме свої норми та принципи поведінки на решту країн світу. Глобальне управління буде гомогенним та більш ефективним, але при цьому навряд чи стабільним у довгостроковій перспективі, оскільки потенційно можливим буде конфлікт між «полюсом» і периферією. Аргументом за утворення уніполярної системи є те, що однополюсний світо порядок у вигляді піраміди влади зможе вирішити суперечності та неузгодженість підходів до вирішення одних проблем. Аргументом проти є те, що державам буде важко змиритись з втратою свого суверенітету й прийняти зовнішнє управління (хоча вже зараз багато країн делегують частину своїх функцій міжнародним організаціям та регіональним угрупуванням).

До можливих сценаріїв унітарного глобального розвитку належать такі варіанти інституційної архітектури майбутнього: конц. кр-гегемона, конц. глоб. уряду, конц. антитерорист. уряду. Серед прибічників цієї теорії існує розбіжність поглядів щодо того, хто має посісти місце кр-гегемона: США або Великобританія, Франція, Китай. Конц. глоб. та антитерорист. уряду передбачає піднесення інституту держави до статусу світ. уряду, тобто збільшену модель нац. Держави, керівництво якої вирішує поточні внутрішньопол. питання, однак не на нац., а на глоб рівні.

9. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації.

1) Держава втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри, експортні субсидії, курс національної валюти, ставка рефінансування центрального банку). Уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів ТНК. Тобто держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.

2) деякі економічні процеси, особливо у валютній сфері , набули глобального характеру й не підпадають під регульований вплив держави. Національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на своєму економічному просторі, оскільки держави передають частку свого суверенітету наддержавним організаціям.

3) державний суверенітет втрачає свій первинний зміст. Чим різноманітнішими та інтенсивнішими стають господарська, політична, науково-технічна, культурна взаємодія різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре та суверенітетом де-факто. Для захисту власного суверенітету країни можуть використовувати два варіанти стратегій – оборонної інтервенції та поступальної інтервенції.