Модуль 2
Тема 3. Українські землі у складі Литви і Польщі. Виникнення українського козацтва.
Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:
причин втрати українцями своєї державності та поділу українських земель між сусідами;
відмінностей у становищі українських земель в Литві та Польщі;
значення створення Речі Посполитої для подальшої долі українського народу;
причин та наслідків народних виступів проти польсько-шляхетського гніту;
причин та джерел формування козацтва та його ролі в історії українського народу;
значення Запорізької Січі – колиски козацьких вільностей.
З початком XIV ст. спадкоємниця Київської Русі Галицько-Волинська держава поступово почала втрачати свої позиції. Цьому спричинилися:
економічні, демографічні, політичні втрати, пов’язані з монголо-татарським пануванням;
постійні зазіхання на суверенітет і незалежність держави з боку сусідніх Польщі та Угорщини;
суперництво за владу між князями, боярські чвари;
втрата елітою почуття національного обов’язку, інтернаціональна погоня за вигодою.
Поділ українських земель між сусідами
В цей же час навколо України виросли нові централізовані держави. Користуючись ослабленням Галицько-Волинського князівства та розпадом Золотої Орди, у васальній залежності від якої наш народ перебував протягом століття, ці держави поділили між собою українські землі.
Найбільша частина українських земель у XIV ст. увійшла до складу Литовського князівства. Приєднання відбувалось різними шляхами:
витісненням монголо-татарських завойовників. Так, внаслідок битви на р. Синя Вода (1362 р.), в якій Великий князь Ольгерд розбив монголо-татар, до складу Литовського князівства увійшли Поділля, Київщина, частина Переяславщини;
союзницькими угодами, нав’язуванням підданства;
династичними зв’язками (наприклад, Волинське князівство).
|
Пояснення до карти |
Територія Великого князівства Литовського в 1341-1430 рр. |
|
Територія Королівства Польського у 1344-1366 рр. |
|
● Кордони та столиці держав наприкінці ХV ст. |
|
● Межі та центри земель наприкінці ХV ст. |
|
Кордон між Великим князівством Литовським та Королівством Польським до їх об"єднання в 1569 р. |
|
Територія, яку було приєднано до Великого князівства Московського у 2-й пол. ХV ст. |
|
← Шлях вторгнення військ кримського хана Менглі-Гірея, який у 1482 р. захопив Київ. |
Умови перебування українських земель в складі інших держав були різними. Ті, що ввійшли до складу Угорщини і Молдавії, користувались обмеженою автономією. В Молдавії руський елемент справляв великий вплив на культурне та соціально-політичне життя країни. Руська мова до середини XVII ст. була офіційною мовою канцелярії молдавських господарів. Прямо протилежними були умови проживання українського населення в Польщі і Литві.
Литва |
Польща |
· збереження старої системи управління; · залучення руського боярства на службу новоствореній державі; · утвердження “Руської правди” правовою основою держави; · визнання офіційною мовою руської мови; · розширення значення та впливу православ’я; · запозичення литовцями досвіду будівництва фортець, військової організації українців тощо; · зростання змішаних шлюбів, поширення українських звичаїв, обрядів; · поступова асиміляція частини литовців серед українців. |
· запровадження польської адміністративної системи; · призначення на найвищі посади виключно польських феодалів; · поширення на українські землі польського права; · запровадження польської мови в якості офіційної; · зміцнення позицій католицької церкви, оголошення православ’я "вірою єретиків" та послідовна боротьба проти нього; · збільшення повинностей в зв’язку з розширенням фільваркового господарства, повне закріпачення селянства згідно з Литовським статутом 1588 року; · утиски української культури. |
Великі князі литовські, які приєднали до себе левову частину України, діяли за правилом “старого не змінювати, а нового не впроваджувати”, чим забезпечили поряд із звільненням від татаро-монгольського панування легке “оксамитове” приєднання українських земель до Литви. Це відбилося й в назві держави - “Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське”, оскільки близько 90% населення країни складали русини, тобто білоруси і українці. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.
В управлінській системі Литовської держави центральне місце, як і колись на Русі, займали князі: великий, удільні, місцеві. Вважалося, що їх власна місія як проводирів, відповідальних перед Богом за долю свого народу, визначалася самим фактом народження. Це була єдина група суспільства, до якої “не давали доступу ні багатства, ні вплив, ні високі урядові посади. Навіть королем стають, а князем народжуються”.
Князі перебували у васальній залежності від великого князя. Вони: |
В своїх володіннях князі: |
|
|
Кожен удільний князь мав своїх васалів з місцевих князів і бояр. Фактично удільні князівства у Литві були автономними державними утвореннями.
Зміцнившись, українські удільні князі і боярство наприкінці XIV ст. почали відверто претендували на незалежність. Центром самостійництва стало Київське князівство. Його князь Володимир Ольгердович (син Великого князя Литовського Ольгерда):
проводив самостійну внутрішню політику;
відмовився прийняти католицтво;
карбував власну монету;
вів переговори з Московським царством.
Незалежно по відношенню до Великого князя Литовського поводився не тільки Київський князь Володимир Ольгердович, але й Дмитро Корбут – князь Новгород-Сіверський, Федір Коріатович – князь Подільський та деякі інші. З’явились й інші несприятливі обставини:
активізувався Тевтонський орден на західних кордонах князівства;
посилився тиск Московського царства на його східні кордони;
угорсько-польські війська захопили частину території держави.
постійну загрозу становили татари, які кочували у Причорномор’ї, та утворене в XV ст. Кримське ханство.
Ці та інші обставини спонукали литовських феодалів до об’єднання з Польщею, що й було досягнуто підписанням Кревської унії в 1385 році. За умовами Кревської унії, Великий князь Литовський Ягайло після одруження з 15-тирічною польською королевою Ядвігою ставав королем Польщі. Він зобов’язувався навернути литовців на католицтво та “навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської”.
Проти об’єднання Великого князівства Литовського та Польщі в єдину державу виступила потужна опозиція литовських та українських феодалів. Боротьба за повне та беззастережне об’єднання двох держав точилася майже два століття і завершилася в 1569 році підписанням Люблінської унії.
