Розквіт і піднесення (кінець х – середина хі ст.).

Час князювання Володимира (978-1015 рр.); Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Русь стала найбільшою державою Європи.

Основні напрямки політики:

Зовнішня політика зміцнення кордонів держави; повернення Червенських міст; активізація міжнародних контактів, домінування дипломатії над зброєю. Ярослав - тесть Європи; захист від набігів ятвягів, печенігів, волзьких булгар; будівництво укріплених ліній; розширення кордонів на захід та північ (до Чудського озера); зміцнення зв’язків з Візантією.

Внутрішня політика зміцнення влади київського князя; боротьба з сепаратизмом місцевих князів; адміністративна реформа. Заміна місцевих князів своїми ставлениками та синами; військова реформа. Слав’янізація дружин; судова реформа. “Руська правда” Я.Мудрого; карбування власної монети; створення системи освіти.

Запам’ятайте цю дату  -  988 рік. Запровадження християнства в Київській Русі.

Найголовніша реформа цього періоду – введення Володимиром християнства. Цим актом:

• Руська земля була поставлена в один ряд з усіма цивілізованими країнами Європи; зміцнювався її авторитет і міжнародні зв’язки.

• Влада великого князя освячувалася єдиним богом, одною вірою, що відповідало ідеї єдиної держави.

• Люди звільнялися від страху перед силами природи, ставали на шлях самовдосконалення, прагнучи запровадити високі норми християнської моралі.

• Широко відкривалися можливості використання давньої візантійської культури в усіх ділянках суспільного життя Русі (праві, освіті, будівництві, мистецтві тощо.)

Р усь досягла зеніту своєї могутності і світового визнання. Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн. населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. кв. км (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи.  Це була монархія, очолювана великим князем, якому належала вища влада. В своїй діяльності князь спирався на княжу раду, що складалася з княжих мужів – знатних бояр. Вони становили старшу дружину і виконували роль центрального апарату управління (воєводи, удільні князі, посадники, тисяцькі тощо.). Значну роль відігравала молодша дружина – професійні воїни , найближчі слуги князя.

◄Карта (масштаб)

Помітне місце в управлінні державними справами посідало віче. Одні історики вважають віче демократичним органом влади за участю міських низів. Інші переконані, що вічем літописці називають зібрання лише “лучших мужів”. Віче скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи, укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі, організація війська. Віче могло критикувати або схвалювати князівську політику, але воно не мало права визначати свою власну політику чи видавати закони. Проте, коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з ним формальну угоду («ряд»), за якою князь зобов'язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. Хоча право брати участь у вічі мали голови сімей, фактично на вічових сходах панувала міська купецька знать, яка перетворювала їх на арену міжфракційних суперечок.  Місцевий апарат управління був представлений соцькими, десяцькими, тіунами, вірниками тощо.

ІІІ-й етап

Політична роздробленість (кінець ХІ початок – XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць.