Модуль 6

Тема i2. Національно-державне відродження українського народу. Україна в сучасному світі.

     Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання: 

    соціально-економічних та політичних передумов становлення незалежної держави;

    основних напрямів та стадій державотворчого процесу;

    основних підсумків державотворення за 15 років існування незалежної Української держави.

У центрі Європи постала і утвердилася незалежна держава з 50 мільйонним населенням і найбільша за територією. Поява власної держави і свого права – свідчення високого рівня розвитку нації.

Національна держава є найбільш досконалою і доцільною формою політичної організації суспільства, засобом регулювання суспільних відносин, захисту особи та гарантії її основних прав.

Становлення України як незалежної держави відбувається на засадах природного, загальновизнаного народами світу права – права нації на самовизначення, за наявності етнічної території з її природними ресурсами, успадкованим економічним потенціалом, духовними та культурними надбаннями попередніх поколінь, великим досвідом державотворення.

Стартові умови державотворення (економічний потенціал, соціальний і культурний фактори)

Наявність достатньої кількості різноманітних корисних копалин, сприятливі кліматичні умови створюють лише можливість незалежності. Реальна незалежність досягається внаслідок здатності суспільства оволодіти природними ресурсами, створити доцільну і ефективну економіку, яка б забезпечувала як власні потреби, так і запити міждержавного обміну, протистояла економічній і військовій експансії.

Стартові умови державотворення (територія, населення)

Територія України – 603,7 тис. кв. км.  Населення – 51,7 млн. чол. (1995 р.) Національний склад: українці – 72,1%, росіяни - 22,0%, інші – 5,9 %. Зібрані разом і визначені кордонами етнічні українські землі.

На думку М.С.Грушевського, дві великі творчі сили в житті кожного народу – народність і територія – утворюють першу підставу дальшого розвитку (Грушевський М.С. Повне зібрання творів. – Т.1. – С.8.)

Природні ресурси України	Є:	Використовуються:	Розвідано:	Відкрито:
	25% світових чорноземів; понад 22,5 тис. річок; 7 тис. озер; 9990 тис. га лісів; біля 16 тис. видів рослин; багатий тваринний світ, промислові види риб.	Криворізький та Керченський залізорудні басейни, Донецький та Львівсько-Волинський вугільні; Нікопольський марганцевий (40% світового видобутку марганцю).	8 тис. родовищ корисних копалин 90 видів: нафта, газ, ртуть, уран тощо.	більше 10 родовищ золота промислового значення.

Україна має:

вигідне геополітичне розташування (сполучна ланка між Заходом і Сходом);

зручні шляхи сполучення;

помірний, переважно теплий клімат з достатньою кількістю опадів.

Сукупність всіх природних ресурсів, економічного і науково-технічного потенціалу, що має забезпечувати матеріальні і духовні потреби громадян, є основою суверенітету України. Це принципово важливе положення знайшло обґрунтування в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховою Радою 16 липня 1990 р. і в Законі про економічну самостійність України від 3 серпня цього ж року.

Ці документи передбачають, що Україна самостійно:

• визначає стратегію соціально-економічного розвитку;

• здійснює управління економічними процесами в інтересах громадян;

• охороняє навколишнє середовище;

• дбає про генофонд народу, його молодого покоління;

• визначає структуру народного господарства і пріоритетні напрямки господарської діяльності, форми і методи господарювання;

• проводить фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, науково-технічну і зовнішньоекономічну політику.

В Декларації про державний суверенітет України наголошувалось, що Республіка “забезпечує захист всіх форм власності”. Цим практично визначався курс поступового переходу до ринкової економіки.

Визначались основні засади зовнішньої політики:

• позаблоковий статус України;

• без’ядерний статус України.

Документи про економічну самостійність України приймалися в умовах існування СРСР. Вони підкріплялися двосторонніми договорами та міжурядовими угодами про співробітництво з Білорусією, Узбекистаном, Туркменією, Казахстаном, Латвією, Грузією та іншими республіками.

19 листопада 1990 р. був підписаний Договір між суверенними Україною і Росією в якому наголошувалося, що відносини між обома республіками мають розвиватися на основі рівності, добросусідства й невтручання у внутрішні справи один одного

Паралельно із встановленням економічного суверенітету відбувалися корінні зміни в політичному і духовному житті суспільства:

• із Конституції була вилучена в стаття, що закріплювала керівну роль КПУ в житті суспільства;

• з’явилися нові політичні партії і громадські організації, виникла опозиційна КПУ преса;

• відбулися вибори до Верховної Ради і місцевих рад (березень 1990 р.) на альтернативній основі. Демократичний блок створив конструктивну парламентську опозицію, до складу якої увійшли колишні політичні в’язні – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині, Ірина Калинець та ін.

• значно підвищився рівень політичної активності українського народу: участь у виборах, референдумах, страйковий рух, хвиля мітингів, зборів, демонстрацій;

• помітну роль у політичному житті країни почав відігравати Народний Рух України;

• активізувалося релігійне життя, свобода віросповідання набувала реального змісту;

• розширилась сфера вживання української мови, зросла мережа шкіл і класів з її поглибленим вивченням. Плідно запрацювало Товариство української мови ім. Т.Шевченка, яке згодом перетворилося на Всеукраїнське товариство “Просвіта”;

• була знята заборона з творів В.Винниченка, М.Хвильового, М.Зерова, Г.Косинки, Є.Плужника та багатьох інших. Їх праці почали перевидаватися великими накладами;

• доступними для широкого читача стали твори дисидентів: В.Стуса, І.Світличного, І.Дзюби, Є.Сверстюка, В.Рубана та іншіх.

Ваш обозреватель не поддерживает встроенные рамки или он не настроен на их отображение. Процес суверенізації України в складі СРСР розвивався в напрямку повного унезалежнення. Події 19-21 серпня 1991 прискорили цей процес. 19 серпня 1991 р. в Москві відбулась спроба державного перевороту. Консервативні сили в КПРС та державному апараті СРСР усунули від влади М.Горбачова, оголосивши його хворим і нездатним виконувати обов’язки Генерального секретаря ЦК КПРС та Президента СРСР, створили орган тимчасового управління Радянським Союзом - Державний комітет з надзвичайних ситуацій (російською мовою ГКЧП), ввели війська до Москви. Боротьбу проти ДКНС (ГКЧП) у Москві очолив Б.Єльцин, який об’єднав навколо себе всі демократичні сили Росії.   Голова Верховної Ради України Л.Кравчук зайняв за цих умов досить обережну позицію. З одного боку, він з честю витримав тиск, який чинили на нього І секретар ЦК Компартії України Гуренко та прибувший до Києва повноважний представник ДКНС генерал Варенников і не зробив жодних заяв на підтримку заколотників. З іншого боку, попри всі зусилля Народної Ради (опозиційного крила Верховної Ради України), депутати Верховної Ради, що в цей час перебували у відпустці, так і не були скликані і, таким чином, Верховна Рада України офіційно не визначила свого ставлення до заколоту. Отже, як у анекдоті, який любить згадувати сам Л.Кравчук, він в черговий раз пройшов "між крапельками".

2 1 серпня 1991 року заколот в Росії було придушено, заколотників заарештовано. Але  заколот підштовхнув Верховну Раду України до відповідних висновків. Головним з них було усвідомлення факту, що Україна як складова СРСР, як і в  1917 році, автоматично втягується в орбіту подій, що відбуваються в Росії,  і, не маючи власних збройних сил та інших силових структур, не здатна протистояти негативним та небажаним для неї наслідкам. Результатом подій 19-21 серпня у Москві став  Акт проголошення незалежності України, оприлюднений 24 серпня 1991 року.

Проголошення незалежності України поклало початок тривалим і дуже складним трансформаційним процесам. Потрібно було не лише зламати до самих основ існуючий суспільно-політичний лад, економічну систему, спосіб життя, духовні цінності, але й створити нове суспільство, нову економіку і культуру. При цьому виникла проблема захисту від негативних факторів, які супроводжують запровадження ринкової економіки: монополізації, масових банкрутств, зростання безробіття, швидкої соціальної стратифікації.

В процесі державотворення незалежна Україна пройшла перший і, безумовно, найтяжчий та вирішальний етап. В його ході можна виділити дві основні стадії, які характеризуються:

І стадія -  глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.).

ІІ стадія - масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

І - стадія

Демократичні сили України з різних причин не змогли взяти на себе формування владних структур. Тому їм довелося, з одного боку, ламати шалений опір старої державної та партійної номенклатури, а з другого – співпрацювати з нею у вирішенні складних, інколи несподіваних проблем державотворення, таких як: спроби нелегітимного відділення Криму, відновлення Криворізької республіки, статусу Севастополя, розподілу Чорноморського флоту, територіальних претензій з боку Росії і т.п. На цій стадії прийнято майже 400 законів та понад 1100 різних постанов і рішень з питань суспільного життя та державного будівництва.

На їх основі було:

• Сформовано три основні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову;

• Запроваджено інститут Президентства.

• Створено механізм захисту української держави, затверджено концепцією оборони та розбудови Збройних сил.

• Україну проголошено нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою.

• 8 жовтня 1991 р. прийнято Закон “Про громадянство України”, який надавав цей статус усім, хто проживав на цей час на території республіки, незалежно від національної приналежності, соціального стану, статі, політичних і релігійних поглядів.

• Зафіксовано державні кордони, порядок їх охорони та правила переходу. Створено митний комітет України (Указ Президента – грудень 1991 р.)

• Визнано національну символіку як державну.

• Зроблено крок до запровадження власної грошової системи – введені купони багаторазового використання.

• Розпочато процеси приватизації, які мали трансформувати централізовану державну економіку в багатоукладну ринкову. До 1994 р. в Україні приватизовано понад 11 тис. підприємств.    

 

У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила мелодію державного гімну “Ще не вмерла Україна” композитора М.Вербицького, синьо-жовтий прапор і тризуб – малим гербом України.

Але процеси державотворення гальмувалися низкою факторів.

ІІ - стадія

Дострокові вибори Верховної Ради і Президента поклали початок ІІ-ї стадії трансформації суспільства і процесу державотворення.

Досягнута певна стабілізація відбулася за рахунок компромісів, які не кращим чином позначилася на темпах, глибині та ефективності економічних перетворень а відтак на добробуті людей. Звідси їх незадоволення життям та владою.

Найбільш рельєфними подіями і явищами цієї стадії стали:

1 . Спроби докорінного реформування основи суспільства – економіки. Основні пріоритети:

• стабілізація фінансово-грошової системи;

• створення ефективних форм приватної власності;

• структурна перебудова економіки;

• впровадження наукоємких і високотехнологічних галузей;

• підтримка вітчизняного виробника;

• реформація агропромислового комплексу.

2. Прийняття 26 червня 1996 р. нової Конституції, яка закріпила основні принципи демократичної, соціальної, правової держави.

3. Введення у вересні 1996 р. повноцінної національної валюти – гривні.

4. Повторне обрання 14 листопада 1996 р. Л.Д.Кучми Президентом України.

5. Консолідація в січні 2000 р. під тиском Всеукраїнського референдуму різних політичних сил у Верховній Раді. Зміна керівництва Верховної Ради.

6. Візит папи Римського Іоанна – Павла ІІ України.

7. Розширення зв’язків з діаспорою.