Внутрішня та зовнішня політика гетьмана п.Скоропадського

Внутрішня політика

Зовнішня політика

ЦР було розпущено. УНР перетворилася на Українську державу на чолі з гетьманом. Органи місцевого самоврядування скасовувались. Заборонено випуск газет соціалістичного спрямування. Вибори до парламенту відкладались до стабілізації ситуації в Україні. Відновлювалося поміщицьке землеволодіння. Поміщики діставали право повертатися до своїх маєтків разом з каральними загонами – «гетьманською вартою». Робочий день збільшувався до 9-12 годин, страйки заборонялися. Покладено початок формуванню армії. Створена грошово-банківська система. Відновлено як окремий стан козацтво, скасоване Катериною ІІ. Відкрито ≈ 150 українських гімназій, 2 українських університети (у Києві та Кам’янці-Подільському), створено Всеукраїнську Академію Наук, Національний архів, Національну бібліотеку тощо.

Українська держава встановила дипломатичні відносини з 12 країнами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, скандинавськими країнами, Францією, Великою Британією, Румунією та ін. Були встановлені дипломатичні відносини з Росією, докладено багато зусиль до підписання мирної угоди (підписана 12 червня 1918 р.). Велись переговори з Австро-Угорщиною щодо подальшої долі Східної Галичини і Холмщини.

◄ Гетьман П. Скоропадський. Прапор Військово-морських сил Української держави.

Попри всі досягнення гетьманського уряду бажана стабілізація не настала. В країні наростало  незадоволення політикою гетьманського уряду, організованість і цілеспрямованість якому надавали 2 основні сили – з одного боку, більшовики які виступали за відновлення Рад, з іншого – національна демократія головним чином соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР. 15 листопада проти Скоропадського розпочалося збройне повстання, яке очолила створена Українським національним союзом Директорія в складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця, А.Макаренка і П.Андрієвського. На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. За таких умов 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, передав її, як і державну скарбницю урядові і виїхав за кордон. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовилась від влади на користь Директорії, яка фактично перетворилась в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.

Причини падіння гетьманського уряду

Період Директорії - 15 грудня 1918 р – квітень1919 р.(фактично), листопад 1920 р.(офіційно).

Основні події в Україні (листопад 1918 – листопад 1920 )

• У листопаді 1918 р. почалась інтервенція Антанти на Південь України.

• У листопаді 1918 р. Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір з Німеччиною у зв’язку з тим, що Німеччина і Росія уклали акт про перемир’я. Це відкрило можливість Росії надати більшовика України військову допомогу.

• У листопаді 1918 р. було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Почалось формування І та ІІ повстанських дивізій, згодом Української радянської армії.

• Українська радянська армія разом з Червоною Армією Росії почала наступ з району Глухова та Стародуба, в січні 1919 р. вступила до Харкова, захопила Катеринославщину. У лютому 1919 р. радянські війська вступили до Києва та Чернігова.

• В грудні 1918 р. армія Денікіна проводить наступ на Донбас. Денікін оголошує себе Головнокомандувачем Півдня Росії, його армію підтримують Антанта (зброєю та боєприпасами) і США (кредитами).

• Армія Денікіна успішно воювала проти Червоної Армії і Української радянської армії. В червні 1919 р. Денікін контролював значну частину території України. Його мета – відновити Російську імперію.

• Директорія, яка не змогла домогтися від Росії відмови від військового втручання у внутрішні справи України, 16 січня 1919 р. оголосила Росії війну.

• 22 січня 1919 р. Директорія проголосила Декларацію про об’єднання УНР та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). ЗУНР була створена в листопаді 1918 р. на землях, які входили до складу Австро-Угорщини. ЗУНР не була визнана Польщею, яка розпочала окупацію Східної Галичини, відтіснила армію ЗУНР до кордонів УНР (до річки Збруч).

• Наприкінці 1919 р. основну частину українських земель контролював радянський уряд України.

• Армія Денікіна під ударами радянських військ змушена була відступити на південь.

• В квітні 1920 р. С. Петлюра, що втік у Варшаву, уклав угоду з Польщею про спільну боротьбу проти Радянської Росії та більшовиків України.

• У ході радянсько-польської війни 1920 р. армію Директорії, яку очолив С.Петлюра, було знищено. 20 листопада 1920 р. С.Петлюра своїм указом скасував Директорію.

Навіть такий стислий огляд основних подій 1918-1920 рр. дозволяє зробити висновок: Директорія, яка намагалася встановити свою владу, зіткнулася з багатьма протидіючими силами: Радянською Росією, Польщею, Антантою, армією Денікіна, радянським урядом України. В цих складних політичних умовах Директорія намагалась відстояти незалежність України, втілити у життя соціально-економічні реформи, визначити свій політичний курс.

Політичний курс Директорії

Встановити в Україні національний варіант радянської влади. Владу на місцях передати трудовим радам селян, робітників, інтелігенції. Передати законодавчу владу в УНР Трудовому конгресу. Делегатів на конгрес мало обирати трудове населення України без поміщиків, капіталістів (серед останніх опинилися лікарі, адвокати, професура, вчителі).

В подальшому політичний курс Директорії зазнав змін. Вона відмовилась від політичного радикалізму, почала лояльніше ставитися до буржуазії, заможного селянства. Важливим політичним заходом було скликання 23 січня 1919 р. Трудового конгресу. Але Директорія, якій Трудовий конгрес висловив довіру, вже готувалась до евакуації з Києва ( 5 лютого 1919 р. до міста увійшли радянські війська).

Аграрна реформа Директорії

Соціально-економічні реформи Директорії

·   

Міжнародна політика Директорії

Директорія та Радянська Росія
Раднарком не визнав Директорію вищим органом влади в Україні. Переговори Раднаркому та Директорії зазнали невдачі. В листопаді 1918 р.  Червона армія за підтримки більшовиків України здійснила вторгнення на територію України з півночі та сходу. 16 січня 1919 р. Директорія проголосила війну Радянській Росії.
Директорія та Антанта	Директорія та Польща
Війська Антанти наприкінці 1918 р. почали окупацію Півдня України. Антанта погодилась визнати Директорію тільки за умови підпорядкування її військ генералу Денікіну. Директорія відкинула цю пропозицію. Директорія спробувала витіснити війська Антанти з території України, але зазнала поразки.	Польська держава була відтворена в листопаді 1918 р. після розпаду Австро-Угорщини. Керівник Польської держави генерал Пілсудський заявив територіальні претензії щодо українських земель. Польська армія почала окупацію Західної України.

Як виникла ЗУНР

В жовтні 1919 р. в Австро-Угорщині відбулася революція. Імператор ухвалив маніфест про федеративну перебудову держави.		У зв’язку з цим 18 жовтня 1918 р. у Львові громадські діячі Східної Галичини та Північної Буковини створили Українську Національну Раду.
Українська Національна Рада заявила про намір створити на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, незалежну державу.		Р ішення Національної Ради було підтримано мітингами, демонстраціями населення, українськими військовими з’єднаннями, створеними в жовтні 1918 р.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські військові з’єднання взяли під свій контроль стратегічні пункти Львова, Станіслава, Тернополя, Коломиї та інших міст східної Галичини.		Австрійській уряд був змушений погодитись на передачу влади у Східній Галичині Українській Національній Раді.
Національна Рада призначила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат.		10 листопада 1918 р. уряд склав присягу і проголосив створення ЗУНР.

Західноукраїнська Народна Республіка народилася в дні боротьби Директорії проти Скоропадського внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії і зразу ж зіткнулася з величезними труднощами. Під натиском поляків уряд новоутвореної ЗУНР переїхав спочатку із Львова до Тернополя, а потім – до Станіслава (зараз – Івано-Франківськ). Складне становище обох нових національних держав спонукало їх до пошуку шляхів поєднання зусиль і допомоги один одному. 1 грудня 1918 р. у Фастові провідники Директорії та ЗУНР підписали Передвступний договір, в якому висловили бажання “злучитися в одно державне тіло”. З січня 1919 р. Українська національна рада в Станіславі ратифікувала фастівську угоду і урочисто проголосила про з’єднання ЗУНР і УНР “в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку”. Волю до об’єднання 2-х республік підтвердив Конгрес трудового народу України, ухваливши злуку на умовах, що їх запропонували брати-галичани. Та союз 2-х держав виявися штучним утворенням і мав лише демонстративний, пропагандистський, а не справді державний характер. Під тиском несприятливих обставин Соборна Україна розпалася.

Проте історія поразок українців у боротьбі за незалежність цим не вичерпувалася. 21 квітня 1920 р., відмовившись від усяких претензій на Східну Галичину (що викликало обурення серед галицьких українців), Петлюра уклав з поляками пакт про спільний наступ на Україну проти більшовиків. Участь поляків у цій несподіваній угоді мотивувалася прагненням створити між собою та Росією східноукраїнську буферну державу. Вони сподівалися, що з появою на Україні відновленої армії Петлюри їхній наступ дістане підтримку настроєного проти більшовиків селянства країни. Як завжди, спочатку все йшло добре, і 6 травня союзницькі сили, що налічували близько 65 тис. поляків і 15 тис. українців, оволоділи Києвом. Однак очікувана підтримка не надійшла. Очевидно, особистого авторитету Петлюри виявилося недостатньо для того, аби подолати серед багатьох селян традиційну неприязнь до його союзників — польських «панів». У червні більшовики вдалися до контрнаступу, який зрештою привів до польсько-радянських мирних переговорів і розриву поляків із Петлюрою. Західноукраїнська армія, що зросла до 35 тис., продовжувала сама воювати з більшовиками до 10 листопада 1920 р., доки її змусили лишити свій невеликий клапоть землі на Волині та інтернуватися на території, зайняті поляками. За винятком кількох невдалих партизанських операцій, проведених у Радянській Україні через рік, війна за незалежність України нарешті скінчилася. Зі свого боку Польща та Радянська Росія уклали внаслідок радянсько-польської війни Ризький мир.

Зміст Ризького мирного договору (18 березня 1921 р.)

Польща визнала Українську Радянську Республіку. Західна Україна була поділена: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — Радянській Росії. Перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій заборонялось. Отже, Директорія, уряд УНР і всі їх організації втратили право легального існування в Польщі.

Доля Галичини не була вирішена. Вже у 1923 році Конференція Амбасадорів у Парижі ухвалила прилучити Галичину до Польщі з умовою надання їй автономних прав.

Причини поразки Директорії та перемоги більшовиків

• суперечливість внутрішньої політики;

• невизначеність з вибором моделі державного управління;

• протистояння політичних лідерів ( передусім, суперечки між В.Винниченком та С.Петлюрою);

• відсутність традицій (досвіду) збереження власної держави;

• недостатній рівень національної свідомості  українського населення;

• брак фахівців для різних галузей управління (українська інтелігенція становила лише 2-3% всього населення);

• зрусифікованість робітничого класу (серед промислових робітників українці складали лише 35%);

• брак збройних сил;

• відсутність міжнародної підтримки, політична ізоляція.