Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи загальної психології Лекції.doc
Скачиваний:
21
Добавлен:
21.11.2019
Размер:
13.34 Mб
Скачать

Лекція 5.Сприймання

У кожної людини своє вміння бачити, думати і

відчувати. Немає нічого глупішого, ніж: спробувати

підмінити у неї ці уміння нашими

Ж.Ж. Руссо

Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ об'єктивної дійсності у сукупності їх властивостей та елементів, які діють у даний момент на органи чуття. Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого та повнішого їх відображення. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес.

Сприймання поділяються на види за кількома основами. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання, як зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове. Процес сприймання забезпечується комплексом взаємодіючих аналізаторів. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається, звичайно, характером самого об'єктом.

В основу другого типу класифікації сприймання покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Відповідно, виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху. У процесі сприймання простору виділяють сприймання величини, форм, об'ємності й віддаленості предметів. Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі.

За активністю сприймання поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне). В ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети та вольового зусилля. При навмисному сприйманні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Найбільш розвиненою формою навмисного сприймання є спостереження, тобто цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Лекція 6. Мислення

Мислення - знаряддя суттєвого орієнтування людини в оточуючому світі та в самому собі

І.П. Павлов

Мислення - це соціально-зумовленний, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого й опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу та синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

Мислення - це вища форма психічного відображення. Пізнання світу розпочинається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця чутлива картина світу не дає можливості глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. За допомогою мислення індивідуум розчленовує та розплутує взаємозв'язки між предметами, подіями й явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів.

Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у дане поняття, називаються змістом поняття.

Обсяг поняття - це певна сукупність, множина, клас предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.

Співвідношення між змістом і обсягом визначається законом зворотнього відношення: із збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і навпаки.

Види понять:

1) за обсягом: одиничні, загальні, збірні (відображаються ознаки певної сукупності однорідних предметів, які мисляться як одне ціле - оркестр, листя);

2) за змістом: конкретні (відображається предмет у сукупності його ознак), абстрактні (відображається будь-яка ознака предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення).

Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Усі судження поділяються на види:

1. Просте (щось стверджується чи заперечується) / складне (декілька простих суджень об'єднаних у одне за допомогою сполучників "і", "або", "якщо, то", "тоді і тільки тоді, коли". Підвиди простих суджень:

а) судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта – судження про належність або атрибутивне (Одеса - місто герой);

б) судження, в якому відображаються відношення між предметами - судження про відношення або релятивне (Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля);

в) судження, в якому стверджується або заперечується існування певного об'єкта чи його властивості - судження про існування або екзистенціальне (Вчені стверджують, що НЛО існує);

г) судження, в якому стверджується або заперечується ознака предмета, множини чи частини множини предметів, незалежно від будь-яких умов, називається категоричним (1235:5).

  1. Стверджуюче/заперечуюче (за якістю);

  2. Одиничні-часткові-загальні (за кількістю);

  3. Загальностверджуючі, частковостверджуючі, загально-заперечні, частковозаперечні (за якістю та кількістю);

Види умовисновків:

  • дедуктивні (від загальних положень до конкретних);

  • індуктивні (від часткових суджень до загальних).

Наочно-дійове - розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та здійснення рухового акту.

Наочно-образне - мислення образами уявлень, перетворення ситуації у план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, модельєри; виникає у дошкільному віці.

Абстрактне (абстрактно-логічне) - здійснюється за допомогою логічних операцій, з опорою на поняття, судження.

Теоретичне - спрямоване на відкриття законів, властивостей об'єктів (наприклад, фундаментальне дослідження в науці). Таке мислення відображає істотне в явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей і тенденцій.

Практичне - це фізичне перетворення дійсності; пов'язане з постановкою мети, виробленням планів, проектів і часто розгортається в умовах дефіциту часу, що інколи робить його ще більш складним, ніж мислення теоретичне.

Аналітичне - розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, достатньо усвідомлюється суб'єктом.

Інтуїтивне - згорнуте в часі, протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи; даний вид мислення мало представлений у свідомості.

Репродуктивне (відтворююче) - забезпечує розв'язання задачі, опираючись на відтворення вже відомих людині способів.

Продуктивне (творче) - характеризується створенням суб'єктивного нового продукту та новоутворень у самій пізнавальній діяльності при його створенні.

Патогенне - мислення, змістом якого є різні роздуми, уявлення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями.

Саногенне - мислення, свідомо спрямоване на подолання негативних емоційних переживань, психічне оздоровлення та постійну підтримку позитивного образу «Я».

Бачити та відчувати - значить існувати;

мислити - значить жити

У. Шекспір

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна. У підручниках часто виділяють індивідуально-психологічні характеристики, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності. їх називають якостями розуму:

1. Глибина - здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєве та робити відповідне узагальнення.

Поверховість - виявляється у виокремленні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей і зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

2. Гнучкість - уміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились умови і вибір не підтвердився; уміння знаходити нові шляхи розв'язання задач.

Інертність - малорухомість мислення, здатність мислити звичним способом.

3. Стійкість - постійне орієнтування на закономірні характеристики об'єкта.

Нестійкість - необгрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

4. Усвідомленість - суб'єкт розуміє та може словесно виразити особливості задачі, шляхи її розв'язання, особливості міркування й аргументи на користь правильності висновку.

Неусвідомленість - суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити його правильність, які помилки допущено.

5. Самостійність - суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, обстояти його правильність; характеризується умінням використовувати суспільний досвід; незалежністю власної думки.

Наслідувальність - постійне копіювання відомих способів міркування, відсутність потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми.

6. Навіюваність - некритичне, пасивне прийнятті впливу іншої людини.

Критичність - усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо.