4. Мережі fddi

Свою назву мережі FDDI отримали від заголовних букв Fiber Distributed Data Interface. З метою широкого впровадження високошвидкісних каналів передачі даних у 1985 р. комітетом Х3Т9.5 Американського інституту національних стандартів (ANSI) був розроблений стандарт на оптоволоконний інтерфейс розподілених даних. Хоч цей стандарт офіційно називається ANSI Х3Т9.5, за ним закріпилась назва FDDI. З метою підвищення ефективності передачі цифрових, звукових і відео-потоків даних реального часу у 1986 р. був розроблений стандарт FDDI-ІІ. В подальшому стандарт FDDI був прийнятий в якості міжнародного стандарту ISO 9314.

Слід підкреслити, що основну увагу при розробці стандарту приділялось питанням підвищення продуктивності та надійності мережі. Перша задача вирішувалась за рахунок застосування високошвидкісних (100 Мбіт/с) оптоволоконних каналів передачі даних і удосконалення протоколів доступу до передавального середовища. Так, на відміну від Ethernet тут застосовується детермінований метод доступу, який виключає конфлікти. В свою чергу порівняно із стандартом ІЕЕЕ 802.5, у мережі FDDI застосовується більш ефективний метод передачі даних, який називається завчасним вивільненням маркера - ETR (Early token Release). У мережі Token Ring маркер передається після підтвердження отримання даних, а в мережі FDDI станція, яка передавала дані, вивільняє маркер, не очікуючи повернення свого кадру даних. Маркер надходить до наступної станції, дозволяючи їй передавати інформацію. Тим самим в мережі FDDI у кожний момент часу може циркулювати кілька пакетів даних, переданих різними станціями.

Рисунок 5.10 Приклад топології FDDI

Висока надійність мережі забезпечується здатністю мережі до динамічної реконфігурації своєї структури за рахунок застосування подвійного кільця передачі даних (рис. 5.10.) і спеціальних процедур керування конфігурацією. Зміна конфігурації здійснюється шляхом обходу або ізоляції несправної ділянки мережі. Для реалізації цих можливостей визначаються два типи станцій (адаптерів):

• одинарна станція ( Single station) - станція з одним портом введення-виведення для підключення двохволоконного оптичного кабелю, за допомогою якого може бути створено тільки одне кільце;

• подвійна станція (Dual station) - станція з двома портами введення-виведення оптоволоконного каналу зв'язку, за допомогою яких утворюється два кільцевих тракти передачі сигналів.

Як правило, подвійні станції застосовуються для утворення магістрального тракту передачі даних, а одинарні - для радіального підключення абонентських систем (комп'ютерів).

У FDDI широко застосовуються концентратори, які, як і станції, можуть бути з одним або з двома портами введення-виведення для підключення до магістрального каналу. Подвійні концентратори застосовуються на магістральній ділянці мережі, а одинарні концентратори підтримують деревоподібну структуру мережі. Визначний набір пристроїв різних типів дозволяє підтримувати мережні структури з достатньо різнотипною топологією, від простої кільцевої до складної деревоподібно--кільцевої. Як і більшість стандартів на локальні комп'ютерні мережі FDDI визначає два нижніх рівня Еталонної моделі взаємодії відкритих систем. На підрівні керування логічним каналом FDDI застосовує стандарт ІЕЕЕ 802.2, що забезпечує сумісність мережі даного типу з іншими локальними мережами. На підрівні керування доступом до передавального середовища FDDI можна розглядати як подальший розвиток стандарту ІЕЕЕ 802.5 на шляху підвищення ефективності застосування передавального середовища і розширення функціональних можливостей передачі інформації. При цьому факультативні можливості стандарту ІЕЕЕ 802.5 по організації багаторівневої пріоритетної схеми керування доступом і режим раннього вивільнення маркера переведені до розряду обов'язкових. Стандартом визначені два режими передачі даних: синхронний та асинхронний. У синхронному режимі станція при кожному надходженні маркера може передавати дані впродовж визначеного часу незалежно від часу появи маркера. Цей режим звичайно застосовується для додатків, чутливих до часових затримок, наприклад у системах оперативного керування, та ін. У асинхронному режимі тривалість передачі інформації пов'язана з надходженням маркера і не може тривати довше визначеного моменту часу. Якщо до вказаного моменту часу маркер не з'явився, то передача асинхронних даних взагалі не відбувається. Додатково, у асинхронному режимі встановлюється декілька (до семи) рівнів пріоритету, кожному з яких встановлюється свій граничний час передачі інформації. Для керування доступом до мережі визначається ряд часових параметрів, основним серед яких є час обернення маркера - TRT (Token Rotation Time), тобто час, за який маркер здійснює повний оберт по кільцю. У процесі роботи додатково застосовується величина TTRT (Target Token Rotation Time), що називається бажаним часом обернення маркера. По суті, ця величина не що інше, як час обернення маркера, який забезпечує вимоги станції по передачі синхронних повідомлень. Інтервал часу, впродовж якого станція отримує право на передачу інформації, називається часом утримання маркера - ТНТ. Початкове (ТНТ₀) значення цієї величини являє собою частину величини TTRT, наданій даній станції для передачі інформації.

Контрольні питання

1. Які типи локальних мереж Ви знаєте ?

2. Чим характеризується маркерний метод доступу ?

3. Які мережі з маркерним методом доступу Ви знаєте ?

4. Які з описаних вище типів локальних мереж на даний час є найбільш розповсюджені?

5. Які з описаних вище типів локальних мереж є найбільш надійні?

6. Що таке колізія ?

7. Що таке маркер ?