Література

1. Гандзюк М.П., Желібо Е.П., Халімовский Л.О. Основи охорони праці: Підруч. для студ вищих навч. закладів. – К.: Каравела, 2003. – 408 с.

2. Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зацарний В.В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

3. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

4. Охорона праці в Україні. Нормативні документи.– К.: КИТ, 2004. – 440 с.

5. ДСанПіН 5.5.2.008-01. Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу. – К, 2001. – 56 с.

7. Трахтенберг І.М., Коршун М.М., Чабанова О.В. Гігієна праці та виробнича санітарія. – К, 1981. –320 с.

8. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

9. ДБН В.2.5-28-2006. Природне і штучне освітлення.

10. Гігієнічні нормативи ГН 3.3.5-8-6.6.1-2002. «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу». Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.2001 № 528.

1. Поняття про гігієну праці. Гігієнічна класифікація умов праці

Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, яка розробляє наукові основи і практичні заходи до забезпечення покращення виробничих умов з метою збереження здоров'я працівників, високого рівня працездатності, запобігання виникненню травматизму, професійних захворювань та інших негативних наслідків, які можуть бути пов'язані з трудовою діяльністю людини.

Гігієна праці є комплексною наукою, тісно пов'язаною з теоретичними і клінічними дисциплінами. Для рішення задач, що стоять перед нею, гігієна використовує різнобічні методи. При вивченні навколишнього середовища на виробництві гігієна праці спирається в основному на фізичні і хімічні методи, пристосовані для санітарно-гігієнічних досліджень.

В реальних умовах виробництва працюючі можуть піддаватись впливу одночасно кількох шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Для встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 27 грудня 2001 р. № 528.

Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (далі – Гігієнічна класифікація) призначена для:

– гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;

– атестації робочих місць;

– санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;

– санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

– встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

– розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;

– створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.

В основу класифікації покладені фактори виробничого середовища і виробничого процесу, небезпека їх дії на працездатність і здоров'я працюючих. За цими показниками виділено чотири класи умов і характеру праці з урахуванням перевищення гігієнічних нормативів:

І клас – оптимальні умови і характер праці, за яких виключено несприятливий вплив на здоров'я працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються передумови для зберігання високого рівня працездатності (повна відсутність чинників шкідливості та небезпеки або неперевищення рівнів, прийнятих як безпечні);

II клас – допустимі умови і характер праці, при яких рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, викликані трудовим процесом, відновлюються під час регламентованого відпочинку протягом робочого дня чи домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливої дії в найближчі і віддалені періоди на стан здоров'я працюючих і їх покоління;

III клас – шкідливі і небезпечні умови і характер праці, при яких внаслідок порушення санітарних норм і правил можлива дія небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища в значеннях, які перевищують гігієнічні нормативи, а також психофізіологічних факторів трудової діяльності, які викликають функціональні зміни організму і можуть привести до стійкого зниження працездатності і порушення здоров'я працюючих.

ІV клас – небезпечні умові праці, при яких є загроза отримання травм або гострих професійних отруєнь або настання смерті протягом однієї робочої зміни.

2. Аналіз умов праці у галузі.

Фактори, що характеризують умови праці

1. Мікроклімат

2.1.1. Нормування та контроль параметрів мікроклімату

в навчальних закладах

Метеорологічні умови виробничого середовища (температура в °С; швидкість руху повітря в м/с; відносна вологість у %; теплове випромінюване у Вт/м².) впливають на протікання життєвих процесів в організмі людини і є важливими характеристиками гігієнічних умов праці. Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму – його терморегуляцію і визначають самопочуття.

Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлює теплотворення в організмі людини. Кількість тепла, що виробляє людський організм, змінюється від 46 кДж/хв. в стані спокою до 3342 кДж/хв. – при виконанні важкої роботи. Для забезпечення сприятливих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях (ДСН 3.3.6.042-99) встановлені єдині норми, які враховують ступінь важкості роботи та пору року (табл. 2.1).

Зокрема, для більшості шкільних приміщень за санітарними правилами і нормами (ДСанПіН 5.5.2.008-01) температура повітря в приміщенні повинна бути 17…20⁰С, відносна вологість – 40…60%, рухомість повітря – до 0,1м/с (табл. 2.2).

Для вимірювання параметрів мікроклімату використовують: температури – термометри (рідині, термоелектричні та інші); відносної вологості повітря – гігрометри та психрометри (рис. 2.1); рухомості повітря – кататермометри та різнобічні анемометри: крильчасті, чашкові, індукційні та інші (рис. 2.2).

Таблиця 2.1