- •1. Поняття і визначення міжнародного права
- •2. Особливості міжнародного права
- •3. Міжнародне право та міжнародна система
- •4. Основні риси сучасного міжнародного права
- •5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- •6. Галузі й інститути міжнародного права
- •1. Поняття норми міжнародного права
- •2. Структура норм міжнародного права
- •3. Види міжнародно-правових норм
- •4. Джерела міжнародного права
- •5. Договір і звичай — основні джерела міжнародного права
- •6. Допоміжні джерела міжнародного права
- •7. Кодифікація міжнародного права
- •1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- •2. Принцип суверенної рівності держав
- •4. Принцип територіальної цілісності держав
- •5. Принцип непорушності
- •6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- •7. Принцип невтручання у внутрішні справи
- •8. Принцип поваги прав людини
- •9. Принцип рівноправністі та самовизначення народів і націй
- •10. Принцип міжнародного співробітництва
- •11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- •Розділ 4
- •1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- •2. Види суб'єктів міжнародного права
- •3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- •4. Види держав
- •6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- •7. Обмеження міжнародної
- •Розділ 5
- •1. Поняття визнання
- •2. Форми визнання
- •3. Види визнання
- •2. Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів
- •3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- •4. Правонаступництво України
- •1. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності
- •3. Види міжнародних правопорушень
- •4. Види і форми відповідальності
- •5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •6. Санкції в міжнародному праві
- •1. Кодифікація права міжнародних договорів
- •2. Поняття міжнародного договору
- •3. Види міжнародних договорів
- •4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- •5. Законодавство України про міжнародні договори
- •Розділ 9
- •1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- •2. Поняття і види міжнародних організацій
- •3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- •4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- •5. Спеціалізовані органи Організації Об'єднаних Націй з прав людини.
- •6. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй
- •7. Регіональні міжнародні організації
- •8. Міжнародні конференції
- •1. Проблема міжнародної
- •2. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- •3. Класифікація міжнародних актів про права людини
- •5. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- •Розділ 11
- •1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- •2. Способи набуття громадянства
- •3. Припинення громадянства
- •4. Подвійне громадянство і безгромадянство
- •5. Правовий стан іноземців
- •6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- •7. Право притулку
- •3. Способи придбання державної території
- •4. Державні кордони
- •4) Повітряні судна й інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповід-
- •5. Міжнародна (недержавна) територія
- •6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- •7. Правовий режим Дунаю
- •8. Правовий режим Арктики й Антарктики
- •Розділ 13
- •1. Право зовнішніх зносин
- •2. Органи зовнішніх зносин держави
- •3. Поняття дипломатичного і консульського права та їхні джерела
- •5. Функції дипломатичного представництва
- •6. Глава і персонал
- •7. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •8. Торгові представництва
- •9. Консульські представництва
- •10. Глава і персонал консульської установи
- •II розділ. Функції консула стосовно юридичних осіб і громадян України.
- •11. Консульські привілеї та імунітети
- •12. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •1. Поняття і просторова дія
- •2. Кодифікація міжнародного морського права
- •3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- •4. Територіальне море (територіальні води) і його правовий режим
- •5. Прилегла зона та її правовий режим
- •6. Відкрите море і його правовий режим
- •7. Континентальний шельф
- •8. Міжнародний район морського дна (Район)
- •10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- •11. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)
- •1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- •3. Початок війни і його правові наслідки. Театр війни
- •4. Учасники збройних конфліктів
- •7. Режим воєнного полону
- •9. Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів
- •10. Нейтралітет у війні
- •11. Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки
- •Розділ 16
- •1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- •2. Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання
- •3. Міжнародне космічне право та його джерела
- •4. Основні принципи космічної діяльності
- •5. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності
- •Розділ 17 міжнародне екологічне право
- •1. Поняття міжнародного спору
- •2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- •4. Міжнародна процедура з примирення
- •6. Міжнародна судова процедура
- •7. Розв'язання спорів
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
4. Міжнародна процедура з примирення
У міжнародну процедуру з примирення входить діяльність слідчих і погоджувальних комісій, що мають за мету допомогти розв'язанню спору шляхом досягнення безпосередньої угоди між сторонами.
У міжнародних спорах, що не торкаються ні честі, ні суттєвих інтересів держав і фактичних обставин, що виникають із розбіжностей в оцінці ситуації, сторони вправі встановити спеціальний міжнародний орган — слідчу комісію для з'ясовування питань факту.
Комісії формуються на паритетних засадах із рівного числа представників обох сторін. У їхній склад у якості членів або голови можуть включатися представники інших держав. Організація комісій і їхніх задач визначається угодою сторін, що сперечаються.
Завдання слідчих комісій полягає в з'ясовуванні фактичних обставин спору. їхнє створення було передбачено Гаазькими конвенціями про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій.
Якщо сторони не домовляться про інше, то комісія формується шляхом призначення кожній із сторін двох членів, із яких тільки по одному можуть бути громадянами держав-сторін. Ці члени обирають голову. Такий же порядок установлений Загальним актом про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятим Лігою Націй у 1928 році і переглянутим ООН у 1949 році.
Розслідування комісією провадиться в змагальному порядку. Сторони у встановлені терміни викладають комісії факти, подають необхідні документи, а також список свідків і експертів, які повинні бути вислухані. Комісія вправі запитувати від сторін і інші додаткові матеріали. У процесі розгляду провадиться допит свідків, про що складається протокол.
За підсумками розслідування комісія виносить рішення за допомогою упорядкування доповіді, у якій встановлюється тільки факт спору. Ця доповідь не має
659
і
сили рішення суду або арбітражу, і сторони мають право використовувати рішення комісії за своїм розсудом.
Слід зазначити, що слідчі комісії в міжнародній практиці використовуються досить рідко. Ширше використовуються погоджувальні комісії, що є щодо новим способом розв'язання міжнародних спорів. У статті 33 Статуту ООН цей спосіб спільно зі слідчими комісіями позначено поняттями «обстеження» і «примирення».
Погоджувальні комісії формуються так само, як і слідчі. Проте вони мають більш широкі повноваження, ніж останні, тому що можуть не тільки з'ясовувати і встановлювати фактичні обставини, але і рекомендувати можливе розв'язання цього спору. Але все ж таки, на відміну від суду й арбітражу, остаточне рішення в справі приймається сторонами, що не пов'язані висновками комісії.
Деякі багатосторонні конвенції, наприклад Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, передбачають створення погоджувальних комісій, звичайно в порядку, подібному до того, що встановлений Гаазькими конвенціями. Відповідно до положень Акта про мирне розв'язання міжнародних спорів 1985 року постійна погоджувальна комісія складається з п'яти членів. По одному члену комісії призначають сторони, які сперечаються, три інших призначаються з числа громадян третіх держав. У випадку утруднення у виборі членів їхнє призначення може бути доручено голові Генеральної Асамблеї ООН, третім державам або вирішено жеребом.
5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.
Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності,1 а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.
Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою.
Іноді арбітраж складається з одного арбітра.
Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.
Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.
У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду.
Міжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):
ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що ство рюється в силу особливої угоди сторін, що сперечають ся, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій;
інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язу-
660
661
І
ються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони. Як приклад постійного арбітражу може бути наведена діяльність Палати третейського суду на основі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року.