1. Поняття національної та літературної мови. Найістотінші ознаки літературної мови.  1. Мова – найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Одна з наітотніших ознак нації і реально існує , як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. 2. Українська мова – єдина національна мова українського народу. На грунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова. Літературна мова- відлішована, унормована форма загальнонародної мови, яка обслуговує найрізноманітніші сфери людської діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту і побут людей. 3. Головні ознаки - унормованість (наявність усталених мовних норм – найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мової системи. Наддіалектність – на відміну від територіальних діалектів функціонує, без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектнність літературної мови допускає її регіональне варіювання. Поліфункціональність охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомогою мовно-виражальних засобів. Уніфікованість - зберігає свою цілісність і єдність. Л.М характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою та сприяють розвитку мовновиражальних засобів. Писемна форма літературної мови функціонує в у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма – спілкування людей, побутові й виробничо – професійні потреби людства. Зачинатель сучасної української літературної мови - І. Котляревський, основоположник – Шевченко Т. Українська літературна мова продовжує розвиватись і збагачуватись. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм. 2. Літературна і діалектна мови.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Діалект - різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Діалект буває: Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови.. Соціальний діалект — відгалуження загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичній структурі такі особливості не спостерігаються).

Професійні діалекти - це слово або вислів, що об’єднують людей однієї професії або одного роду діяльності за їх мовними рисами. Професійні діалекти ще називають емоційно забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми – еквіеквіваленти до стилістично індивідуальної професійної номенклатури чи слів - термінів і часто виходять за межі літературної норми Так, наприклад, у водіїв легковий автомобіль з покращеною системою має назву – бобик, руль – бублик, автопокришка – гума, а сам автомобіль – кінь. Такі професійні діалекти є метафоризованими словами загального використання.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Функціонування літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика – це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження ситуації в державі.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови – головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст.. 10), Закон України «Про мови Української РСР», «Рішення Конституційного суду України від грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місц. самовряд. та використання її в навчальному процесі в навчальних закладах України.

У рішенні Констит. Суду України щодо офіційн. тлумаченя статті 10 Кост. України подано визначеня державної мови: під державною мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суп. життя.

Цим рішенням також підтверджено обґрунтованість підстав для надання статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: Конституцією України статус державної надано укр. Мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі укр. нації, що зазначено в Преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території Укр., становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі.

Та лише задекларованості державного статусу укр.. мови для повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо – необхідні механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування укр.. мови. Нині відбувається процес звуження сфери її застосування.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований графічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства політики України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:

- внесеня на розгляд Верх. Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні

- вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовної культурної експансії та публічної дискредитації укр. мови

- поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України

- сприяння розвитку мов національних меншин

- запобігання дискримінації за мовною ознакою

Звичайно, вирішенням цих питань, не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резерв став реальністю.