4) Повітряні судна й інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповід-

431

ного дозволу компетентних органів України або вчи­нили інші порушення правил перельоту через дер­жавний кордон України. Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-яки­ми іншими технічними або іншими засобами без відповідного на це дозволу або з порушенням вста­новленого порядку.

5. Міжнародна (недержавна) територія

Міжнародна територія перебуває за межами юрис­дикції держав, тобто за межами державної території даної держави, зокрема, за зовнішніми межами терито­ріального моря, знаходяться великі простори морів і океанів, включаючи товщу морів і океанів, їхні надра і повітряний простір над ними, а також космічний простір, що не знаходиться під суверенітетом якоїсь держави.

Юридичний статус цих територій визначається в багатосторонніх міжнародно-правових актах і міжна­родній доктрині як територія загального користуван­ня або загальна спадщина людства.

На практиці юридичний статус таких просторів виз­начається винятково нормами міжнародного права — звичайноправовими і конвенційними (договірними), а іноді також додатково угодами між суміжними держа­вами. Наприклад, правовий статус: відкритого моря закріплений у Конвенції про відкрите море 1958 року й у Конвенції про континентальний шельф 1958 року; міжнародного району морського дна — у Конвенції ООН з морського права 1982 року; Антарктики — у Договорі про Антарктику 1959 року; повітряного про­стору — у Чиказьких конвенціях про міжнародну цивільну авіацію 1944 року; міжнародних проток і каналів — у Конвенції про режим Чорноморських проток 1936 року, у Договорі між Чилі й Аргентиною щодо Магелланової протоки 1941 року, у Конвенції щодо забезпечення вільного плавання Суецьким каналом (Константинопольська конвенція) 1888 року та ін.; кос-

432

мічного простору (включаючи Місяць та інші небесні тіла) — у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, вклю­чаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; міжна­родних рік — у Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 року та ін.; багатонаціональних рік — в Угоді між Аргентиною й Уругваєм щодо вод ріки Уруг­вай 1946 року, в Угоді між ОАР і Суданом про викори­стання вод ріки Ніл 1959 р. та ін.

Враховуючи, що багато хто з названих об'єктів є об'єк­тами регулювання відповідно міжнародному морсько­му, повітряному і космічному праву, вони будуть розг­лянуті в наступних розділах.

6. Міжнародні і багатонаціональні ріки

Всі ріки за їх географічним і правовим положен­ням діляться на:

а) національні — які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією дер­ жавою на основі внутрішнього законодавства;

б) міжнародні — які протікають територією двох і більше держав чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверен­ ітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про­ тікає по її території. У зв'язку з цим виникає не­ обхідність міжнародно-правового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні інтереси прибережних дер­ жав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлюється заінтересованими державами на основі міжнародного акту.

У свою чергу, міжнародні ріки діляться на:

а) багатонаціональні ріки — це ріки, у викорис­танні яких зацікавлені винятково прибережні дер­жави. Такі ріки не використовуються або викорис-

433

товуються дуже обмежено для міжнародного судноп­лавства, не завжди мають сполучення з морем, проте ■ відіграють певну роль в економіці прибережних дер­жав, їхній режим регулюється винятково прибереж­ними державами, наприклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер;

б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосе­редньо вихід до моря і які використовуються міжна­родним співтовариством для інтенсивного річково­го судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата в Аме­риці та ін.).

Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом кри­теріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжна­родних:

1. політичному — вони повинні перетинати тери­ торії двох і більше держав;

2. географічному — повинні мати вихід у море;

3. функціональному — мати можливість здійснен­ ня регулярного судноплавства.

Слід зазначити особливу значимість третього крите­рію, що є вирішальним, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпе­чення свободи судноплавства по ним. Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (на­приклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покла­даються адміністративні обов'язки по управлінню та­кими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприклад, Рейнська комісія, що складається з представників Франції, ФРН, Швейцарії, а також Ду­найська комісія, що складається з представників при­бережних держав).

Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнародні ріки тільки з погляду використання їх у

434

судноплавних цілях у даний час утратив свою акту­альність. У даний час функціональний критерій міжна­родних рік набув варіабельного тлумачення: вони мо­жуть використовуватися не тільки для судноплавства, але і для промислового та сільськогосподарського ви­робництва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д. Зокрема, при будівництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних систем при­бережні держави не повинні заподіювати шкоди навігації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі і тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Про це, зокрема, вказувалося в Барселонській конвенції 1921 року, відпо­відно до положень якої: «Кожна прибережна держава зобов»язана утримуватися від усяких заходів, здатних зашкодити судноплавноплавству або зменшити зручність плавання, а також прийняти найшвидші заходи до усу­нення всяких перешкод і випадкових небезпек для пла­вання». Загальні правила щодо будівництва гідротехні­чних споруд на судноплавних ріках містяться й у Же­невській конвенції 1923 року. Відповідно до неї всі ро­боти, що можуть призвести до фізичної зміни місцевості на території іншої держави або можуть принести їй сут­тєву шкоду, повинні проводитися на підставі угод заін­тересованих країн. При будівництві іригаційних споруд пріоритетного значення набуває питання про кількісний розподіл вод між суміжними державами. Це ж стосується і забруднень, — будь-які роботи на річці повинні прова­дитися таким чином, щоб запобігти забрудненню ріки в будь-якому місці за течією.

і Тому, виходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділянки, що знаходять­ся під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітництва заінтересо­ваних держав з використання таких рік із метою гар­монізації індивідуальних і загальних інтересів.

Як відзначалося раніше, із цією метою міжнародна практика виробила єдиний підхід, що полягає в розробці і підписанні угод, котрі регулюють порядок викорис-

435

тання конкретної міжнародної ріки, озера або їхніх басейнів. До таких угод належать Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 року; Акт, що стосується судноплавства й економічного співробітництва між дер­жавами басейну ріки Нігер 1963 року; Угода про Міжна­родну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963 року; Договір про басейн ріки Ла-Плата 1969 року; Договір про співробітництво в Амазонії 1978 року та ін. Слід відзначити, що процес практичного і міжнарод­но-правового становлення міжнародних рік ще не за­вершений. Наприклад, після розпаду Союзу РСР ріка Дніпро стала міжнародною, і тому, звичайно, виникла необхідність розробки відповідної угоди з використан­ня цієї ріки прибережними державами — Україною, Білоруссю і Росією.

Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних рік, мають відношення тільки до конк­ретних рік і не мають універсального значення. Яко­гось кодифікуючого акту «міжнародного річкового пра­ва» поки не існує. Правда, певні кодифікаційні роботи в цьому напрямку ведуться. Так, у 1992 році під егідою Європейської економічної комісії була укладена Кон­венція з охорони і використання трансграничних водо-потоків і міжнародних озер. У 1966 році були прий­няті Гельсінські правила використання вод міжнарод­них рік. І хоча ці правила носять рекомендаційний характер, у деяких їхніх положеннях знайшли закріп­лення міжнародні порядки, що склалися в результаті тривалої практики з використання міжнародних рік. Велика робота з узагальнення великої договірної й ар­бітражної практики була проведена Комісією міжна­родного права ООН, що у даний час приступила до за­вершення підготовки проекту статей, котрі стосуються несудохідних видів використання міжнародних водо-потоків.

436