8. Міжнародний район морського дна (Район)

Морське дно за межами континентального шельфу й економічної зони є територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний район морського дна (далі — «Ра­йон»). У відповідності зі статтею 1 Конвенції ООН з морського права 1982 року термін «Район» означає дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. Виділення в просторах відкритого моря зони, що має юридичний статус міжнародного району морського дна стало найважливішою новелою в міжна­родному морському праві.

Питання про встановлення режиму Району виник із досягненням технічних можливостей розробки глибо­ководних покладів природних ресурсів.

Оскільки національна юрисдикція прибережних дер­жав у Світовому океані в юридичному смислі поширю­ється на морське дно і його надра в межах континенталь­ного шельфу, межами Району є зовнішні межі контине­нтальних шельфів прибережних держав, іншими сло­вами, це продовження дна і надр глибоководних райо­нів морів і океанів за межами континентальних шель­фів прибережних держав.

Правовий режим, а також порядок дослідження і ви­добутку ресурсів Району урегульований статтями 136-191 Конвенції ООН з морського права 1982 року, що включають такі розділи: «Принципи, що регулюють район», «Освоєння ресурсів Району» і «Орган» (означа­ючий Міжнародний орган з морського дна).

Стаття 137 Конвенції ООН з морського права 1982 року встановлює, що жодна держава не може претенду­вати на суверенітет або здійснювати суверенні права стосовно будь-якої частини Району і його ресурсів. Ра­йон оголошений Конвенцією «загальною спадщиною людства» (стаття 136). Це означає, що права на ресур­си Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна.

У відповідності зі статтею 140 Конвенції діяльність у Районі здійснюється на благо всього людства і з особли­вим врахуванням інтересів і потреб держав, що розви­ваються, і народів, що не досягли повної незалежності або іншого статусу самоврядування. Орган забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економіч­них вигод, одержуваних від діяльності в Районі, через відповідні механізми на недискримінаційній основі.

Район відкритий для використання винятково в мир­них цілях усіма державами без будь-якої дискриміна­ції.

Морські наукові дослідження в Районі здійснюють­ся в мирних цілях і на благо всього людства.

Відповідно до Конвенції стосовно діяльності в Райо­ні приймаються заходи, необхідні для забезпечення ефе­ктивного захисту морського середовища від шкідливих для неї наслідків, що можуть виникнути в результаті такої діяльності.

Розділ про освоєння ресурсів Району встановлює, що діяльність у Районі, що конкретно передбачається Кон­венцією, повинна здійснюватися таким чином, щоб спри­яти здоровому розвитку світової економіки і збалансо­ваного росту міжнародної торгівлі, а також сприяти між­народному співробітництву для всебічного розвитку всіх країн, особливо держав, що розвиваються.

У цьому аспекті «ресурси» Району означають усі твер­ді, рідкі і газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалічні конкреції, що знаходяться на морському дні Району або в його надрах. Будучи витягнуті з Райо­ну, вони розглядаються як «корисні копалини».

Такі ресурси можуть бути відчужені відповідно до норм міжнародного права і правил, установлюваних Міжнародним органом з морського права, створюва­ним на підставі Конвенції 1982 року.

У розділі Конвенції, присвяченому функціям і повно­важенням Органу, передбачається, що всі держави-учас-ниці Конвенції і pso facto є членами Органу, що може створювати такі регіональні центри і відділення, які він вважає необхідними для здійснення своїх функцій.

556

557

Передбачено, зокрема, можливість розвідки і розроб­лення ресурсів Району як спеціальним підрозділом Органу — Підприємством, так і окремими державами за договором з Органом. Підприємство безпосередньо здійснює діяльність у Районі, транспортування, переробку і збут мінералів. Орган має не тільки функції і повно­важення, надані Конвенцією, але і повноваження, що розуміються, необхідні для його здійснення.

У рамках Органу засновані Асамблея, Рада і Секре­таріат. Асамблея, що складається з усіх членів Органу, розглядається в якості вищого такого органу, перед якими звітують всі інші головні органи. Вона також обирає членів Ради, членів правління і генерального директора Підприємства.

Рада є виконавчою інституцією Органу. Вона, зокрема, контролює і координує виконання положень Конвенції з усіх питань і проблем у рамках компетенції Органу і звертає увагу Асамблеї на випадки недотримання та­ких положень.

Слід мати на увазі, що ні положення Конвенції, що стосуються Району, ні будь-які права, надані або здійс­нювані відповідно до неї, не торкаються правового ста­тусу вод, що покривають Район, або правового статусу повітряного простору над цими водами.

9. Виняткова економічна зона

Інститут виняткової економічної зони є нововведен­ням у міжнародному морському праві. Його поява без­посередньо пов'язана з роботою 6-ї сесії III Конферен­ції ООН з морського права.

Однією з причин виникнення концепції економіч­ної зони, а потім і її правової регламентації, крім нау­ково-технічної революції, що відкрила реальні можли­вості видобування різноманітних живих і мінеральних ресурсів вдалині від берега і на великих глибинах, по­служило бажання знайти компроміс між більшістю держав, що притримуються 12-мильної межі територі-

558

альних вод, і порівняно невеличким числом держав, що наполягали на 200-мильній їхній межі.

У зв'язку з тим що в Женевських конвенціях з мор­ського права 1958 року не були вирішені такі питання, як ширина територіальних вод, закріплення в договір­ному порядку виняткової рибальської зони, визнання переважних прав прибережних держав на експлуата­цію живих ресурсів районів відкритого моря, що при­микають до їхніх територіальних вод, деякі держави в односторонньому порядку почали заявляти вимоги на територіальні води шириною до 200 морських миль. Початі спроби вирішити зазначені питання на перших двох конференціях з морського права не увінчалися успіхом і тому міжнародне співтовариство пішло назус­тріч багатьом державам, що розвиваються, які висуну­ли вимогу про встановлення 200-мильних економічних зон. Найбільші вигоди в результаті цього одержали держави Африки і Латинської Америки, що мають ве­ликі морські узбережжя, котрі дають географічну мож­ливість встановити такі зони. Безсумнівну вигоду від цього одержали СІЛА, Канада й інші промислово роз­винені держави.

Термін «виняткова економічна зона» стала викорис­товуватися в міжнародних документах і внутрішньодер­жавних актах наприкінці 60-х — початку 70-х років. Його зміст, на думку багатьох учених, означає, що в цій зоні винятково прибережна держава переслідує і задо­вольняє свої економічні інтереси, тобто здійснює суве­ренні права в сфері реалізації своїх економічних інте­ресів.

Відповідно до статті 55 Конвенції ООН з морського права 1982 року економічна зона являє собою район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина економічної зони не повинна пере­вищувати 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина терито­ріального моря. Таким чином, економічна зона містить у собі також простір територіального моря прибереж­ної держави (200 миль = 12миль + 188 миль). У цьому

559

відношенні представляє інтерес, правовий режим цих просторів: у межах 12 миль територіального моря прибережна держава здійснює повний суверенітет, а ча­стина економічної зони (188 миль), що залишилася, яка є відкритим морем, являє собою зону договірної юрис­дикції прибережної держави, що має суто цільовий ха­рактер.

Правовий режим виняткової економічної зони пе­редбачає права, юрисдикцію й обов'язки прибережної держави, яким кореспондують (відповідають) права й обов'язки, здійснювані в такій зоні іншими державами.

Стаття 56 Конвенції з морського права 1982 року пе­редбачає, що прибережна держава здійснює в ній:

а) суверенні права з метою розвідування, розроб­ лення і зберігання природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керу­ вання цими ресурсами, й стосовно інших видів діяль­ ності з економічного розвідування і розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом викори­ стання води, течій, вітру);

б) вправі споруджувати, а також дозволяти і ре­ гулювати створення й експлуатацію штучних ост­ ровів і установок, установлювати навколо них зони безпеки;

в) вправі визначати час і місця лову, установлюва­ ти припустимий вилов живих ресурсів, встановлю­ вати умови одержання ліцензій, стягувати збори;

г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, установок і споруд;

г) дозволяти морські наукові дослідження;

д) вживати заходів із захисту морського середо­ вища. Слід пам'ятати, що суверенні права прибереж­ ної держави на виняткову економічну зону не відмі­ няють свобод відкритого моря, встановлених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави ко­ ристуються свободою судноплавства і польотів, про­ кладки підводних кабелів і трубопроводів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні врахо-

вувати суверенні права прибережної держави. Дер­жави, що не мають виходу до моря, із дозволу прибе­режної держави вправі брати участь на справедли­вій основі в експлуатації ресурсів зони. Як і континентальний шельф, виняткова економічна зона, у відповідності зі статтею 74 Конвенції з морсько­го права, може бути піддана делімітації між держава­ми з протилежними або суміжними узбережжями на основі угоди відповідно до норм міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.