3. Види міжнародних договорів

Поняття «договір» у Віденських конвенціях вжива­ється як родове поняття, що охоплює усі види міжнарод­них договорів.

Міжнародні договори класифікуються на різних під­ставах:

/. За кількістю учасників:

1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виділення в якості самостійного виду міжна­родного договору деякі автори пояснюють наявніс­тю процесу одностороннього волевиявлення суб'єк­та міжнародного права, що, правда, викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких одно­сторонніх юридичних актів належать:

— Нотифікація — повідомлення в установленій формі факту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з'являються в тому випадку, якщо держава, котра нотифікує, бере на себе одностороннє зобов'язання, наприклад відшкодувати збиток, виве­сти війська);

158

• Визнання — може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закрі­ плення державної волі, що перетворює фактичне ста­ новище в юридичне (наприклад, визнання de jure);

• Протест — є дією зворотною визнанню. Його сутність складається в невизнанні законності чого- небудь (наприклад, невизнанні окупації одною дер­ жавою частини території іншої держави). Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізова­ ного органу зовнішніх зносин (міністерства закор­ донних справ);

• Відмова — це акт, що викликає наслідки тіль­ ки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній практиці склався звичай, відповідно до якого можна відмовитися від прав, але не можна відмовитися від обов'язків. Але неможливо відмовитися і від усіх прав. Наприклад, не можна позбавити себе прав, не­ обхідних для виконання юридичного зобов'язання перед партнерами за згодою. Але можна відмовити­ ся від прав і обов'язків при оголошенні знов утворе­ ною державою відсутності правонаступництва (tabula rasa) від держави-правопопередниці. Правда, тут не можна відмовитися від зобов'язань, що випливають із укладених правопопередником міжнародних до­ говорів (так зване «правонаступництво придбаних прав»). Для відмови потрібно явне і певним чином виражене зовні волевиявлення держави — тут без­ діяльність є недостатньою.

2. двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіа­ ції: з одного боку, участь однієї держави, а з іншого боку — декількох;

3. багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти;

Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома держава­ми, але з питань, що становлять інтерес для більшос­ті держав-членів світового співтовариства. На Віден-

159

ській конференції 1968-1969 років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатосторон­нього договору як такого, що пов'язаний із питання­ми, котрі представляють загальний інтерес для між­народної спільності держав. Крім того, нею було за­пропоновано сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів: «Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах у відповідно­сті із принципом суверенної рівності». Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року, що спочатку був укладений між СРСР, США і Великобританією. З огляду на особли­вий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання при­єднатися й інші держави. Але договір наділив поча­ткових учасників особливими правами: договір на­бирає сили за умови його ратифікації всіма початко­вими учасниками (ст. 3); їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2). Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення. II. За сферою і силою дії:

1) універсальні договори — у них беруть участь практично всі держави-члени світового співтоварис­ тва (наприклад, Статут ООН);

2. регіональні договори — у них беруть участь дер­ жави певного географічного регіону, на який поши­ рюється дія цього договору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997 року є європейські держави-члени Ради Європи);

3. субрегіональні договори — у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (на­ приклад, договори про створення Єврорегіонів); LZ7. За ступенем відкритості:

1) відкриті договори — у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держа­ва. Такі договори, як підкреслюється у Віденській

160

декларації про універсальність 1969 року, «повинні бути відкриті для загальної участі»;

2) закриті договори — у них коло учасників за­здалегідь визначене.

IV. У залежності від суб'єкта, що укладає договір:

• міждержавні договори (укладаються від імені держави);

• міжурядові договори (укладаються від імені

уряду);

— міжвідомчі договори (від імені органів виконав­ чої влади держави — його міністерств і відомств).

V. У залежності від форми договору:

договір у писемній формі — більшість міжнарод­них договорів у даний час укладається в такій формі;

договір в усній формі — так звана «джентльменсь­ка угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила про­цедури III Конференції ООН з морського права, за­тверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року.

VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правового регулювання:

• договори політичні;

• угоди з правових питань;

• угоди з прикордонних питань;

• угоди з економічних питань;

• угоди з питань транспорту і зв'язку;

• угоди з питань охорони здоров'я;

• угоди з питань війни.

Слід зазначити, що така об'єктна класифікація, яка на практиці не має юридичного значення, застосовува­лася ще МЗС СРСР у діючих Збірниках, що публікува­лися ним, котрі укладаються СРСР з іноземними дер­жавами.

У міжнародному праві існують вимоги, які пред'яв­ляються до міжнародних договорів, що укладаються:

1. наявність правоздатного суб'єкта;

2. наявність відповідного об'єкта угоди;

161

3. наявність вільного волевиявлення сторін. На­ приклад, до 1917 року в міжнародному праві існу­ вав принцип: «хоча я укладаю міжнародний договір під тиском, але я його бажаю», тобто переможена аг­ ресором сторона одержувала нав'язаний договір, який потрібно було підписувати і виконувати. В даний час такий примус може послужити підставою для ви­ знання договору недійсним;

4. дотримання установленої форми.

При укладанні міжнародних договорів форма між­народного договору грає важливу роль і має конститу­йоване значення для його справжньості.

Форма міжнародних договорів містить у собі:

— мову міжнародного договору. В історичному аспе­кті найбільш поширеними мовами міжнародного до­говору були спочатку латинська, а потім французька. В даний час укладання двосторонніх договорів здійс­нюється мовами договірних сторін, у договорі робиться позначка про те, що тексти договорів мають рівну юри­дичну чинність (автентичні). Іноді, коли в одній із мов недостатньо розвинена термінологічна база, двосторон­ні угоди можуть укладатися трьома мовами.

Оформлення багатосторонніх договорів відбувається однією або декількома мовами. На інші мови роблять­ ся офіційні переклади, що завіряються депозитарієм договору і потім передаються учасникам договору. Іноді такі переклади не робляться. Так, наприклад, ряд дого­ ворів, укладених у рамках Співдружності Незалежних Держав, був оформлений однією мовою — російською. При укладанні міжнародного договору в рамках між­ народних організацій або міжнародних конференцій ви­ користовуються офіційні або робочі мови цих міжна­ родних структур. /

Офіційними є мови, якими ведеться дискусія в голов­них органах конференції або організації, укладаються або публікуються офіційні документи (протоколи, рі­шення, заключні акти і т.п.).

Робочі мови — це мови, використовувані для обгово­рення питань у робочому допоміжному Органі конфе-

162

ренції або організації чи при розробці тексту докумен­тів у них. Так, наприклад, укладання договорів у рам­ках ООН відбувається англійською, іспанською, китай­ською, російською і французькою мовами — п'ятьма робочими мовами цієї організації (її Генеральної Асам­блеї, комітетів і підкомітетів), що одночасно є й офіційни­ми мовами. На Нараді з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, результатом якої стало прийняття Заключного акта — важливого міжнародного докумен­та договірного характеру, офіційними були шість мов — англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька;

— структуру міжнародного договору. Структура міжнародного права у Віденських конвенціях не рег­ ламентована. Міжнародні договори, як правило, скла­ даються з: преамбули (у ній вказуються цілі укладан­ ня даного договору, сторони договору, загальновизнані принципи міжнародного права, на базі яких укладаєть­ ся договір та ін.); основної (центральної) частини (вона включає предмет, об'єкт договору, права й обов'язки сто­ рін за договором, умови і засоби виконання договірних зобов'язань); заключної частини (у ній встановлюють­ ся умови вступу договору в силу, термін його дії, поря­ док припинення дії, порядок продовження терміну дії і т.п.). Іноді договори супроводжуються додатками у яких містяться норми, що пояснюють основний текл¹, правила процедури вирішення спорів, схеми, карти і т.д. Слід мати на увазі, що всі частини договору мають од­ накову юридичну чинність і застосовуються з ураху­ ванням кожної із них.

Договір може ділитися на статті, параграфи; догово­ри великого обсягу можуть підрозділятися на розділи (частини), що або іменують або нумерують, іноді вико­ристовують нумерацію і найменування розділів одно­часно;

— найменування міжнародного договору. Відповід­ но до Віденських конвенцій, що використовують, до речі, тільки єдиний термін «міжнародний договір», юридич­ ної різниці між договорами в залежності від їхнього

163

найменування не існує. Хоча слід зауважити, що деякі найменування в результаті їхнього тривалого вживан­ня на практиці як би закріпилися за певними видами міжнародних договорів.

Існують такі найменування міжнародних договорів:

• трактат — багатосторонній міжнародний дого­ вір, що установлює взаємовідносини між його учасника­ ми з яких-небудь політичних питань (наприклад, Бер­ лінський трактат 1878 року. Він був укладений держа- вами-учасницями Берлінського конгресу — Австро-Угор­ щиною, Великобританією, Німеччиною, Італією, Туреччи­ ною і Францією і підтвердив незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії. Відповідно до нього Північна Болгарія стала незалежною державою, а Південна Болгарія зали­ шилася під владою турецького султана, отримавши ста­ тус адміністративної автономії; Австро-Угорщина оку­ пувала Боснію і Герцеговину; до Росії відійшли устя Дунаю, фортеці Каре, Ардаган, Батум з округами);

• договір — найбільш поширене найменування різ­ номанітних угод між державами з політичних, еконо­ мічних, культурних, соціальних та інших питань;

• пакт — двостороння або багатостороння угода між державами, що укладають з якої-небудь однієї ва­ жливої політичної проблеми (наприклад, Пакт про не­ напад, Міжнародний пакт про громадянські та політич­ ні права і т.п.);

• угода — це міждержавний договір, що підпису­ ється зазвичай від імені уряду і, як правило, не підлягає ратифікації;

• конвенція — міжнародна угода, що укладається в якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань (про режим використання морських вод, з екологічних пи­ тань, в галузі охорони прав людини і т.п.); .

• декларація — одностороння заява однієї або декількох держав, у якій висловлюється її (їх) точка зору на яку-небудь одну важливу проблему (наприклад, Декларація прав людини 1948 p.);

• конкордат — міжнародний договір, однією зі сто­ рін якого виступає Ватикан, що укладається папською

164

державою з державами, де національною релігією є ка­толицизм, його предметом виступає стан католицької церкви в даній країні та її відносини з папським пре­столом (Італійський конкордат, Польський конкордат);

• картель — угода, що частіше всього укладається з питань обміну військовополоненими або видачі зло­ чинців;

• «модус вівенді» («засіб існування») — угода тим­ часового характеру, що згодом повинна бути замінена іншою, постійною угодою;

• обмін нотами або пам'ятними записками — но­ сить характер міжнародної угоди, тільки якщо тексти нот за своїм змістом ідентичні. Така форма угод має досить широке поширення — із 4838 договорів, укладе­ них державами й опублікованих Лігою Націй за 1920- 1946 роки, майже 25% були оформлені в порядку обмі­ ну нотами. З 1000 перших угод, зареєстрованих у Сек­ ретаріаті ООН, 280 відносилося до категорії оформле­ них у порядку обміну нотами;

— комюніке — найчастіше цей документ містить у собі офіційне повідомлення міжнародного характеру (про початок, хід або завершення сесій міжнародних організацій або їх органів, про хід поточних військових дій і т.д.) і міжнародним договором не є. Інтерес в аналізованому аспекті представляє спільне комюніке, що має характер офіційного повідомлення за підсумками міжнародних переговорів. У такому повідомленні по­ ряд з інформаційним матеріалом містяться указівки на позицію сторін з аналізованих ними питань міжнаро­ дного життя, заяви про їхні наміри, оцінки. Крім того, у такому документі можуть бути зафіксовані зобов'язан­ ня сторін про відповідний характер і спосіб їхніх дій і поводження, спільні зусилля у досягненні мети. У цих частинах комюніке може носити міжнародно-правовий характер і мати міжнародно-правове значення, тобто виступати в якості міжнародного двостороннього або багатостороннього договору;

— акт — це позначення міжнародного зобов'язан­ня або односторонньої заяви урочистого і декларатив-

165

ного характеру (наприклад, Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року);

— меморандум — дипломатичний документ відпо­ відної держави, у яому докладно фіксується фактична сторона міжнародного питання. Меморандум є формою односторонньої заяви держави і відрізняється від де­ кларації тим, що торкає менше важливих проблем. Ме­ морандум може бути 2 видів: а) як додаток до особис­ тої або вербальної ноти з метою скорочення її тексту або більш докладного викладу питання, що торкається в ній; б) як самостійний документ, що передається осо­ бисто або пересилається з кур'єром. У першому випад­ ку меморандум друкується на папері без герба, на ньо­ му не ставиться номер, печатка, місце і дата відправлен­ ня, не вказується адреса. Меморандум, що є самостій­ ним документом, друкується на нотному бланку з ука­ зівкою місця і дати відправлення, проте печатка і но­ мер не ставляться;

— протокол — офіційний документ допоміжного ха­ рактеру, за допомогою якого доповнюється, уточнюєть­ ся міжнародний договір. Протокол може бути допов­ ненням до основного договору або мати самостійний характер, але в цьому випадку він буде пов'язаний із виконанням раніше укладеного договору (наприклад, Протокол про закінчення виведення радянських військ із Чехословаччини від 9 листопада 1991 року). Іноді протоколом може іменуватися угода, що має важливе міжнародне і політичне значення і, отже, така, яка но­ сить самостійний характер (наприклад, Женевський протокол про заборону застосування на війні задушли­ вих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологіч­ них засобів 1925 року).