6. Галузі й інститути міжнародного права

Система міжнародного права — це об'єктивно існу­юча цілісність внутрішньо взаємозалежних елементів:

• загальновизнаних принципів;

• норм міжнародного права (договірних і звичай­ но-правових);

• рішень і рекомендаційних резолюцій міжнарод­ них організацій;

• рішень міжнародних судових органів;

• а також інститутів міжнародного права.

Існують такі інститути міжнародного права, як ін­ститут міжнародного визнання, інститут правонаступ-ництва стосовно договорів, інститут міжнародної відпо­відальності й інші.

Всі ці елементи системи в різних сполученнях скла­дають галузі міжнародного права. Такі, як галузь мор­ського права, галузь дипломатичного права, галузь пра­ва міжнародних договорів та інші.

Кожна галузь являє собою самостійну систему, але кожна може вважатися і підсистемою в рамках ціліс­ної, єдиної системи міжнародного права.

Література:

1. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История междуна­ родного права. — М., 1990.

2. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударствен­ ного и международного права. — К., 1981.

3. Василенко В.А. Основы теории международного права. — К., 1988.

4. Курс международного права. В 7 т. Т.1. Понятие, предмет и система международного права /Ю.А. Бас­ кин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. — М., 1989.

5. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве /Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евин- тов. — К., 1982.

6. Тункин Г.И. Право и сила в международной сис­ теме. — М., 1983.

7. Тускоз Ж. Міжнародне право. — К., 1998.

8. Черниченко СВ. Теория международного права. В 2-х томах. Т. 2: Старые и новые теоретические проблемы. — М., 1999.

Розділ 2

НОРМИ І ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1. Поняття норми міжнародного права

Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнарод­ного права розуміється правило поводження, що при­знається державами й іншими суб'єктами міжнародно­го права в якості юридично обов'язкового.

Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжна­родного права поділяються на дві групи: норми звича­євого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права.

У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгод­ження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення.

Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основ­них авторів міждержавної системи, цю теорію для стис-

24

лості звичайно називають теорією узгодження воль дер­жав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими суб'єк­тами міжнародного права.

До основних положень цієї теорії належать наступ­ні посилання:

• процес створення норм міжнародного права є про­ цесом узгодження воль держав. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового;

• зміст волі держави складає його міжнародно-пра­ вова позиція, тобто позиція держави з усіх питань між­ народного права, що знаходить своє вираження не тіль­ ки в його заявах, але й у практичних діях на міжнарод­ ній арені.

Така позиція має системоутворюючий характер і мі­стить у собі:

а) загальне ставлення держави до міжнародного права, його прогресивного розвитку і дотримання принципів і

норм;

б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільст­ ва і держави;

в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впроваджен­ ня яких у міжнародне право вона виступає;

г) розуміння принципів і норм чинного міжнарод­ ного права і т.д.

Оскільки будь-яка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:

— конкретний зміст волі держави визначається во­лею пануючого в ній класу, що визначена всією сукуп­ністю умов існування цієї держави (серед цих умов най­важливіше значення має конституційний устрій дер­жави — його суспільно-економічні, політична системи, співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створен­ня норм міжнародного права виступає як воля держа­ви в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держа-

25

ви визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;

• співвідношення і відповідність волі держави з во­ лею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому;

• у процесі створення норм сучасного міжнародно­ го права на міжнародній арені зіштовхуються волі дер­ жав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних;

• у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єк­ ти, тому їхні волі юридично рівноправні.

Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в кон­тексті національних інтересів кожної конкретної дер­жави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.

У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-пра­вових норм створюється в два етапи:

1. узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;

2. надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил пове­ дінки.

Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжна­родний договір набирає сили з моменту його підписан­ня — тоді підписання договору означає остаточне узгод­ження тексту договору (правил(а) поведінки) і одноча­сно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то мож­на говорити про реалізацію лише першого етапу ство­рення міжнародно-правової норми.

На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих ім­перативних норм (норми), включає три етапи.

26

У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імператив­ність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої непри­пустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить та­кий же характер». Таким чином, можна зробити ви­сновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами, юридичну чинність; по-друге, всі знову прий­няті норми повинні їм відповідати і не можуть їм

суперечити.

Процес створення імперативних норм містить у собі

наступні етапи:

1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права

щодо правила поводження;

2. узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьо­ му правилу поводження вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі;

3. надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила пове­ дінки.

Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучас­ного міжнародного права, надаючи йому внутрішній вза­ємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим без­посередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні прин­ципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.