1.5. Трудові правовідносини

Трудові правовідносини є різновидом правових відносин, що складаються у суспільстві. Визначаючи поняття трудових правовідносин, потрібно керуватися тим, що правовідносинами визнають суспільні відносні які врегульовані правовими нормами, а, отже, нормами трудового пра­ва. Правовідносин як таких, абстрактних, що не належать до якоїсь конкретної сфери суспільних зв'язків, тобто поза галузевою приналеж­ністю, не існує. Отже, відповідні загальнотеоретичні критерії визначен­ня правовідносин можуть себе конкретно виявити лише в межах яки­хось конкретних галузевих правовідносин. Характеризуючи правові відносини у сфері трудового пра­на, необхідно брати до уваги узагальнююче поняття трудових право­відносин, яке охоплює весь комплекс самостійних суспільних відносин. Саме в його основі лежить трудовий договір як головний юридичний факт, що породжує взаємні права і обов'язки суб'єктів цих правовідносин.

Трудовими правовідносинами є всі суспільні відносини, які врегульовані нормами трудового права. Тобто весь комплекс суспільних відносин (а не лише власне трудові), які становлять предмет трудового права як самостійної галузі, називають трудовими.

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у резуль­таті укладення трудового договору (власне трудові), а також: відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці та відносини, пов’язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового за­конодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуван­ням громадян.

Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові відносини, або, як їх ще прийнято називати, індивідуально-трудові. Це правовідносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець відповідно зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодав­ством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Елементами власне трудових правовідносин є правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці. Всі ці елементи випливають із визначення поняття трудових правовідно­син на підставі ст. 21 КЗпП. Зокрема, правовідносини робочого часу виникають після укладення трудового договору на підставі правової норми, яка визначає нормальну тривалість робочого часу протягом тиж­ня. Угодою сторін може бути обумовлено застосування неповного ро­бочого тижня.

Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-тру­дові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах). Їх ще називають організаційно-управлінсь­кими правовідносинами між трудовим колективом (чи профспілковим органом) і роботодавцем, хоча більш відомі вони саме як колективно-трудові. Ці правовідносини, які існують задля функціонування і обслу­говування власне трудових правовідносин, відрізняються суб'єктним складом та підставами виникнення. У такому значенні вони виходять за межі конкретного підприємства і можуть існувати навіть у масшта­бах усієї країни. Йдеться, насамперед, про правовідносини соціально­го партнерства, які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів, погодження взаємних інтересів та укладення Генеральних угод.

Правовідносини працевлаштування традиційно входять в систему тру­дових правовідносин. Вони виникають у результаті пошуку роботи гро­мадянином і становлять єдність трьох взає­мопов'язаних, але відносно самостійних правовідносин:

• між органом працевлаштування і громадянином, який звер­нувся з заявою про працевлаштування;

• між органом працевлаштування і роботодавцем, який по­требує кадрів;

• між громадянином і роботодавцем, до якого він скерований на роботу органом працевлаштування.

Окрему групу у структурі трудових правовідносин становлять правовідносини навчання і перекваліфікації на виробництві. І хоча питома вага таких правовідносин в умовах економічної кризи суттєво знизилась, вони все ще продовжують фігурувати як відносини, що тісно пов'язані з трудовими, формуючи предмет трудового права. Особливістю цих правовідносин є те, що вони здебільшого існують разом із власне тру­довими правовідносинами, не зупиняючи і не перериваючи останніх.

Ще одним видом трудових правовідносин є правовідносини, що виникають з приводу розгляду трудових спорів. Іноді їх називають процесуально-трудовими або процедурно-трудовими. На відміну від цивільного процесу, вирішення трудового спору уповноваженим органом не має таких чітко визначених стадій, хоча Кодекс законів про працю визначає спеціальну процедуру розгляду індивідуальних трудових спорів. Тому в даному випадку можна говорити про процедурно-трудові правовідносини, тобто такі, що виникають під час розгляду трудового спору комісією з трудових спорів.