- •Принципи трудового права
- •Функції трудового права
- •Джерела трудового права
- •1.5. Трудові правовідносини
- •Суб’єкти трудових правовідносин
- •Лекція 2. Колективний договір план
- •2.2. Сторони колективного договору та сфера його укладення
- •2.3. Зміст і структура колективного договору
- •2.4. Чинність колективного договору в часі і просторі
- •2.5. Порядок укладення і підписання колективного договору
- •2.6. Контроль за виконанням колективного договору та відповідальність за його порушення і невиконання
- •Лекція 3. Трудовий договір план
- •Поняття і сторони трудового договору
- •Види трудового договору
- •Контракт як особлива форма трудового договору
- •3.4. Порядок укладення трудового договору
- •Випробування при прийнятті на роботу
- •3.6. Переведення працівників. Зміна істотних умов праці. Переміщення
- •Лекція 4. Припинення трудового договору план
- •Правові підстави припинення трудового договору (ст.36 кЗпП України)
- •Розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.38, 39 кЗпП України)
- •4.3. Участь профспілок у розірванні трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
- •Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40 кЗпП України)
- •4.6. Додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працюючих за певних умов (ст.41 кЗпП України)
- •4.7. Правове регулювання процесу відсторонення працівника від роботи
- •4.8. Оформлення звільнення, виплата вихідної допомоги. Трудові книжки працівників
- •Лекція 5. Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку план
- •5.1. Робочий час та його види
- •5.2. Режим робочого часу
- •5.3. Порядок встановлення та обмеження щодо нічних та надурочних робіт
- •5.4. Поняття і види часу відпочинку: перерви, вихідні, святкові та неробочі дні
- •5.5. Поняття, види та тривалість відпусток
- •4) Соціальні відпустки:
- •5.6. Порядок надання та оплати відпусток
- •6.1. Правове регулювання оплати праці
- •Види регулювання оплати праці.
- •6.3. Юридична відповідальність за трудовим правом України: загальна характеристика та підстави
- •6.4. Трудова дисципліна, порядок застосування заохочень і стягнень
- •Матеріальна відповідальність працівників: види і порядок застосування
- •7.1. Охорона праці та її правове забезпечення
- •Загальні гарантії прав працівників на охорону праці
- •7.3. Особливості правового регулювання праці жінок
- •Особливості правового регулювання праці молоді
- •Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням
- •7.5. Організація охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях
- •Лекція 8. Трудові конфлікти та порядок їх вирішення план
- •8.1. Поняття, класифікація трудових спорів та органи, що їх розглядають
- •8.2. Розгляд трудових спорів у комісіях з трудових спорів (ктс)
- •8.3. Розгляд трудових спорів у місцевих судах
- •8.4. Поновлення на роботі та оплата за вимушений прогул
- •8.5. Порядок вирішення колективних трудових спорів
- •8.6. Правове регулювання проведення страйків
- •Лекція 9. Правова організація працевлаштування план
- •9.1. Правове регулювання забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності та система гарантій права на працю
- •9.2. Інститут працевлаштування та забезпечення зайнятості
- •Застраховані особи.
- •Незастраховані особи:
- •9.3. Права безробітного
- •9.4. Обов’язки осіб, які шукають роботу, та безробітних
- •9.5. Порядок виплати допомоги з безробіття
- •Список нормативно-правових актів та використаної літератури
- •Для нотаток навчально-методичне видання
- •0305 Економіка і підприємництво,
- •0306 Менеджмент і адміністрування
- •43018, М. Луцьк, вул. Львівська, 75
Поняття і сторони трудового договору
Трудовий договір є основним інститутом в системі трудового права. Він розглядається також як підстава виникнення трудових правовідносин і водночас як форма залучення до праці. Трудовий договір широко використовується в усіх країнах з ринковою економікою для найму робочої сили.
За юридичною природою трудовий договір - це угода про працю між роботодавцем і найманим працівником Ця основна його ознака характерна для всіх видів трудових договорів. Трудовий договір - універсальна модель найму.
На підставі трудового договору працівник здає в найм власнику засобів виробництва (роботодавцю) свою здатність до праці.
Як конкретний юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення трудових правовідносин відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між: працівником і власником підприємства, установи, організації, уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник, уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою, сторін.
Сторонами трудового договору є роботодавець і працівник.
Працівником є особа, яка реалізує свою здатність до праці, той, кого приймають на роботу. За загальним правилом, приймати на роботу за трудовим договором дозволено громадян по досягненню ними віку 16 років. Тим не менше, ст. 188 КЗпП України встановлює, що за письмовою згодою одного з батьків або особи, що його заміняє (усиновителів, піклувальників), як виняток, допускається прийняття на роботу неповнолітніх, що досягли віку 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці, допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ та студентів вищих закладів І-ІІ рівнів акредитації для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Стати працівником може як громадянин України, так і іноземний громадянин чи особа без громадянства. Однак законодавством встановлюється певні обмеження при прийнятті на роботу іноземних громадян та осіб без громадянства. Це зумовлено двома основними чинниками:
потребою захисту інтересів держави (державна служба, роботи, пов'язані з державною таємницею тощо);
необхідністю захисту вітчизняного ринку робочої сили.
Різні законодавчі акти доволі неоднозначно підходять до визначення другої сторони трудового договору. На відміну від КЗпП України, Трудовий кодекс Російської Федерації, що вступив у силу з 1 лютого 2002 р., містить визначення поняття "роботодавець", називаючи таким фізичну або юридичну особу.
У новій редакції Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р. під роботодавцем розуміється «власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання і фізична особа, яка використовує найману працю» (ст.1).
Саме юридична особа є власником підприємства, установи чи організації і діє у правовідносинах через уповноважені органи (директора, керуючого, голову правління і т.д.), залишаючись при цьому фактичною стороною договірних зобов'язань, у тому числі і трудових. Якщо найм на роботу на підставі трудового договору здійснює фізична особа, то саме вона вважатиметься роботодавцем.
Отже, трудовий договір - це двостороння угода, за якою працівник зобов'язується особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови праці, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін.
Основними характерними ознаками сучасного трудового договору вважаються насамперед:
добровільність;
від платність;
рівність сторін.
Зміст трудового договору формулює взаємні зобов'язання його сторін.
Найбільш загально про зміст трудового договору можна судити з огляду на ст. 21 КЗпП України, яка передбачає обов'язок працівника виконувати роботу, передбачену договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, та обов'язок роботодавця «виплачувати заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання даної роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Переважно права і обов'язки сторін, що складають зміст трудового договору (їх ще називають його умовами), встановлюються за взаємною згодою працівника і роботодавця. Тим не менше, розрізняють і такі умови трудового договору, що визначені законодавством. Це, як правило, умови - гарантії, які передбачають мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість відпустки і т.д.
Основну частину змісту трудового договору усе ж складають договірні (погоджувальні) умови, тобто ті умови, які встановлюють за взаємною домовленістю сторін. Як правило, вони стосуються трудової функції, місця роботи, прав і обов'язків працівника, прав і обов'язків роботодавця, розміру оплати праці доплат і надбавок, заохочувальних виплат, режиму робочого часу, тривалості щорічної відпустки, умов підвищення кваліфікації, соціально-побутового обслуговування і т.п. Основною вимогою, що ставиться до договірних умов, є те, що умови трудового договору не повинні погіршувати становище працівника у порівнянні з тими, що вже встановлені чинним законодавством. Якщо такі умови у трудовому договорі все ж передбачено, то вони є недійсними.
3а трудовим правом, умови трудового договору, що становлять його зміст, поділяють на два види: необхідні (обов'язкові) та факультативні (додаткові). Необхідні умови повинні бути обов'язково відображені у трудовому договорі. Без них трудовий договір не можна укласти взагалі. Факультативні умови можуть і не включатися до змісту трудового договору, тобто його можна укласти і за відсутності таких умов.
До істотних (необхідних) умов трудового договору відносяться:
місце роботи;
трудова функція;
час початку роботи;
оплата праці.
Місце роботи як одна з необхідних умов трудового договору характеризує правове становище роботодавця як учасника трудових правовідносин. Місце роботи вказує передусім на роботодавця. Це завод, фабрика, акціонерне товариство, університет, виконком, прокуратура тощо. Ця умова має істотне значення і не підлягає змінам в односторонньому порядку на відміну від робочого місця.
Робоче місце - це вже, як правило, конкретне місце праці окремого працівника. Воно характеризується чітко визначеними параметрами: цех, дільниця, відділ, відповідний агрегат (автомобіль, трактор, тепловоз). Як правило, конкретне місце праці не уточнюється у трудовому договорі, а тому за трудовим законодавством дозволено зміну робочого місця (переміщення) працівника без його згоди у межах місця роботи та інших істотних умов трудового договору. Разом з тим, робоче місце може бути об'єктом обговорення сторін при укладенні трудового договору, коли це має суттєве значення, залежно від характеру майбутньої роботи.
Трудова функція працівника характеризується поєднанням суб'єктивних чинників:
професією;
спеціальністю;
кваліфікацією;
відповідною посадою чи виконуваною роботою (ця умова є істотною для трудового договору і обов'язково повинна бути об'єктом переговорів при його укладенні).
Трудова функція як одна з обов'язкових умов трудового договору - це вид роботи або посада, виконання чи заміщення яких можливе з огляду на професію, спеціальність, кваліфікацію працівника. Трудова функція визначається угодою сторін.
Факультативними умовами, які можуть бути об'єктом погодження при укладенні трудового договору, вважаються будь-які додаткові вимоги сторін, якщо вони не погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю. До таких умов можна віднести умови:
про неповний робочий час;
про сумісництво;
про випробувальний термін;
про володіння іноземною мовою;
про наявність власного автомобіля в особи, яка влаштовується на роботу;
про нерозголошення комерційної таємниці тощо.