3. Контракт як особлива форма трудового договору

Серед договорів, які безпосередньо впливають на факт виник­нення трудових правовідносин, особливе місце займає контракт. Він отримав своє юридичне оформлення у трудовому праві з березня 1991 р., коли було внесено доповнення до ст. 21 КЗпП. У третій частині цієї статті контракт визначається як особлива форма трудового дого­вору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Контракт обов'язково укладається у письмовій формі. Контракт спрямований передусім на виявлення ініціативності та са­мостійності працівника, а одним зі шляхів максимальної віддачі пра­цівником індивідуальних здібностей та професійних навичок є визна­чення у контракті відповідного рівня оплати праці та матеріального забезпечення із врахуванням складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності роботодавця-підприємця. Контракт може містити положення щодо основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, компенсацій та інших грошових матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які встановлюють­ся понад нормами, передбаченими згаданими актами). Сторонам надається право визначення порядку встановлення роз­міру заробітної плати. Для підвищення зацікавленості працівника ре­комендується встановлювати не мінімальний розмір майбутньої за­робітної плати з наступним її підвищенням, а передбачити середній рівень з визначенням випадків її збільшення або зменшення. У будь-якому разі виплати, що встановлюються контрактом, не повинні бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і ко­лективним договором, та залежать від виконання умов контракту.

Строк контракту є однією з його умов, і оскільки контракт - це завжди строковий договір, то лише з огляду на цю обставину його можна вважати угодою, що в основі своїй погіршує правове стано­вище працівника.

Термін контракту визначається за угодою сторін. Тому в самому контракті вони можуть передбачити будь-яку тривалість трудових відносин аж до автоматичної пролонгації його на наступний строк, якщо жодна зі сторін не виявить бажання припинити контракт за п. 2 ст. 36 КЗпП після закінчення терміну договору.

Сплив строку, на який було укладено контракт, є лише однією із підстав для припинення існуючих на його основі трудових право­відносин. Контракт може бути розірваний достроково й за наяв­ності інших підстав, що визначені чинним законодавством (ст.ст. 36, 37, 39, 40, 41 КЗпП). У частині третій ст. 21 КЗпП передбачено, що за угодою сторін у самому контракті можуть бути передбачені умови розірвання договору, в тому числі дострокового.

У більшості випадків на практиці з огляду на існуючі нормативні акти, які були прийняті Кабінетом Міністрів для впорядкування контрактної форми найму на роботу, це правило трактується як можливість встанов­лювати у контракті додаткові, стосовно визначених на законодавчому рівні, підстави дострокового припинення трудових правовідносин.