Тема 12. Соціальне партнерство в організації

1. Соціальне партнерство: сутність, значення, форми

2. Сторони й суб’єкти соціального партнерства

3. Колективний договір як форма оптимізації інтересів соціальних партнерів

4. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства

1. Соціальне партнерство: сутність, значення, форми

Соціальне партнерство – це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів погодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів прагненням до спільних домовленостей договору, досягненням консенсусу, опрацюванням і спільною реалізацією заходів з різних напрямів соціально-економічного розвитку.

Соціальне партнерство з функціонального погляду слід розглядати як систему правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур (заходів), які спрямовані на забезпечення взаємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств (організацій). Його метою, як і на перших етапах становлення, є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і вирішення суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життєвого рівня трудящих.

Соціальне партнерство може бути ефективним методом регулювання соціально-трудових відносин, якщо воно здійснюється у формах та функціонує на принципах, що обґрунтовані наукою та дієвість яких підтверджена практикою. На рівні підприємства (орга­нізації) соціальне партнерство між суб’єктами соціально-трудо­вих відносин має здійснюватися в таких формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів і укладання колективних договорів;

• спільного опрацювання політики доходів, зайнятості, інших складників предмета соціально-трудових відносин та соціально-економічної політики підприємства в цілому;

• спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.

Формуючи сучасну систему соціального партнерства, вкрай важливо визначитися з принципами, на яких мають будуватися відносини між партнерами. Соціальне партнерство на рівні організації має функціонувати на базі таких принципів:

• поваги й урахування інтересів учасників переговорів;

• повноважності соціальних партнерів і їхніх представників;

• повноти представництва сторін;

• рівноправності сторін і довіри у відносинах;

• невтручання в справи один одного;

• свободи вибору й обговорення питань, що входять до предмета соціального партнерства;

• соціальної справедливості як прояву відповідності між роллю певних суб’єктів (осіб) і їх соціальним станом; між їхніми правами й обов’язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці, суспільним визнанням;

• добровільності прийняття зобов’язань на базі взаємного погодження;

• пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

• регулярності проведення консультацій і переговорів з питань, що належать до предмета соціального партнерства;

• реальності забезпечення зобов’язань, які прийняті соціальними партнерами;

• обов’язковості виконання досягнутих домовленостей;

• систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень;

• відповідальності сторін і їх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов’язань.