9.Поняття політичної системи суспільства, основні функції та елементи.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві.

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства: 1) вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання); 2)організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна); 3) функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм; 4)координація окремих елементів суспільства; 5) політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); 6) артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення; 7) інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей; 8)політична комунікація складових політичної системи.

Політична система суспільства складається з таких елементів: • політичної влади — центрального компонента, який зв'язує всі інші складові в систему; • суб'єктів політичної діяльності (держави, політичних партій, рухів, громадських організацій та ін.); • політичних норм та принципів — правил поведінки, що забезпечують визначений рівень суспільної організованості, стабільності і стійкості як політичних інститутів, так і всієї системи в цілому (звичаї, традиції політичного життя тощо); • політичних відносин — відносин між соціальними групами, націями, народностями, політичними інститутами з приводу влади у зв'язку з розробленням і здійсненням політики; • політичної свідомості — включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин; • політичної культури — сукупності спеціальних знань і досвіду в політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей суб'єктами політики.

Кожна із самостійних частин політичної системи має власну систему, свої принципи організації й діяльності, самостійність у вирішенні внутрішніх та зовнішніх справ.

10.Політична та державна влада. Місце та роль держави в політичній системі суспільства.

Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід’ємною складовою загального визначення влади, як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.

Політична влада – це здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Особливості політичної влади: 1) Здатність, готовність суб’єкта політичної влади виявити політичну волю. 2) Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб’єктів. 3) Наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність. 4) Осмислення політичного інтересу і політичних потреб. 5) Забезпечення соціального панування в суспільстві суб’єкта політичної влади.

Головним знаряддям політичної влади є влада державна. Найсуттєвіше в політиці – це устрій державної влади.

Державна влада – це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільності і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принципом. Тобто вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих або громадян.

Державна влада – суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна і рівноправна в зовнішніх відносинах.

Особливості державної влади: 1) публічний характер; 2) монополія на наявність спеціального апарату примусу, засобів організованого і законодавчо-інституйованого насильства; 3) наявність певного територіального простору, на який поширюється державний суверенітет, що визначає межі державної влади; 4) монополія на правове, юридичне закріплення влади; 5) обов’язковість владних розпоряджень для всього населення.

Державна влада реалізується у різних функціях, а саме: встановлення законів, застосування різних заходів управління, здійснення правосуддя.

Державна влада відрізняється від політичної влади тим, що: 1) Обмежена територіальним простором. 2) Її владні розпорядження обов’язкові для всього населення на території панування. 3) Вона публічна. 4) У більшості випадків народна. 5) Суверенна.

Держава - це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона: - виступає офіційним представником усього населення держави; - є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення; - зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;- бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби; - встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки - юридичні норми; - володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.