Дослідження внутрішніх підструктур особистості

Дослідження цього аспекту виходить з теорії Розенцвейга, згідно з якою реагування в ситуації фрустрації характеризується спрямованістю та типом. Так, за спрямованістю реагування автор виділяє: екстрапунітивне реагування – спрямованість агресії на зовнішнє (живе чи неживе) оточення, осудження зовнішніх причин фрустрації, підкреслення міри фруструючої ситуації, іноді вимагання розв’язання ситуації іншими людьми; інтропунітивне реагування – спрямованість агресії на самого себе, з взяттям на себе провини чи відповідальності за виправлення ситуації, що виникла, фруструюча ситуація не підлягає осуду, ситуація може також сприйматись як сприятлива для особистості; імпунітивне реагування – спрямованість агресії не має конкретного об’єкта. Фруструюча ситуація розглядається як незначна або як така, якої неможливо уникнути, але яка вирішується з часом. За типом реагування Розенцвейгом виділено: перешкодо-домінантний – тип реагування з фіксацією на перешкоді. Перешкоди, що спричиняють фрустрацію, акцентуються незалежно від того, чи сприймають їх як сприятливі, несприятливі, чи не важливі; самозахисний – тип реагування з фіксацією на самозахисті. Активність як осудження когось, заперечення чи визнання власної провини, уникнення докорів, спрямовані на захист свого «Я», відповідальність за фрустрацію нікому не надно; необхідно-наполегливий – тип реагування з фіксацією на задоволенні потреб. Постійна необхідність знайти конструктивне вирішення конфліктної ситуації через: вимоги допомоги з боку інших; взяття на себе обов’язків щодо розв’язання ситуації; впевненість, що час і хід подій сприятимуть її вирішенню.

Зіставлення характеристик цих двох критеріїв дає дев’ять можливих стилів реагування, які можна теоретично співвіднести з певними внутрішніми механізмами діяльності особистості (табл. 6.2).

Таблиця 3.4

Зіставлення особливостей поведінкового реагування у ситуаціях

фрустрації з дією внутрішніх механізмів діяльності особистості

		Типи реагування
		Перешкодо-домінантний– тип реагування з фіксацією на перешкоді	Самозахисний– тип реагування з фіксацією на самозахисті	Необхідно-наполегливий– тип реагування з фіксацією на задоволенні потреб
Спрямованість реагування	Экстрапунітивне реагування – спрямованість агресії на зовнішнє (живе чи неживе) середовище	Стиль реагування – підкреслення наявності перешкоди	Стиль реагування – активне звинувачення або заперечення провини	Стиль реагування – вимога, очікування вирішення ситуації іншим
		Внутрішні механізми особистості: агресія, інтроекція	Внутрішні механізми особистості: захисні механізми самооцінки, раціоналізація, проекція, заперечення	Внутрішні механізми особистості: агресія, перенос
	Інтропунітивне реагування – спрямованість агресії на самого себе	Стиль реагування – ситуація оцінюється як сприятлива та приємна	Стиль реагування – звинувачення себе, відчуття провини, неповноцінності	Стиль реагування – взяття відповідальності, визнання провини
		Внутрішні механізми особистості: захисні механізми ставлення до себе, раціоналізація	Внутрішні механізми особистості: тривожність, страх, раціоналізація, захисні механізми ставлення до себе	Внутрішні механізми особистості: захисні механізми ставлення до себе
	Імпунітивне реагування – спрямованість агресії не має конкретного об’єкта	Стиль реагування – труднощі фруструючої ситуації не помічають, або зводять до її повного заперечення	Стиль реагування – відповідальність зведено до мінімуму, осудження уникається	Стиль реагування – сподівання, що час або взаєморозуміння та поступливість вирішать проблему
		Внутрішні механізми особистості: раціоналізація, заперечення, захисні механізми ставлення до себе)	Внутрішні механізми особистості: захисні механізми ставлення до себе, ідентифікація, витіснення)	Внутрішні механізми особистості: захисні механізми ставлення до себе, самообмеження)

Таким чином, на основі зіставлення змісту стилів реагування та захисних механізмів визначено, що реагування у фруструючих ситуаціях так чи інакше зумовлено дією внутрішніх механізмів особистості, які забезпечують захист цілісності Я-концепції особистості.

Так, підкреслення наявності перешкоди вказує на агресивність і певну ідентифікацію з перешкодою.

Активне звинувачення або заперечення провини співвідноситься із: захисними механізмами самооцінки, що спрямовані на підтримання власної позитивної оцінки; раціоналізацією, що забезпечує логічне звинувачення та виправдання; проекцією, яка реалізується у приписуванні своїх внутрішніх переживань стосовно себе іншим; запереченням, що виявляється у несприйманні своєї провини.

Вимогу, очікування вирішення ситуації іншими, можна охарактеризувати агресивністю та перенесенням, що реалізується у перенесенні почуттів, що стосуються інших ситуацій.

Оцінювання фруструючої ситуації як сприятливої та приємної вказує на дію захисних механізмів ставлення до себе, що забезпечують захист себе від антипатії; раціоналізації через пояснення сприятливості ситуації.

Звинувачення себе, відчуття провини, неповноцінності реалізується у: наявності тривожності, страхів; дії раціоналізації стосовно пояснення причин своєї провини та функціонуванні захисних механізмів ставлення до себе, що характеризується підтримкою симпатії до себе через пожертву самоповаги.

Взяття відповідальності, визнання провини базується переважно на дії захисних механізмів ставлення до себе, що реалізується у захисті від антипатії за для забезпечення стійкості ставлення до себе.

У разі реагування, коли фруструючу ситуацію не помічають або заперечують, задіюються: раціоналізація (пояснення байдужості стосовно ситуації); заперечення (заперечення значимості ситуації); захисні механізми ставлення до себе (підтримка симпатії до себе завдяки пожертві самоповагою чи істинності свого «Я»).

Стиль реагування, що полягає у відсутності відповідальності, забезпечується діяльністю захисних механізмів ставлення до себе, ідентифікації (яка полягає у здатності до емпатії), витісненні (ігноруванні значимості ситуації).

Сподівання, що час або взаєморозуміння та поступливість вирішать проблему, ґрунтуються на захисних механізмах ставлення до себе, самообмеженні (обмеженні власної діяльності як не цінної для запобігання невдачі).

Проаналізувавши роль внутрішніх механізмів особистості у фруструючих ситуаціях, виявлено, що найчастіше захисту особистості піддаються стилі реагування, які стосуються самозахисного типу реагування.