Модель психологічної готовності дітей до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання – складне утворення, яке вимагає комплексних психологічних досліджень. Для побудови цілісної діагностичної системи розробленно теоретичну модель психологічної готовності дітей до шкільного навчання.

Побудова моделі психологічної готовності дітей до навчання ґрунтується на системно-формувальному Я-центрованому підході стосовно проблеми психологічної готовності дітей до шкільного навчання, який полягає у системному розгляді особистості дитини через визначення її особливостей, внутрішніх передумов їх формування та забезпечення гармонізації особистості, що сприятиме кращій адаптації дитини до нових умов соціалізації у шкільному освітньому просторі. Модель психологічної готовності наочно показано у схемі 6.1.

Схема 6.1

Модель психологічної готовності дітей до шкільного навчання

Базове поняття моделі – психологічна готовність до шкільного навчання – це сукупність сформованих особистісних та пізнавальних характеристик, що забезпечують успішну адаптацію та соціалізацію дитини в шкільному середовищі.

Основними складниками моделі є особистісна та інтелектуальна готовність до шкільного навчання, де провідним складником виступає саме особистісна готовність, а інтелектуальна готовність є підґрунтям на якому формується особистісна готовність. Варто зазначити, що соціальну готовність ми не виділяємо окремо, а вважаємо за доцільне розглядати її в межах особистісної готовності через складники Я-концепції та мотиваційно-емоційне ставлення до школи.

Особистісну готовність дошкільників складають три системи: презентаційна, репрезентаційна та спонукальна.

Презентаційна система співвідноситься з активною Я-концепцією та є усвідомленою концепцією дитини про себе, що складається з її уявлень стосовно себе якими вона легко оперує в повсякденному житті, тобто це здатність дитини презентувати себе в соціумі. Вона охоплює знання дитини про власні соціальні, фізичні та психологічні особливості, здатність дитини оцінити себе та свою поведінку.

Репрезентаційна система співвідноситься з пасивною Я-концепцією дитини, тобто не усвідомленими (недостатньо усвідомленими) уявлення дитини про себе, що потребують опосередкованого виявлення через застосування психодіагностичного інструментарію. Ця система виявляється опосередковано в діяльності і полягає в усвідомленні дитиною змін власної особистості в часі (минулому, теперішньому та майбутньому), розумінні дитиною власної стттаевої та вікової належності, особливостях самооцінки, ставлення до власного порушення зору та соціальної взаємодії.

Спонукальна система особистісної готовності – рушійний механізм прагнення до навчання, який виявляється у позитивному мотиваційно-емоційному ставленні до шкільного середовища (шкільна мотивація; емоційне ставлення до школи). Поява мотивації до навчання, за Н.І.Гуткіною, є верхівкою психічного розвитку дитини-дошкільника, коли в межах ігрової діяльності у неї сформувалися всі необхідні й достатні психологічні передумови щодо оволодіння навчальною діяльністю.

Інтелектуальна готовність дошкільників полягає у функціонуванні психічних явищ (сприймання, уваги, уявлення, уяви, пам'яті, мовлення, мислення, волі, емоцій і переживання) і охоплює три системи: образні уявлення стосовно сфери-Я, змістові концепти стосовно сфери-Я, відображений досвід дитини про школу (образні та понятійні уявлення).

Образні уявлення стосовно сфери-Я – це представленість навколишнього світу в наочно-образному мисленні, через оперування поняттями на образному рівні. Формування образних уявлень стосовно сфери-Я відбувається від елементарного сприймання до усвідомлення змісту об’єктів.

Змістові концепти стосовно сфери-Я – це поняття, де зміст слова пов’язується із самим словом. Формування змістовних концептів стосовно сфери-Я у дошкільників відбувається через визначення меж усвідомлення понятійного апарату сфери-Я дитиною від співставлення нею слів з базовими понятійними категоріями сфери-Я до вільного оперування ними під час установлення причинно-наслідкових закономірностей у морально-етичних ситуаціях.

Відображений емоційний досвід дитини про школу – це сформованість образних і понятійних уявлень про школу (організування навчальної діяльності, роль учителя, необхідність навчання, шкільне приладдя та атрибути тощо) у ході спілкування дошкільника з дорослими, старшими братами та сестрами, які навчаються у школі, та отримання стихійної інформації з навколишнього соціуму. Важливо, щоб інформація про школу, повідомлена дитині, була не тільки зрозумілою, а й емоційно відчутою нею. Адекватність уявлень про школу – це підґрунтя позитивного ставлення до школи і навчальної діяльності, що сприяє формуванню навчальної мотивації, розумінню важливості навчання та зацікавленості у новій провідній діяльності школяра. А все це одна з важливих умов успішної соціалізації дитини у шкільному освітньому просторі, що є особливо актуальним для слабозорих дошкільників.

Сформованість образних і понятійних уявлень дошкільників стосовно себе та шкільного навчання безпосередньо впливає на формування Я-концепції, ставлення до школи та забезпечує мотиваційну готовність до подальшого шкільного навчання. Тобто, представлена модель є цілісною системою, яку нами взято за основу при побудові методик діагностики та формування психологічної готовності дітей до шкільного навчання.