2.2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Індивідуальні трудові спори — найбільш поширений вид тру­дових спорів.

Індивідуальні трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосередніх або за участю профспілкового органу переговорів розбіжності між роботодавцем і окремим працівником з пи­тань застосування законодавства про працю, колективного дого­вору (угод) чи трудового договору.

Сторонами індивідуального трудового спору є з одного боку найманий працівник, тобто особа, яка працює на умовах трудово­го договору, а з другої — роботодавець, з яким найманий праців­ник перебуває у трудових правовідносинах. Роботодавцем може бути власник або уповноважений ним орган чи фізична особа, які укладали з працівником трудовий договір. Працівник є сто­роною трудового спору, незалежно від його правового становища та виду трудового договору. Стороною індивідуального трудово­го спору може бути і особа, яка вже не є працівником, тобто трудовий договір з якою припинено, однак спір виник з раніше існуючих трудових відносин (у межах встановлених процесу­альних термінів).

Стороною індивідуального трудового спору може бути також особа, яка ще не є працівником, з огляду на те, що їй відмовлено в укладенні трудового договору (випадки необґрунтованої відмо­ви у прийнятті на роботу), оскільки спір виник з приводу ви­никнення трудових відносин.

Предметом індивідуального трудового спору є трудові пра­ва та законні інтереси працівника, які, на його думку, порушені роботодавцем при застосуванні законодавства про працю чи ко­лективного і трудових договорів. Позовна заява до суду про роз­гляд індивідуального трудового спору подається працівником самостійно або в його інтересах і від його імені профспілковим органом.

Предметом індивідуального трудового спору може бути та­кож обов'язок з відшкодування матеріальної шкоди роботодав­цю, заподіяної неправомірними діями працівника. У цих випад­ках заява або позов подається роботодавцем у відповідний юрисдикційний орган.

Предметом індивідуального трудового спору є також встанов­лення індивідуальних умов праці при укладенні чи зміні трудо­вого договору.

Органами, які розглядають індивідуальні трудові спори є:

1. комісія по трудових спорах (КТС);

2. місцеві суди;

1. спеціальні органи, передбачені законодавством для роз­гляду спорів окремих категорій працівників.

Розгляд індивідуального трудового спору в КТС є самостійним видом розгляду індивідуальних трудових спорів.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників. Якщо на підприємстві працює менше 15 чоловік, КТС не обирається. До кількості працюючих 15 чо­ловік, які мають право обирати КТС, включаються всі працівни­ки, які працюють на підприємстві на умовах трудового договору незалежно від його виду, у тому числі позаштатні працівники, працівники, які працюють за сумісництвом, на умовах неповно­го робочого часу і т. д.

Законодавство про працю не передбачає обрання КТС трудо­вими колективами працівників, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою, оскільки у ст. 223 КЗпП України йдеться про підприємство, установу, організацію. Такий підхід є застарілим і неправильним.

Законодавство про працю врегульовує укладення трудового договору і з фізичною особою. В сучасних умовах у фізичної особи може працювати на умовах трудового договору багато пра­цівників. Як наслідок виникатимуть трудові спори, які повинні розглядатися і вирішуватися відповідними органами. Утворен­ня КТС працівниками, що працюють у фізичної особи, не буде порушенням законодавства про працю.

КЗпП України передбачає можливість обрання КТС на двох рівнях. Відповідно до ч. 4 ст. 223 КЗпП України трудовий ко­лектив підприємства має право прийняти рішення про утворен­ня КТС підприємства і КТС структурних підрозділів. Тоді КТС структурного підрозділу утворюється трудовим колективом відповідного підрозділу.

Одночасно при прийнятті рішення про утворення КТС на двох рівнях трудовий колектив повинен розмежувати їхню компе­тенцію. За загальним правилом КТС структурного підрозділу мають право розглядати трудові спори в межах компетенції цих підрозділів. У той же час КТС підприємства розглядатимуть усі трудові спори, які їм підвідомчі та не віднесені до компетенції КТС структурних підрозділів. Трудовий колектив може при­йняти рішення про те, що рішення КТС структурних підрозділів можна оскаржувати до КТС підприємства.

Трудовий колектив самостійно визначає термін діяльності КТС, и кількісний та персональний склад.

Законодавство не встановлює обмежень щодо кількісного скла­ду комісії. Це компетенція трудового колективу. Водночас ви­дається доцільним обирати КТС з непарною кількістю членів.

Збори трудового колективу для утворення КТС вважаються правомочними, якщо на них присутні більше половини членів трудового колективу, а конференція — за умови присутності не менше двох третин делегатів, обраних на цю конференцію. Збо­ри або конференція самостійно визначають порядок висунення та обговорення кандидатур до КТС. Вони також самостійно вирішують питання процедури обрання членів комісії (чи буде голосування проводитись у цілому за всі кандидатури, чи за кож­ну окремо; голосування буде відкритим чи таємним).

Відповідно до ч. 2 ст. 223 КЗпП України не менше полови­ни складу КТС повинні бути робітники. Вказане правило не стосується КТС установ і організацій. Таке положення законо­давства видається необґрунтованим: адже співвідношення робіт­ників та інженерно-технічного персоналу на різних підприєм­ствах є різним, а тому не всі підприємства можуть дотримува­тися вказаної норми.

Рішення про утворення КТС і обрання її членів приймається більшістю голосів присутніх членів трудового колективу або де­легатів конференції.

Зі свого складу комісія обирає голову, його заступника і сек­ретаря.

На них покладаються обов'язки з підготовки і проведення чергових засідань, прийняття, реєстрація і ознайомлення із за­явами, які надходять до КТС, виклик осіб, які беруть участь у розгляді спору. Голова або його заступник керують засіданням КТС, а секретар веде протокол засідання і журнал надходження заяв та проведення засідань комісії.

Закон покладає обов'язок з організаційно-технічного забезпе­чення КТС на роботодавця. Він зобов'язаний надати обладнане приміщення для проведення засідань комісії, надати або допо­могти у придбанні машинописної та іншої техніки, необхідної для розгляду спору, підготовці і видачі копій, а також організу­вати діловодство КТС, облік і зберігання заяв працівників, а та­кож справ, які розглядаються КТС. Крім того, роботодавець має забезпечити КТС печаткою, необхідною для належного оформ­лення документів, які ухвалює комісія.

Законодавством закріплено порядок звернення до КТС. Пра­цівник має право звернутися із заявою про розгляд спору у три­місячний термін з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Пропущення вказаного терміну не виключає можливості для працівника вирішення його спору в КТС. Якщо комісія дійде висновку, що строк пропущено з поважних причин, то вона має право його відновити і вирішити спір. У випадку визнання причин пропуску терміну неповажними заява працівника залишиться без розгляду. У справах про стягнення заробітної плати термін звернення до КТС не обме­жений.

КЗпП України передбачає обов'язок комісії реєструвати зая­ви, які надходять до неї. Дата реєстрації і є початком перебігу терміну, протягом якого КТС зобов'язана розглянути індивіду­альний трудовий спір.

У науковій літературі висловлюється думка, що роботодавець зобов'язаний призначити працівника, який повинен вести прийом і реєстрацію заяв. Такі обов'язки мають становити ча­стину трудової функції працівника¹². Таке твердження не відпо­відає чинному законодавству.

На голову КТС і секретаря покладається обов'язок підготов­ки засідань комісії. КЗпП України встановлює, що працівник звертається із заявою до комісії. Отже, обов'язок з прийому і реєстрації заяв має покладатися на голову і секретаря комісії, а не на інших працівників.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний термін від дня звернення працівника. Якщо протягом цього строку спір розглянутий не був, то зацікавле­ний працівник вправі звернутися до суду для розгляду спору. Це правило не поширюється на випадки, коли КТС не розгляну­ла спір у десятиденний термін через неявку на засідання комісії самого заявника.

Засідання комісії мають відбуватися у присутності праців­ника, який подавав заяву. Якщо ж працівник не з'явився на засідання (крім випадків, коли працівник подав заяву про згоду розглядати справу за його відсутності), комісія має право відклас­ти розгляд заяви і призначити нове засідання. У випадку по­вторного нез'явлення без поважних причин КТС може зняти заяву з розгляду. Прийняття рішення про зняття заяви з роз­гляду не позбавляє працівника права знову звернутися до КТС із заявою про розгляд спору в межах терміну, встановленого зако­нодавством для звернення до КТС.

При розгляді трудового спору інтереси працівника за його вибором може представляти будь-хто з членів профспілкового комітету або будь-яка інша особа, у тому числі адвокат.

Законодавство про працю докладно не регламентує процеду­ру розгляду індивідуального трудового спору в КТС.

Встановлено лише загальне правило, що засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Вона має право викликати на засі­дання свідків, вимагати від роботодавця документи, необхідні для розгляду цього спору, доручати спеціалістам проведення пе­ревірок, якщо такі необхідні для розгляду спору.

Обов'язок роботодавця щодо пред'явлення документів, необхід­них для вирішення спору, є декларативною нормою, оскільки законом не врегульовані правові важелі впливу на роботодавця в цьому випадку, зокрема не встановлена його відповідальність за неподання таких документів.

Сторони спору мають право заявити відвід будь-якому чле­нові комісії. Ст. 226 КЗпП України закріплює необхідність мо­тивованого (обґрунтованого) відводу. Сама комісія вирішує пи­тання про задоволення або незадоволення заявленого відводу більшістю голосів членів комісії, які присутні на засіданні. При цьому член комісії, якому заявлено відвід, участі у вирішенні питання задоволення чи незадоволення відводу не бере.

Законодавство не регулює підстав та порядку заявлення відво­ду всьому складу комісії. Очевидно, що у цьому випадку такий спір повинен надалі розглядатися судом.

Засідання КТС веде голова або його заступник (у разі відсут­ності голови або якщо комісія задовольнила відвід голови).

Засідання оформляється протоколом, який підписується го­ловою (його заступником) і секретарем комісії.

КТС приймає рішення більшістю голосів членів, які присутні на засіданні. Рішення комісії має бути чітким, обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству і колективному до­говору.

У рішенні вказується:

1. повне найменування підприємства, установи, організації;

2. прізвище, ім'я, по батькові працівника, який звернувся до комісії, а також його представника;

3. дата звернення до комісії;

4. дата розгляду справи;

5. суть спору;

6. прізвища членів, присутніх на засіданні;

7. прізвище роботодавця або його представника;

8. результати голосування;

9. мотивоване рішення.

Рішення не повинне містити будь-яких прохань до робото­давця, воно має формулюватися у категоричній формі.

У рішенні комісії з грошових вимог має бути вказана точна сума, яка належить до виплати працівникові.

Рішення не може бути переглянуте самою комісією. Копія рішення у триденний термін після його прийняття вручається працівникові і роботодавцеві. Пропуск указаного терміну відпо­відно відсуває початок перебігу терміну на оскарження праців­ником рішення, а також його виконання.

Рішення комісії по трудових спорах має обов'язкову силу і не потребує будь-якого затвердження.

Разом з тим воно може бути оскаржене сторонами до місце­вого суду протягом 10 днів після вручення їм копії рішення. Якщо вказаний термін пропущено, суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви. Суд може визнати причини пропуску цього терміну поважними, відновити його і розглянути спір по суті. Якщо ж термін оскарження пропущено без поважних при­чин, заява залишається без розгляду¹³.

Роботодавець зобов'язаний виконати рішення КТС у триден­ний термін після 10 днів, передбачених на його оскарження. Оскаржене до суду рішення не підлягає виконанню.

У разі невиконання роботодавцем рішення за трудовим спо­ром КТС видає працівникові посвідчення, яке має силу виконав­чого листа.

Ст. 230 КЗпП України передбачає обов'язкові реквізити по­свідчення:

• найменування органу, який виніс рішення з трудового спору;

• дата його прийняття і видачі посвідчення;

• прізвище, ім'я та по батькові працівника, якому видано посвідчення;

• рішення по спору.

Посвідчення підписується головою його заступником і заві­ряється печаткою комісії. Неналежне оформлення посвідчення може бути підставою для відмови у примусовому виконанні рішення.

Працівник має право пред'явити посвідчення до державної виконавчої служби протягом трьох місяців від дня його отри­мання.

На підставі посвідчення державний виконавець виконує рішен­ня КТС у примусовому порядку.