2.4.3. Спори про матеріальну відповідальність сторін трудового договору

Законодавство про працю регулює матеріальну відповідаль­ність сторін трудового договору. Необхідно зазначити, що законо­давство про відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну здоров'ю працівника, перебуває на стадії реформування. Верхов­ною Радою України прийнято Закон України "Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності", що набрав чинності з 1 квітня 2001 р. Згідно з цим Законом усі види виплат, які раніше здійснював роботодавець у зв'язку із ушкодженням здоров'я працівника, віднесені до соціальних виплат, а тому не є предме­том трудових спорів.

Докладніше зупинимось на тих спорах, які виникають з при­воду відшкодування збитків, заподіяних роботодавцеві.

Статтею 130 КЗпП України передбачено обов'язок відшко­дувати збитки, незалежно від притягнення працівника до дис­циплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Правовою підставою притягнення працівника до матеріаль­ної відповідальності є заподіяння ним матеріальної шкоди ро­ботодавцеві. Розглядаючи цю категорію спорів суди з'ясовують наявність прямої дійсної шкоди, розмір її, форму вини праців­ника в заподіянні шкоди, майновий стан працівника та інші обставини заподіяння шкоди. У тих випадках, якщо шкоду за­подіяно кількома працівниками, суд повинен дослідити, які кон­кретно порушення трудових обов'язків допустив кожен праців­ник, ступінь їхньої вини. Крім того, суд з'ясовує наявність чи відсутність обставин, які звільняють працівника від матеріаль­ної відповідальності. Такими обставинами є:

• крайня необхідність;

• нормальний виробничо-господарський ризик.

У літературі зазначено, що майнові втрати підприємств мо­жуть бути віднесені до нормального виробничо-господарського ризику лише у разі:

• якщо поведінка працівника, що вчинив ризиковані дії, була правомірною;

• якщо дії працівника спрямовувалися на досягнення ко­рисних наслідків, яких неможливо або важко досягти звичай­ними засобами;

• якщо було вжито всіх можливих заходів з метою недопу­щення заподіяння шкоди⁴⁰.

Статтею 130 КЗпП України передбачено відшкодування лише прямої дійсної шкоди. Тлумачення поняття "пряма дійсна шко­да" зустрічаємо у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками". Під прямою дійсною шкодою потрібно розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших ціннос­тей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Законодавство про працю встановлює два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену та повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає у відшкоду­ванні працівником шкоди в межах його середнього заробітку. Вона є основним видом матеріальної відповідальності праців­ника за шкоду, заподіяну роботодавцю.

Повна матеріальна відповідальність полягає у відшкодуванні працівником заподіяної шкоди в її повному обсязі, незалежно від середнього заробітку.

При цьому суд виходить з того, що повна матеріальна відпо­відальність застосовується лише у випадках прямо та вичерпно передбачених законом (ст. 134 КЗпП України).

Необхідно враховувати правило п. 20 Положення про поря­док укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р.⁴¹, за яким повна матеріальна відповідальність працівника не може бути запроваджена кон­трактом, крім випадків, передбачених ст. 134 КЗпП України. Використовуючи положення ст. 9 КЗпП, потрібно зазначити, що закріплені в контракті умови та підстави повної матеріаль­ної відповідальності працівника є недійсними з моменту укла­дення.

При застосуванні обмеженої матеріальної відповідальності для визначення середнього заробітку суди повинні керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р., якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати⁴².

При визначенні повної матеріальної відповідальності суди ви­ходять із розміру заподіяної шкоди. При цьому вони керуються нормами ст. 135-3 КЗпП України, Закону України "Про визна­чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, органі­зації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного майна та валютних цінно­стей" від 6 червня 1995 р.⁴³ і порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінно­стей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р⁴⁴. Ст. 135-3 КЗпП України встановлює, що при визначенні обсягу шкоди суд керується цінами на матеріальні цінності, що діють у цій місцевості на час вирішення справи. Відносно конкретного випадку суд при визначенні розміру шко­ди застосовує встановлені нормативно-правовими актами для цих випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, а для підакцизних товарів ще і акцизний збір.

При визначенні обсягу відшкодування суд перевіряє, чи були обставини, які перешкоджали працівникові виконувати належ­ним чином покладені на нього обов'язки, чи вживав працівник залежних від нього заходів для запобігання шкоди. Статтею 137 КЗпП України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди. Шкода не може бути зменшена судом, якщо вона заподіяна працівником у нетверезому стані або якщо вона заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з ко­рисливою метою.

При розгляді справ про матеріальну відповідальність, яка настає на підставі письмового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність між працівником і роботодавцем, суд перевіряє, чи належить працівник до кола осіб, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність. Такий договір не укладається з неповнолітніми працівниками. Крім того, суд перевіряє виконання роботодавцем обов'язків згідно цього договору, оскільки їх невиконання може привести до зменшення обсягу відшкодування шкоди або до звільнення працівника від такого відшкодування. Якщо працівник нале­жить до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, однак він не був укладений, матеріальна відповідальність настає не за п. 1 ст. 134 КЗпП України, а за іншими фактичними підставами.

Аналогічно суд розглядає справи і в разі вирішення спору про повну бригадну матеріальну відповідальність. При цьому суд перевіряє правомірність укладення договору про повну ма­теріальну відповідальність з бригадою. Законодавством України регулюється перелік робіт, при виконанні яких укладається договір про повну бригадну матеріальну відповідальність⁴⁵. Він укладається тільки у випадках, передбачених наказом Міністер­ства праці, за умови, що працівники спільно виконують роботи і при цьому неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, щоб укласти з кожним з них договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Бригада звільняється від матеріальної відповідальності, якщо доведено, що шкода заподіяна не з вини членів бригади, а також, якщо виявлені конкретні винуватці заподіяння шкоди. Суд та­кож повинен враховувати, що при зміні керівника бригади або більше половини первісного складу бригади договір про повну бригадну матеріальну відповідальність має бути переукладений.

При розгляді спорів про притягнення працівників до повної матеріальної відповідальності, якщо майно та інші цінності були одержані ними під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, суди повинні перевіряти правильність ви­дання довіреності відповідно до Інструкції про порядок реєстра­ції виданих, повернутих і використаних довіреностей на одер­жання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 1996 р.⁴⁶ Крім того, необхідно перевіри­ти, чи був дотриманий працівником порядок отримання мате­ріальних цінностей і їх передачі на склад або за іншим призна­ченням.

Розглядаючи справи про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у випадку, якщо шкоди завдано діями, які мають ознаки діянь, що переслідуються в криміналь­ному порядку, суд досліджує, чи були в діях працівника ознаки злочину. Це може бути підтверджено постановою органу попе­реднього слідства чи вироком суду. Факт закритої криміналь­ної справи у зв'язку з закінченням строку давності чи амністією звільняє працівника від матеріальної відповідальності за цією підставою. Натомість якщо щодо нього був винесений ви­правдувальний вирок (або закрита кримінальна справа) за відсут­ністю складу злочину, його можна притягнути до матеріальної відповідальності лише з інших передбачених законом підстав. Заподіяння шкоди внаслідок вчинення адміністративного пра­вопорушення не є підставою для притягнення працівника до ма­теріальної відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП України, од­нак не звільняє його від матеріальної відповідальності за інши­ми підставами.

Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП України працівник може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, якщо це передбачено спеціальними нормативними актами. Суди, роз­глядаючи справи про притягнення працівників до повної мате­ріальної відповідальності за цією підставою, перевіряють, чи на­лежить працівник до категорії осіб, на яких законодавством покладається повна матеріальна відповідальність.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками"⁴⁷ (п. 12) звертає увагу на те, що така відповідальність може на­ставати за шкоду, заподіяну:

• перевитратою пального на автомобільному транспорті;

• знищенням (зіпсуванням), недостачею або втратою дорого­цінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей;

• витратами підприємства на навчання молодого фахівця у вищому навчальному закладі.

Суб'єктами повної матеріальної відповідальності також мо­жуть бути касири, працівники роздрібної торгівлі, працівники зв'язку, керуючий справами об'єднання (товариства) співвлас­ників багатоквартирного будинку.

За вказаною підставою повна матеріальна відповідальність настає незалежно від укладення договору про повну індивіду­альну матеріальну відповідальність з цими працівниками.

Законодавство передбачає повну матеріальну відповідальність службових осіб, винних у незаконному звільненні або переве­денні працівника на іншу роботу⁴⁸.

Матеріальна відповідальність в такому випадку настає за пря­му дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому або переведеному на інше місце роботи працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку. Як вказує Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів"⁴⁹ (п. 33), повна матеріальна відповідальність настає також, коли пряма дійсна шкода підприємству заподіяна затримкою вико­нання рішення суду про поновлення на роботі. За вказаною підставою матеріальну відповідальність несе лише службова особа, яка видала наказ про незаконне звільнення або переве­дення працівника.