- •«Фізіологія внд»
- •Пояснювальна записка
- •Тема 1. Вступ.
- •Тема 2. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 1. Природжена діяльність організму та умовні рефлекси.
- •5.01010601 « Соціальна педагогіка »
- •Розподіл навчального часу за темами
- •3. Завдання для самостійної роботи.
- •«Фізіологія внд»
- •Модуль1. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 1. Вступ.
- •2. Роботи і.М.Сєченова і і.П.Павлова та їх значення для розвитку внд.
- •3. Методи дослідження внд.
- •4. Особливості дослідження внд у людини.
- •Модуль1. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 2. Фізіологія збудливих тканин. План.
- •1. Біоелектричні явища в тканинах: будова мембран клітини, транспорт речовин через мембрану, потенціал дії та його розповсюдження.
- •2.Поняття про збудливість. Рефрактерність. Лабільність.
- •3.Нейрон. Нейроглія. Класифікація нейронів. Синаптичні контакти в центральній нервовій системі. Механізм синаптичної передачі імпульсів.
- •4.Поняття про гальмування в центральній нервовій системі. Види та механізми гальмування. Класифікація рефлексів. Види рефлекторних дуг.
- •5.Нервові центри, їх властивості. Принципи координації рефлекторних процесів.
- •6.Фізіологія окремих відділів центральної нервової системи. Провідні шляхи спинного та головного мозку. Асиметрія мозку. Електроенцефалографія.
- •Модуль 2. Фізіологія внд.
- •Тема1. Природжена діяльність організму та умовні рефлекси. План.
- •1.Особливості інстинктивної поведінки. Концепція драйву і драйв-рефлекси.
- •2.Фізіологічні основи емоційного стану. Особливості і значення позитивних емоцій.
- •3.Умовні рефлекси. Класифікація умовних рефлексів. Форми умовних рефлексів. Умовні рефлекси вищого порядку. Імітаційні (наслідувальні) умовні рефлекси.
- •4.Механізм утворення умовних рефлексів. Фізіологічні основи механізму замикання тимчасових зв’язків. Нейронні кореляти формування і прояву умовно-рефлекторних реакцій.
- •5. Корково-підкоркові системи інтеграції.
- •6. Деякі гіпотези щодо механізму замикання тимчасового зв’язку.
- •Тема 2. Пам’ять та її механізми.
- •1. Закономірності закріплення тимчасових зв’язків.
- •2. Молекулярна теорія пам’яті.
- •3. Голографічна теорія пам’яті.
- •4. Пам’ять і електричні явища в мозкові.
- •Модуль 2. Фізіологія внд.
- •Тема 5. Типологія і генетика вищої нервової діяльності. План.
- •1.Формування і розвиток основних властивостей типу вищої нервової діяльності в онтогенезі. Генотип і фенотип типологічних властивостей.
- •2. Визначення типів нервової системи тварин і людини.
- •3. Питання щодо можливості успадкування умовних рефлексів.
- •Тема 6. Еволюція вищої нервової діяльності. План.
- •Рівні еволюції вищої нервової діяльності. Індивідуально-набуті форми діяльності у безхребетних тварин.
- •2.Етапи розвитку умовно-рефлекторної діяльності в філогенезі хребетних тварин.
- •3. Вища нервова діяльність мавп. Основні особливості умовно-рефлекторної діяльності мавп. Рухові навички і інтелект мавп. Абстракція і узагальнення у мавп.
- •4. Біологічні основи мислительної діяльності.
- •5.Особливості умовно-рефлекторної діяльності антропоїдів. Форми тимчасових зв’язків. Складні форми поведінки і процеси мислення у антропоїдів.
- •Тема 8. Фізіологічні основи психічної діяльності людини. План.
- •1. Електрична активність мозку і особливості психічної діяльності людини.
- •2. Методичні підходи до вивчення нейрофізіологічних механізмів психічної діяльності людини.
- •3. Функціональна асиметрія головного мозку людини.
- •Тема 10. Мозок і свідомість. План.
- •1. Виникнення і розвиток свідомості у людини.
- •2.Особливості формування психіки сліпоглухонімих дітей.
- •3. Свідомі і несвідомі психічні процеси.
- •4. Психофізіологічна проблема. Значення вчення і.П.Павлова про вищу нервову діяльність.
Тема 10. Мозок і свідомість. План.
1.Виникнення і розвиток свідомості у людини.
2.Особливості формування психіки сліпоглухонімих дітей.
3.Свідомі і несвідомі психічні процеси.
4.Психофізіологічна проблема. Значення вчення І.П.Павлова про вищу
нервову діяльність.
Неможливо точно вгадати самий момент зародження людської свідомості по скелетних залишках наших предків. Проте, мабуть, вже австралопітеки можуть бути включені в сімейство гомінід, хоча з філософської точки зору навряд чи це дає право рахувати їх людьми (Я. Я. Рогинський, 1977).
«Свідомість — це контрольоване і кероване особою ідеальне віддзеркалення дійсності, невід’ємною частиною якої є сама особа. Тому свідомість особи означає не тільки усвідомлення зовнішніх об'єктів, але і усвідомлення себе і своєї психічної діяльності... Свідомість особи немислима без самосвідомості». (Дубровський Д. І. Психічні явища і мозок. М., Наука, 1971, с. 218.)
Отже, свідомість — це функція людського мозку, суть якої полягає у віддзеркаленні дійсності і цілеспрямованому регулюванні взаємостосунків особи з навколишнім світом. По своєму складу свідомість є цілісним, єдиним процесом віддзеркалення об'єктивної дійсності, який включає всі форми психічної діяльності людини: відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, увагу, відчуття і волю.
Основні функції свідомості — це оцінка, збереження і подальша мобілізація як внутрішніх, так і зовнішніх впливів за допомогою запам'ятовування, відчуття, бажань і інших процесів.
Дуже цікава точка зору І. П. Павлова на свідомість, яку він висловив в 1913 р.: «...як уявляється мені фізіологічно те, що ми позначаємо словом «свідомість» і «свідоме». Звичайно, я абсолютно не торкнуся філософської точки зору, тобто я не вирішуватиму питання: яким чином матерія мозку утворює суб'єктивне явище і т. д.? Я постараюся тільки імовірно відповісти на питання: які фізіологічні явища, які нервові процеси відбуваються у великих півкулях тоді, коли ми говоримо, що ми себе усвідомлюємо, коли здійснюється наша свідома діяльність?
З цієї точки зору свідомість уявляється мені нервовою діяльністю певної ділянки великих півкуль, в даний момент, за даних умов володіюча відомою оптимальною (ймовірно, це буде середня) збудливістю. В цей же момент вся решта частини великих півкуль знаходиться в стані більш менш зниженої збудливості. В ділянці великих півкуль з оптимальною збудливістю легко утворюються нові умовні рефлекси і успішно виробляються диференціювання. Це є, таким чином, в даний момент, так
174
би мовити, творчий, відділ великих півкуль. Інші ж відділи їх, із зниженою збудливістю, на це не здатні, і їх функцію при цьому — найбільше — складають раніше вироблені умовні рефлекси, стереотипно виникаючі при наявності відповідних подразників. Діяльність цих відділів є те, що ми об'єктивно називаємо несвідомою, автоматичною діяльністю. Ділянка з оптимальною діяльністю не є, звичайно, закріплена ділянка; навпаки, вона постійно переміщається по всьому простору великих півкуль залежно від зв'язків, існуючих між центрами, і під впливом зовнішніх подразників». (Павлов І. П. Двадцятирічний досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльності (поведінки) тварин. М., Медвидав. 7 вид., 1951, з. 157.)
Проте свідомість зберігається після видалення або ушкодження будь-якої більш менш обмеженої ділянки кори великих півкуль, але вона неминуче втрачається, якщо в результаті патологічної дії вимикається проміжний мозок (У. Пенфілд, 1975).
Слід зазначити, що різні дослідники вкладають в поняття «свідомість» різне значення. Для філософа «свідомість» є узагальнюючою функцією людського мозку, що полягає у віддзеркаленні об'єктивного світу, а для фізіолога «свідомість» частіше за все означає певний рівень активності, оптимальний стан центральної нервової системи, сприяючий нормальному здійсненню психічної діяльності людини. Яскравим прикладом подібного підходу є приведені вище висловлювання І. П. Павлова і Д. І. Дубровського.
Наявні дані щодо анатомії, фізіології, біохімії нейронів можуть полегшити розуміння властивостей свідомості, оскільки вони залежать від функціонування мозку. Але ці відомості не можуть повністю пояснити динаміку психічних процесів, бо свідомість пов'язана не тільки із структурою нейронів, але і з їх просторово-часовими відносинами, а також обумовлена дією зовнішніх чинників (загальноприродних і соціальних).