- •«Фізіологія внд»
- •Пояснювальна записка
- •Тема 1. Вступ.
- •Тема 2. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 1. Природжена діяльність організму та умовні рефлекси.
- •5.01010601 « Соціальна педагогіка »
- •Розподіл навчального часу за темами
- •3. Завдання для самостійної роботи.
- •«Фізіологія внд»
- •Модуль1. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 1. Вступ.
- •2. Роботи і.М.Сєченова і і.П.Павлова та їх значення для розвитку внд.
- •3. Методи дослідження внд.
- •4. Особливості дослідження внд у людини.
- •Модуль1. Фізіологія збудливих тканин.
- •Тема 2. Фізіологія збудливих тканин. План.
- •1. Біоелектричні явища в тканинах: будова мембран клітини, транспорт речовин через мембрану, потенціал дії та його розповсюдження.
- •2.Поняття про збудливість. Рефрактерність. Лабільність.
- •3.Нейрон. Нейроглія. Класифікація нейронів. Синаптичні контакти в центральній нервовій системі. Механізм синаптичної передачі імпульсів.
- •4.Поняття про гальмування в центральній нервовій системі. Види та механізми гальмування. Класифікація рефлексів. Види рефлекторних дуг.
- •5.Нервові центри, їх властивості. Принципи координації рефлекторних процесів.
- •6.Фізіологія окремих відділів центральної нервової системи. Провідні шляхи спинного та головного мозку. Асиметрія мозку. Електроенцефалографія.
- •Модуль 2. Фізіологія внд.
- •Тема1. Природжена діяльність організму та умовні рефлекси. План.
- •1.Особливості інстинктивної поведінки. Концепція драйву і драйв-рефлекси.
- •2.Фізіологічні основи емоційного стану. Особливості і значення позитивних емоцій.
- •3.Умовні рефлекси. Класифікація умовних рефлексів. Форми умовних рефлексів. Умовні рефлекси вищого порядку. Імітаційні (наслідувальні) умовні рефлекси.
- •4.Механізм утворення умовних рефлексів. Фізіологічні основи механізму замикання тимчасових зв’язків. Нейронні кореляти формування і прояву умовно-рефлекторних реакцій.
- •5. Корково-підкоркові системи інтеграції.
- •6. Деякі гіпотези щодо механізму замикання тимчасового зв’язку.
- •Тема 2. Пам’ять та її механізми.
- •1. Закономірності закріплення тимчасових зв’язків.
- •2. Молекулярна теорія пам’яті.
- •3. Голографічна теорія пам’яті.
- •4. Пам’ять і електричні явища в мозкові.
- •Модуль 2. Фізіологія внд.
- •Тема 5. Типологія і генетика вищої нервової діяльності. План.
- •1.Формування і розвиток основних властивостей типу вищої нервової діяльності в онтогенезі. Генотип і фенотип типологічних властивостей.
- •2. Визначення типів нервової системи тварин і людини.
- •3. Питання щодо можливості успадкування умовних рефлексів.
- •Тема 6. Еволюція вищої нервової діяльності. План.
- •Рівні еволюції вищої нервової діяльності. Індивідуально-набуті форми діяльності у безхребетних тварин.
- •2.Етапи розвитку умовно-рефлекторної діяльності в філогенезі хребетних тварин.
- •3. Вища нервова діяльність мавп. Основні особливості умовно-рефлекторної діяльності мавп. Рухові навички і інтелект мавп. Абстракція і узагальнення у мавп.
- •4. Біологічні основи мислительної діяльності.
- •5.Особливості умовно-рефлекторної діяльності антропоїдів. Форми тимчасових зв’язків. Складні форми поведінки і процеси мислення у антропоїдів.
- •Тема 8. Фізіологічні основи психічної діяльності людини. План.
- •1. Електрична активність мозку і особливості психічної діяльності людини.
- •2. Методичні підходи до вивчення нейрофізіологічних механізмів психічної діяльності людини.
- •3. Функціональна асиметрія головного мозку людини.
- •Тема 10. Мозок і свідомість. План.
- •1. Виникнення і розвиток свідомості у людини.
- •2.Особливості формування психіки сліпоглухонімих дітей.
- •3. Свідомі і несвідомі психічні процеси.
- •4. Психофізіологічна проблема. Значення вчення і.П.Павлова про вищу нервову діяльність.
2.Поняття про збудливість. Рефрактерність. Лабільність.
Встановлено, що потенціал дії виникає тільки тоді, коли подразник досягає певної сили і діє певний час. Мінімальна сила подразника, яка необхідна, щоб викликати збудження тканин, характеризує її рівень збудливості і називається пороговою силою. Але навіть при дії підпорогових подразників на мембрані відбуваються значні зміни, що передують появі потенціалу дії. Це так звані місцеві потенціали мембрани, або локальні відповіді. Величина їх залежить від сили подразника. Вони здатні до сумації.
Як тільки місцевий потенціал досягає певної величини (для нервових волокон приблизно 10 мВ), виникає потенціал дії. Величину місцевого потенціалу, яка призводить до появи потенціалу дії, називають пороговим потенціалом, а рівень деполяризації мембрани, що досягається при цьому, — критичним рівнем деполяризації (рис. 6).
Важливе значення для виникнення збудження в м'язах і нервах має також швидкість зростання сили струму, тобто його градієнт. При дуже повільному зростанні сили струму потенціал дії не виникає. Пристосування збудливих тканин до дії повільно зростаючого подразника дістало назву акомодації (рис. 7). Це явище пов'язане з тим, що збільшення проникності іонів Nа+ за час дії подразника компенсується виходом іонів К+, пороговий потенціал підвищується і не досягається критичний рівень деполяризації мембрани.
Рис.6 Утворення імпульсу внаслідок місцевої деполяризації.
При дії поштовху струму фіксованої тривалості , але різної сили і напряму виникають зміни мембранного потенціалу , представлені родиною кривих на графіку.
Рис.7 Криві акомодації нервового волокна, виміряні за допомогою лінійно зростаючих струмів.
По осі абсцис відкладено тривалість зростання сили струму, по ординаті – величини порогів в міліамперах. Нахил тонких ліній до осі абсцис відповідає крутизні зростання стимулів.
29
Рис 8. Електричний механізм розповсюдження нервового імпульсу.
А-збуджена ділянка мембрани;
Б- не збуджена ділянка мембрани , на яку діють електричні струми збудженої ділянки. Стрілками показано напрям струмів, кружечками – дійсне переміщення іонів.
Механізм розповсюдження збудження. Однією з характерних рис збудливих тканин є розповсюдження збудження. Потенціал дії, який
виникає при збудженні, здатний до розповсюджений за рахунок тих електричних струмів, які він викликає.
В стані спокою зовнішня сторона мембрани заряджена позитивно, а внутрішня — негативно. Під час збудження знак заряду на мембрані змінюється на протилежний, тобто зовнішня сторона мембрани стає негативно зарядженою, а внутрішня — позитивно. Внаслідок цього між збудженою і незбудженою ділянками вздовж мембрани виникає різниця потенціалів, яка призводить по переміщення іонів (рис. 8). На поверхні мембрани позитивні іони рухаються від незбудженої ділянки до збудженої, а на внутрішній стороні мембрани, навпаки, позитивні іони рухаються від місця збудження до незбудженої ділянки. Рух іонів утворює колові _ електричні струми, які деполяризують мембрану на незбудженій ділянці. Коли деполяризація досягне критичного рівня, виникає новий регенеративний потенціал дії і процес збудження переміститься на наступну ділянку. Далі виникає ланцюгова реакція. Потенціал дії, «самовідтворюючись», розповсюджується по нервовому або м'язовому
волокні. Швидкість розповсюдження нервового імпульсу _ залежить від функціональних властивостей і коливається в межах 2 ... 120 м/с.
Зміни збудливості тканин в процесі розвитку хвилі збудження. В процесі розвитку хвилі збудження в збудливих тканинах виникають закономірні зміни їхньої збудливості. Про це свідчать досліди з подразненням нервових волокон короткими імпульсами, які йдуть один за другим з певними проміжками часу.
В період дії подразника, коли на мембрані розвиваються локальні зміни мембранного потенціалу дії, збудливість підвищена (рис. 9). Під час розвитку піку потенціалу дії збудливість мембрани падає до нуля, тобто в цей час найсильніший подразник не здатний викликати нового збудження. Цей період називається фазою абсолютної незбудливості, або абсолютної рефрактерності. Тривалість її дорівнює тривалості піку потенціалу дії (для волокон рухових нервів – 0,5мс).
30
Р ис. 9. Зміна збудження при проходженні хвилі збудження.
А — компоненти хвилі збудження: 1— деполяризація, 2 — реполяризація, МК — критичний рівень деполяризації, а — тривалість по-рогового потенціалу, б — тривалість потенціалу дії, в — слідова негативність, г — слідова позитивність; Б — зміни збудливості в різні фази хвилі збудження: РЗ — рівень збудливості в спокої, а — підвищення збудливості до нуля в період порогового потенціалу, б — падіння збудливості до нуля в період протікання потенціалу дії (абсолютна рефрактерність); в1 — повернення збудливості до вихідного рівня в період слідової негативності (відносна рефрактерність),
В2 — підвищення збудливості на кінець слідової негативності (екзальтація, або супернормальність), в — весь період слідової негативності, г — падіння збудливості в період гіперполярпзації (субнормальність).
Фаза абсолютної рефрактерності змінюється фазою відносної рефрактерності. Збудливість в цій фазі поступово відновлюється, але для виникнення потенціалу дії сила подразника повинна бути більшою від порогової. Тривалість цієї фази 4 ... 8 мс. Після фази відносної рефрактерності збудливість тканини на деякий час стає більшою від вихідної. Цей період дістав назву супернормальної фази. В її основі лежить слідова деполяризація мембрани. В швидких рухових нервових волокнах людини ця фаза триває 15 ...30 мс. Підвищена збудливість (супернормальна фаза) змінюється невеликим зниженням збудливості — субнормальною фазою, виникнення якої пов'язане з гіперполяризацією мембрани. Тривалість її в
рухових нервах 50 мс. По закінченні цієї фази встановлюється початкова збудливість тканин.
Функціональна рухливість (лабільність). В природних умовах у збудливих тканинах спостерігаються не поодинокі імпульси, а серія їх з певним інтервалом між імпульсами. Залежно від властивостей і функціонального стану збудливі тканини можуть сприймати лише певну частину імпульсів. Тому М. Є. Введенським для характеристики швидкості протікання процесів збудження в тканинах було запропоновано поняття функціональної рухливості, або лабільності. Функціональна рухливість вимірюється тією максимальною кількістю потенціалів дії, яку збудлива тканина може відтворити за одну секунду у відповідності з частотою її подразнення. Чим коротша рефрактерна фаза збудливої структури, тим вища її лабільність. Найвища лабільність у рухових нервових волокон теплокровних — 1000 імпульсів у секунду, волокон симпатичної нервової системи — 500 імпульсів у секунду, м'язових волокон — 200, а нервово-м'язових синапсів — лише 100 імпульсів у секунду. Величина лабільності збудливих структур може збільшуватись або зменшуватись. При виконанні фізичних вправ
31
швидкісного характеру лабільність м'язів підвищується. Підвищення лабільності може привести до того, що нервові клітини або м'язи почнуть відповідати на більш високу частоту подразнень. Це явище називають засвоєнням ритму (О. О. Ухтомський). Тривала робота викликає зниження лабільності нервових центрів і м'язів внаслідок розвитку в них втоми.