2. Мовні засоби наукового стилю.

Найбільш уживані в наукових текстах іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (вивчення, застосування, узагальнення, дослідження). Однак, надмір таких іменників значно ускладнює текст, тому фахівці радять віддавати перевагу дієсловам: вивчати, застосовувати, узагальнювати, досліджувати.

Значна кількість помилок зумовлена вибором форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду 2-ї відміни. Пам’ятаймо, що деякі слова мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово» – терміна, у значенні «строк» терміну, апарата (прилад) - апарату (установа), елементу (абстрактне) - елемента (конкретне), інструмента (одиничне) - інструменту (збірне), рахунка (документ) - рахунку (дія), фактору (чинник) - фактора (маклер). Варто пам’ятати й особливості закінчень родового відмінка множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей, старост і старостів.

У давальному відмінку можуть уживатися паралельні закінчення іменників: декану і деканові, ректору і ректорові. Коли ж поряд знаходиться кілька іменників - назв осіб у давальному відмінку, закінчення бажано чергувати: ректорові Курку Олександру Івановичу. Звертаючись до особи на ім’я та по батькові, обидва іменники ставлять у кличному відмінку: Іване Степановичу, Олено Миколаївно. У звертаннях, які складаються з двох загальних назв або з першої – загальної, а другої – іменної, обидва слова вживають у кличному відмінку: пане ректоре, добродію Андрію.

Чоловічі прізвища на - ко, - ук та з нульовим закінченням відмінюються, жіночі – ні: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Зоряни Марченко), Михайла Мацька (але Любові Мацько), Віктора Базиль (але Людмили Базиль).

Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах використовують у чоловічому роді: заслужений учитель України Ольга Рудницька, професор Пентилюк, академік Мацько, декан Ольга Рудь, старший викладач Ірина Кожем’якіна, завідувач кафедри Герман.

Серед прикметників в науковому мовленні переважають відносні прикметники (компромісний, аналітичний, концептуальний, експериментальний), що максимально точно вказують на ознаки. Використовуються у наукових творах і аналітичні форми вищого й найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш удалий, менш критичний, найбільш доцільний), рідше синтетичні форми ступенів порівняння.

Слід звертати увагу на значення прикметників. Так, здатний – це спроможний, такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здатний виконувати експериментальне дослідження; здібний означає «обдарований, такий, шо має здібності»: здібний аспірант. Загальноприйнятий - це визнаний усіма, узвичаєний; натомість загальноприйнятний – такий, якого всі можуть визнати й прийняти.

Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні й складені кількісні та дробові числівники – цифрами. Із числівниками два, три, чотири іменники вживають у називному відмінку множини (три студенти, чотири учні), із числівниками п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять – у формі родового відмінка множини: шість монографій, вісім зошитів. Типовою помилкою в наукових текстах є використання числівникових сполук зі словом раз, наприклад, два і п’ять десятих рази. Слово раз відмінюється як мільйон, мільярд. З дробовими числівниками слід уживати раза (два і п’ять десятих раза).

Не прийнято використовувати в наукових творах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

Займенник – маловживаний у науковому тексті. Не слід використовувати займенники я, ти. Займенником ми послуговуються, коли необхідно представити думку певної групи людей, однак частіше він функціонує у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживають в усному й писемному науковому мовленні для вираження поваги, пошани й ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього.

Не завжди етичне в науковому мовленні використання займенників він, вона, вони. Присутню на засіданні особу слід називати на ім’я й по батькові чи за прізвищем. Поширена форма викладу від 3-ї особи: автор доводить, майстер слова наголошує, вчений розглядає.

В українській науковій мові послуговуються вказівними займенниками цей, той, такий з прийменниками, що визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання: в тому випадку, з цією метою. Уживають також означальні займенники інший, увесь, заперечний займенник жоден, натомість не доречні в науковому тексті неозначені займенники щось, дещо, що-небудь.

Щодо займенників їх і їхній, то щоб уникнути зайвого паралелізму, що створює плутанину, варто в усному й писемному мовленні використовувати присвійний займенник їхній.

Усне й письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм. Інфінітив має форму на –ти (починати, виконувати); закінчення -ть переважає в розмовному мовленні. Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу, що виражають значення констатації факту: розглядається, спостерігаються, виявляються, існують, відбуваються. Форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини рідко вживані в науковому мовленні (виконую, прослідковую, пишеш, конспектуєш, доповідаєш), натомість у відгуках і виступах використовують форми першої особи множини: Відзначимо струнку й достатньо продуману структуру роботи; Цінність роботи вбачаємо в наявності «наскрізної» ідеї.

Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити, вважати), рідше вживають дієслова умовного способу. Не доречні дієслова наказового способу.

Багато дієслів у науковому стилі виступають у ролі зв’язки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризуватися. Наприклад: Матеріали й результати дослідження можуть використовуватися при викладанні університетських курсів…

Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає в складених формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).

Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно–іменникові сполуки (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово, ставити запитання), інфінітиви в поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто, подібне вирішення питання є доцільним).

Активні дієприкметники теперішнього часу науковій українській мові не властиві. Варто уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями. Наприклад: виступаючий на конференції магістрант – магістрант, що виступає на конференції; головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – голова засідання спеціалізованої вченої ради; відповідаючий на запитання дисертант - дисертант, який відповідає на запитання.

В українській науковій мові помітна й тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч-(-юч-) теперішнього часу й заміна їх на -увальн-: констатувальний замість констатуючий, формувальний замість формуючий, об'єднувальний замість об’єднуючий.

Російським пасивним прикметникам теперішнього часу в українській науковій мові відповідають дієприкметники минулого часу (желаемый – бажаний, употребляемый – уживаний, анализируемая – ланалізована). Однак, під час перекладу дієприкметників із російської мови з’являється багато неточностей. Зокрема, російському дієприкметникові данный відповідає український даний, а прикметникові данный контекст – цей.

Дієприслівники як дієслівні форми, вживані замість багатьох прийменниково-іменникових конструкцій (де іменник – віддієслівного утворення), роблять текст більш динамічним. Дієприслівники недоконаного виду необхідно відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання які? і мають закінчення -і: читаючі (які?) студенти й читаючи (що роблячи?) книжку; думаючі (які?) учні й думаючи (що роблячи?) про художній твір.

У наукових текстах використовують прислівники зі значенням ознаки дії (попереду, угорі, щоразу, згарячу, обов'язково, принагідно) чи стану особи (приємно, радісно, образливо), іншої ознаки (мудро, вдячно, сердечно). Можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників (найсердечніше подякувати, розглянемо це більш детально, проаналізуємо це менш ретельно).

Перекладаючи російські вислови длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, варто вживати в писемній та усній мові такі українські відповідники: завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки. Вважаючи слово виключно скалькованим, Б. Антоненко-Давидович наполягав на впровадженні в науковий обіг прислівників тільки й винятково.

В усному й писемному науковому мовленні частовживаними є модальні прислівники, що надають окремому члену речення чи всьому реченню модальних відтінків ствердження, заперечення, вірогідності, можливості / неможливості, зв’язності тексту (безумовно, можливо, звичайно, нарешті, по-перше, щоправда, отже).

З-поміж прийменників незважаючи на і попри у наукових текстах більш уживаним є прийменник незважаючи на (незважаючи на помічені недоліки, незважаючи на попередні зауваження ). Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно цього питання). У науковому тексті часто порушують норми щодо вживання прийменникових конструкцій, превалюють суржикові сполуки, тому варто звертатися до словників з культури української мови.

Частки слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акцентування на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівні (це, оце, то), означальні (саме, точно, власне, рівно), видільні (тільки, лише ), стверджувальні (так, авжеж), питальні (чи, невже), заперечні (ні, ані, не) частки, натомість емоційно-забарвлені частки в науковому мовленні не бажані.

Практичний блок