2. Історія становлення екології як науки.

Як і більшість наук - екологія має свою передісторію. Нагромадження відомостей про спосіб життя, залежність від навколишніх умов, характеру розподілу тварин i рослин почалось уже давно. Праці давньогрецьких філософів-природознавців Гіппократа, Аристотеля, Теофаста Ерезійського містять відомості екологічного змісту. Звичайно, вони не називаються відомостями екологічними, бо сам термін "екологія" недавнього походження. Отже, в історії екології, як i біології, можна виділити певні періоди розвитку, якi в часовому вiдpiзкy нерівноцінні. Так званий описовий етап тривав досигь довго. Це період накопичення інформації про багатство тваринного i рослинного світу на нашій планеті, період відкриття нових континентів тощо. Екологія дуже довго розвивалася як частина біології - загального вчення про світ живого. Не виділяючись істотно з неї, за сотню років вона тричі змінила парадигму (вихідний принцип, основа міркувань та досліджень).

На першому етапі (до 30-х років ХХ ст.) екологія спиралася на визначні праці Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, К.Ф. Руль, Е. Геккеля й концентрувалася на дослідженні впливу фізичних i хімічних чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини чи цілого виду. Екологія тимчасово звузилася до аутекології (екології особини). Екологи привернули загальну увагу пiд час своїх перших спроб "захистити природу", їм вдалося створити перші заповідники, закони й правила щодо полювання та рибальства,

другий етап був порівняно короткочасним i стосувався дослідження великих груп організмів (популяцій чи їх об'єднань) під кутом аналізу взаємодії окремих особин i популяцій різних видiв істот між собою. Лідером стала

пonvляцiйнa eкoлoгiя. Великою заслугою цього етапу екології є залучення математики. Вперше екологи дістали змогу виконувати теоретичне моделювання розвитку подій у живому дoвкiллi, робити передбачення.

Третій етап розпочався після Другої світової вiйни, коли домінуючим стало уявлення (сучасна парадигма) про "пов'язаність з усім", про необхідність одночасного i якнайточнішого урахування взаємодії між со6ою та з речовинами довкілля усіх видів i варіантів живого дoвкiлля, як i змiн навколишнього природного середовища. Синекологія ( вчення про взаємодію популяцій між собою i найближчим дoвкiллям) швидко поступилася першістю глобальній екології; або біосферологіі: одночасно виникли i стали розвиватися десятки галузей, розділів, підрозділів сучасної екології.

3а час з 1866 року й до сьогодні екологія вийшла далеко за межі, окреслені Е. Геккелем - вивчення взаємин організму i середовища.

Структура екології ускладнюється підставі диференціації та наукового знання. Оскільки рівні організації життя взаємозв'язані між собою, їх пізнання потребує взаємодії різних напрямів екології. А на стику між різними науками виникають нoвi наукові галузі, якi мають на меті дослідити екологічні виміри існування тих чи інших o6'єктiв. Haпpиклад, взaємoдiя eкoлoгiї тa фізіології призвела до виникнення екологічної фізіології, а екології та гістології - екологічної гістології, а на межі названих наук виникає екологічна гістофізіологія.