Еколого-економічні аспекти раціонального природокористування. План.

1. Еволюція економічних принципів природокористування.

2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування.

3. Правова система управління. Література:

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології.-К.: Либідь, 1995. с.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології. – К: Либідь, 2004. с.

Із часу своєї появи в біосфері Землі людина завжди задовольняла свої життєві потреби за рахунок споживання природних ресурсів навколишнього природного середовища. І вже із самого початку первісного господарювання було зрозумілим прагнення досягти найбільшого ефекту при мінімальній витраті енергії, тому що після виснажливої праці з використанням м’язової сили потрібен був відпочинок для відновлення сил з метою подальшого виконання роботи і задоволення найголовнішої потреби – в їжі, без якої організм жити і розвиватися не може.

Отже, по суті своїй в основу господарювання вже з самого початку розвитку первинного суспільства закладався економічний принцип: досягнення ефективного результату господарювання за мінімальних витрат енергії у вигляді ручної праці. Невпинно вдосконалювались технології, а економічний принцип господарювання діє і нині і залишиться у майбутньому. Інакше система «суспільство-природа» давно припинила б своє існування.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

• як відбувалися еволюційні зміни економічних принципів у природокористуванні;

• суть економічного та еколого-економічного принципів природокористування;

• причини, що заважають на сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу повністю реалізувати еколого-економічний принцип природокористування;

• основні засади еколого-економічного принципу природокористування на сучасному етапі розвитку суспільства;

• як здійснюється плата за природні ресурси.

1. Еволюція економічних принципів природокористування.

Нераціональна антропогенна діяльність призвела до порушення багатовікової динамічної рівноваги геоекосистеми, яка існувала мільйони років. Це почало обертатися величезними економічними збитками. Екологічна криза сучасності загрожує перерости в екологічну катастрофу, яка може спричинити загибель сучасної цивілізації. Отже, екологічна система, спрямована тільки на споживання природних ресурсів, є неефективною і тупиковою. У 1959 році російський еколог Куражковський Ю. запропонував поняття «природокористування», під яким розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження. Природокористування поділяється на раціональне й нераціональне.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини 60-х рокув ХХ століття було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів.

Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господраювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими, ніж раніше.

У зв’язку з цим, починаючи з 60-х років ХХ століття, у багатьох індустріально розвинених країнах почали запроваджувати еколого-економічний принцип господарювання: одержання максимального екологічного ефекту за якнайменшої шкоди для природного середовища. Цей принцип покладено в основу раціонального природокористування, під яким розуміють мінімальні витрати природних ресурсів для задоволення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства за мінімальної шкоди природному середовищу. Отже, цей принцип можна сформулю.вати так: економічне те, що екологічне.

На цьому етапі природокористування починають впроваджувати систему господарювання, спрямовану на споживання природних ресурсів та їх відтворення, а також на захист навколишнього природного середовища від забруднення та руйнування. Для того щоб чітко сформулювати еколого-економічні принципи господарювання, потрібно визначити їх умови:

1. мінімальні витрати природних ресурсів;

2. обґрунтовані життєві потреби людського суспільства;

3. мінімальна шкода природному середовищу.

Цілком зрозуміло, що визначення умов 1, 3 залежить від ступеня розвитку науки й техніки на сучасному етапі. Складніша справа стосовно умови 2, на яку впливає розвиток не тільки науки й техніки, а й суспільної свідомості. Якщо мінімальні витрати відновних природних ресурсів передбачають їх відновлення, то мінімальні витрати невідновних природних ресурсів передбачають само обмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб.

Мінімальна шкода природному середовищу передбачає таке господарювання, за якого утворюватиметься мінімальна кількість розсіюваних і неутилізованих відходів в антропогенному ресурсному циклі. І ці відходи без завдання шкоди довкіллю мають включатися в біогеохімічні цикли природного коло обігу речовин та енергії. Коли суспільство зможе визначити граничні межі всіх цих трьох умов, тоді можна бужде розрахувати обґрунтовані гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на будь-яку екосистему, а, отже. І визначити чіткі завдання раціонального природокористування.

Нині ці граничні умови залишаються поки щто невизначеними, а екологічна криза розростається надзвичайно високими темпами, прямо пропорційно зростанню потреб людського суспільства. З метою її подолання в нашій країні, як і в багатьох інших, розрахунок ГДЕН у сучасних умовах здійснюють на основі ГДК забруднювальних речовин в природному середовищі після розрахунку і встановлення для суб’єктів господарської діяльності гранично допустимих викидів в атмосферу, гранично допустимих скидів у водойми та нормовані кількості відходів для захоронення. Критерієм визначення ГДВ і ГДС є ГДК забруднювальних речовин, тобто концентрація розсіюваних відходів антропогенних ресурсних циклів у воді, повітрі, грунті не повинна перевищувати санітарні норми (ГДК).

Проте наскільки ці нормативи зможуть забезпечити непорушне функціонування окремих екосистем та біосфери загалом, нині впевнено прогнозувати неможливо, тому що в основу визначення величини ГДК покладають лабораторні дослідження, які проводять на окремих видах тварин і для окремих полютантів. У результаті антропогенної діяльності у середовище надходить величезна кількість забруднювальних речовин, що виявляють свій вплив не тільки на окремих тварин, а й на всі біоценози навколишнього природного середовища. Останні тісно пов’язані між сообою, складаючи трофічні ланцюги. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті чого сумарний ефект може значно збільшуватися. Деякі шкідливі полютанти мають кумулятивний характер, коли при постійній дії невелиуких доз їх негативний вплив на здоровя людей поступово збільшується і врешті решт призводить до різних захворювань. У трофічному ланцюзі полютанти переходять від однієї ланки до іншої, в результаті чого відбувається значне їх некопичення і збільшення концентрації цих полютантів на вершині екологічної піраміди, де знаходиться людина.

Отже, поки що цей шлях нормування і встановлення гранично допустимих екологічних навантажень на екологічну систему є недосконалим. Проте він наближає нас до встановлення науково обгрунтованих ГДЕН, критерієм визначення яких буде порушення динамічної природної рівноваги, яка складалася в окремих екосистемах та біосфері загалом. Еколого-економічне господарювання в умовах природної рівноваги потребує від суспільства контролю за його розвитком. При цому екологічне навантаження на екосистеми внаслідок антропогенної діяльності не повинно перевершувати їх регенераційної здатності, тобто величина екологічного навантаження не повинна перевищувати рівня науково обґрунтованого ГДЕН в умовах динамічної природної рівноваги.

Таким чином, раціональне природокористування повинно визначатися умовами збалансованої взаємодії людського суспільства з усіма природними біоценозами біосфери.