3. Аналіз витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції.

Зміст питання. Напрямки аналізу витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції, за залежністю від обсягу виробництва й збуту продукції, за місцями виникнення витрат, за об'єктами калькуляції.

Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріа­ли, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обо­в'язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, подат­ки, що входять до собівартості продукції, відрахування в поза­бюджетні фонди тощо).

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, пово­ротні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрика­ти, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додатко­ва зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновироб-ничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності орга­нізації.

Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в такому. На графіку відкладають дві точки, що відпо­відають загальним витратам для мінімального і максимального обсягу виробництва (рис. 7.2). Потім їх з'єднують до перетину з віссю ординат, на якій відкладають рівні витрат. Точка, де пря­ма перетинає вісь ординат, показує величину постійних витрат, що буде однаковою як для максимального, так і для мінімально­го обсягу виробництва

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчен­ня динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за ос­новними елементами.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню продукції, що характеризує витратомісткість продукції. Він вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: його можна розраховувати в будь-якій галузі виробництва і, Для глибшого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції окремих виробів, порівнюють фактичний рі­вень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих періодів, інших підприємств у цілому і за статтями витрат.

Вплив факторів першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:

де С_г — собівартість одиниці і-то виду продукції;

А_ь — сума постійних витрат, віднесена на і-и вид продукції;

УВП_г — обсяг випуску і-го виду продукції у фізичних одиницях;

Ь_ь — сума змінних витрат на одиницю і-то виду продукції.

Залежність собівартості одиниці продукції від цих факторів показано на рис.

Як правило, найбільшу частку в собівартості промислової про­дукції становлять витрати на сировину і матеріали. Загальна сума витрат за цією статтею залежить від обсягу виробни­цтва продукції (УВП), її структури (ЛД) і зміни питомих матері­альних витрат на окремі вироби (ПМВ,). Треті, у свою чергу, за­лежать від кількості (маси) витрачуваних матеріалів на одиницю продукції (М°д) і їхньої вартості (Цг).

Структурно-логічна факторна модель прямих матеріальних витрат

Розрахунок їхнього впливу здійснють за методом ланцюгової підстановки, для чого необхідно мати такі дані:

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів зале­жить від тих само факторів, крім структури виробництва продукції:

Якщо аналізують собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матері­альних витрат роблять за моделлю

Розрахунок впливу факторів на зміну питомих матеріальних витрат за способом ланцюгової підстановки

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції за­лежить від їхньої якості, заміни одного виду матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології й організації ви­робництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і т. ін. Спочатку треба взнати зміну питомої витрати матеріалів за раху­нок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помно­жити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. У результаті цього одержимо приріст суми матеріальних витрат на виробництво виробу цього виду за рахунок відповідного фактора:

Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сирови­ни, інфляційних факторів, внутрігрупової структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сиро­вини і т. д. Щоб узнати, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, треба зміну середньої ціни і-то виду чи групи матеріалів за рахунок у-го фактора помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду у звітному періоді:

На багатьох підприємствах можуть бути надпланові по­воротні відходи сировини, які можна реалізувати або викорис­тати на інші потреби. Якщо зіставити їхню вартість за ціною мож­ливого використання і за вартістю початкової сировини, то дізнає­мось, на яку суму збільшилися матеріальні витрати, включені в собівартість продукції.

Наявність надпланових безповоротних відходів призводить до прямого подорожчання продукції і зменшення її випуску. Для визначення впливу цього фактора на суму матеріальних витрат необхідно надпланову кількість безповоротних відходів помно­жити на планову ціну початкового матеріалу.

Унаслідок заміни одного матеріалу іншим змінюється не лише кількість спожитих матеріалів на одиницю продукції, а і їхня вартість. Щоб визначити, як змінилися у зв'язку з цим матері­альні витрати на одиницю продукції, треба різницю між нормою витрати матеріалу-замінювача (М°д) і нормою витрати заміню­ваного матеріалу (М°д) помножити на ціну замінюваного матері­алу (До)» а різницю між ціною замінного матеріалу (Ці) і ціною замінюваного матеріалу (До) — на норму витрати замінного ма­теріалу (М°д), потім отримані результати підсумувати:

Аналогічні розрахунки роблять за кожним видом продукції на основі планових і звітних калькуляцій з наступним узагаль­ненням отриманих результатів у цілому по підприємству.

Якщо на підприємстві є куповані комплектуючі вироби і на­півфабрикати, то треба визначити, наскільки вигідна для підприєм­ства кооперація. Для цього порівнюють ціну придбання і собі­вартість виготовлення виробу на підприємстві. Якщо ціна при­дбання нижча від собівартості виготовлення, то вигідніше купу­вати виріб або напівфабрикат.