Тема 8. Планування грошових потоків(фінансовий план)підприємства

Грошові потоки. Зведений план доходів та витрат. План надходжень та виплат. План активів і пасивів. Балансовий план.

Тема 9. Організація економічного аналізу господарської діяльності на підприємствах зв’язку

Сутність економічного аналізу підприємства. Величини вираження аналітичних показників при проведенні аналізу. Індексний метод та його застосування в порівняльному аналізі діяльності підприємств. Факторний аналіз за методом ланцюгових підстановок та його застосування в аналізі діяльності підприємств. Оцінка фінансового стану підприємства (платоспроможності, фінансової стійкості), порядок їх визначення.

Тема 1. Предмет, метод та завдання курсу „Планування діяльності підприємств зв’язку”. Підприємства і галузь зв’язку в системі економічних відносин. Економічні особливості діяльності підприємств галузі зв’язку.

1.1. Ключові питання

1. Планування та його методи.

2. Концепції та напрями планування.

3. Функції планування.

4. Принципи планування.

5. Інформаційні ресурси та нормативна база планування.

6. Система планів підприємства.

7. Прогнозування та поточне планування.

1.2. Навчальні цілі

1. З’ясувати основний зміст планування.

2. Розглянути основні теорії планування.

3. Ув’язати сучасні методи планування в організації з існуючими методиками.

4. Показати вплив планування на господарську діяльність підприємства.

1.3. Короткий зміст теми та рекомендації до її опанування

Планування являє собою одну з важливих функцій в системі управління виробництвом на підприємстві. Відомо, що управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю. Отже, планування – це природна складова частина управління (менеджменту). Його можна визначити як уміння передбачати мету організації, результати її діяльності й ресурси, необхідні для досягнення цих цілей.

Сутність планування полягає в розробці стратегії та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань та встановлення їх взаємодії. Стратегія –це комплексний план управління, який повинен укріпити положення організації на ринкові послуг та забезпечити координацію зусиль до залучення споживачів та задоволення їх потреб. Процес вироблення стратегії базується на детальному вивченні всіх можливих напрямків розвитку і діяльності і заключається у виборі загального напрямку, освоєнні ринків, обслуговуючих потребах, методах конкуренції, залученні ресурсів тощо.

Основна мета планування – мобілізація всіх членів організації для вирішення комплексу завдань і виконання робіт, які забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів.

План – це перелік заходів та показників, виконання яких має за мету підвищення ефективності діяльності підприємства та забезпечення його розвитку у певному періоді.

Які ж фактори для успіху організації створює планування?

1. Планування дозволяє оцінити практичні можливості досягнення цілей. Воно являється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей.

2. Планування полегшує пошук кращих і більш ефективних шляхів досягнення цілей організації.

3. Планування допомагає визначити, які потрібні взаємодії і взаємовідносини, а отже допомагає створити єдність загальних цілей всередині організації.

4. Планування являється основою для контролю. Щоб контроль був ефективним, його потрібно тісно пов’язати з плануванням.

В умовах командно-адміністративної системи управління економікою планування вважалося центральною ланкою управління як на макрорівні, так і в межах окремого підприємства. Сутність концепції, яка ґрунтується на принципах централізованого планування, зводилася до жорсткого ціленаправленого впливу на всі сфери діяльності підприємства. Підприємству „зверху” диктували, що воно повинно виробляти, у які строки й кому поставляти чи надавати свою продукцію (послугу), від кого одержувати сировину, матеріали тощо. У директивному порядку підприємству доводилися й основні вартісні показники: обсяг виробництва, собівартість продукції, продуктивність праці, прибуток.

Система оцінки й стимулювання діяльності підприємств засновувалася на виконанні цих вартісних показників порівняно „з досягнутим рівнем” минулого року. У цій системі жорсткого розподілу ресурсів і єдиної політики розвитку всього господарства не було необхідності розвивати функції, пов’язані з вивченням ринку й попиту. Це призвело до орієнтації виробництва не на споживача, а винятково на план, часом відірваний від реальної дійсності.

Самі методи й процедури планування виходили зі стабільності попередньо визначеного плану виробництва та інших розділів і показників плану, які розроблялися на його основі.

Слід зазначити, що ця система більш-менш стійко функціонувала в період еволюційного розвитку науково-технічного прогресу. Науково-технічна революція стала серйозним випробовуванням для економічних систем.

Планово-адміністративна економіка перетворилася на гальмо на шляху реалізації досягнень науково-технічної революції.

Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері – на плані, а тільки після цього у реальному житті. Ринок не пригнічує, не заперечує планування взагалі, а тільки зміщує цей процес у первинну виробничу ланку, як важливий елемент господарського механізму управління.

План конче потрібен підприємству. Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конкретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Процес планування в галузі зв’язку оснований на тих же принципах і методах, що і в інших галузях народного господарства.

Основні принципи планування діяльності підприємства:

1. План встановлюється суб’єктом планування, тобто власником підприємства або уповноваженим ним органом. Для державних підприємств план встановлює вищий орган управління, якому це право надане чинним законодавством (міністерство, державний комітет, управління, дирекція тощо).

2. План повинен мати чітку мету – наприклад, підвищення прибутковості, виробництво певної кількості товарів чи надання послуг, виконання договорів тощо.

3. План повинен носити директивний по відношенню до виконавців характер, тобто його виконання є обов’язковим. За виконання плану виконавці отримують звичайне економічне стимулювання (посадові оклади, надбавки, визначені колективним чи трудовим договорами заохочення), при його перевиконанні – премії та додаткові заохочення, при невиконанні, навпаки, розмір заохочення знижується або вони зовсім перестають діяти та розглядається питання про звільнення з роботи винних у невиконанні плану працівників.

4. План повинен бути збалансований (реальний), тобто передбачений у плані обсяг ресурсів повинен відповідати кількості передбаченої до випуску продукції. У разі коли ресурсів виділено менше, ніж потрібно, план може бути невиконаний навіть при великому бажанні виконавців. З іншого боку, при виділенні ресурсів більше, ніж потрібно, буде мати місце або нераціональне використання ресурсів або перевиконання плану без відповідного трудового вкладу виконавців.

5. План повинен бути напруженим, тобто передбачати певне збільшення показників у порівнянні з попереднім періодом. Але це не є обов’язковим при запланованому згортанні галузі або сфери діяльності.

6. План повинен забезпечувати підвищення технічного рівня виробництва, тобто впровадження досягнень науково-технічного прогресу, на підставі чого будуть поліпшуватися економічні та якісні показники виробництва.

7. План не повинен погіршувати становище працівників, споживачів, оточуючого середовища, бюджету, тобто він повинен мати соціальну спрямованість та не вступати в супереч з чинним законодавством (наприклад, не повинен передбачати подовження робочого дня понад встановлену законодавством норму, не повинен передбачати перевищення швидкості транспортних засобів за встановлену правилами дорожнього руху, не приводити до забруднення оточуючого середовища тощо).

8. План повинен містити чіткі і однозначно зрозумілі для виконавців показники. Тобто, план, повинен бути стислим та зрозумілим. Це пов'язано з тим, що безпосередні виконавці плану несуть відповідальність за його виконання і повинні розуміти, що від них сподівається отримати керівництво.

Метод планування – це сукупність прийомів, заходів та дій, за допомогою яких визначається та встановлюється планове завдання.

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інструментарії розрахунків.

Термін „метод” походить від грецького „methods”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не піддаються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується мінливістю.

В практиці планування галузі зв’язку важливим методом залишається економічний аналіз, який ґрунтується на дослідженні конкретних даних про діяльність підприємства за попередній період і врахуванні отриманих результатів про рівень і темпи розвитку галузі зв’язку при плануванні. Цей метод дозволяє виявити тенденції, невраховані резерви, встановити закономірності розвитку основних економічних показників.

Часто в практиці планування галузі зв’язку використовується індексний метод, або як його ще називають метод екстраполяції (ланцюгові темпи росту). Сутність цього методу полягає у встановленні плану в певному відсотковому розмірі проти досягнутого у попередній період рівня. Наприклад, в 2003 році вузол зв’язку отримав1 млн. грн. тарифних доходів. На 2004 рік обласна дирекція встановлює план у розмірі 5% до рівня звітного року. Тоді план на 2004 рік по тарифним доходам складе 1 млн. 50 тис. грн. Перевагою цього методу є його відносна простота та наочність, а недоліками зрівняльний підхід (всім підприємствам встановлено однаковий рівень напруженості плану), неврахування можливих резервів підвищення ефективності виробництва, зниження стимулів для перевиконання плану (тому що на наступний рік його знову пропорційно збільшать).

Досить поширений нормативний метод планування, який передбачає використання певних економічних або технічних нормативів при встановленні планового завдання. До нормативів, що використовуються при плануванні, можна віднести: норми праці (виробітку, часу, обслуговування, чисельності), штатні нормативи, норми витрат палива, мастил, матеріалів, нормативні строки проходження кореспонденції, міжремонтні пробіги автотранспорту, податкові ставки та багато іншого. Характерною рисою всіх нормативів є зовнішнє по відношенню до суб’єкта планування походження, тобто нормативи були розроблені до початку процесу планування.

До основних методів планування відноситься і балансовий метод. Сутність цього методу полягає у одночасному розгляді при плануванні джерел надходження ресурсів та напрямів їх витрачання. Найбільш успішно цей метод застосовується у фінансовому плануванні, зокрема при плануванні отримання та витрачання доходів та прибутків.

На сучасному етапі в галузі набули значного поширення так звані інтуїтивні методи планування, до яких відносяться анкетування та метод “мозкових атак”. Цей метод планування передбачає високу частку суб’єктивності при встановленні планового завдання. Це є певною його вадою. Перевагою цього методу є можливість встановлення більш-менш реальних планових показників у сферах діяльності, які важко або неможливо піддати грунтовному економічному аналізу. Наприклад, при появі та запровадженні нових видів послуг, нетрадиційних для пошти, зокрема організація роздрібної торгівлі через мережу відділень зв’язку, при виході на нові ринки, при охопленні певною послугою нового контингенту клієнтів. По мірі розвитку комп’ютеризації все більшого поширення набувають економіко-математичні методи планування. Ці методи дають можливість створити та проаналізувати досить велику кількість варіантів плану та вибрати з них оптимальний. Впровадження цього методу грунтується на використанні всіх попередніх методів. Економіко-математичний метод має перевагу у напрямі здешевлення самого процесу планування.

В економіці існує багато різних видів планів, які можна класифікувати наступним чином:

По строку:

1. Довгострокові (перспективні) плани – це плани, які розраховані на період понад п’ять років. До них відносяться довгострокові програми розвитку галузі або певного підприємства. Ці плани мають обмежену кількість показників і головним чином спрямовані на визначення основних напрямів розвитку галузі або підприємства.

2. Середньострокові плани – розраховані на виконання протягом 1 – 5 років. У цих планах визначаються більш конкретні цілі, ширше коло показників. Велика увага звичайно звертається на планування капітального будівництва та оновлення технічної бази. Це пов’язано з тим, що за звичайних умов термін будівництва об’єкта знаходиться у цих межах.

3. Поточні плани – мають термін до одного року. В сучасних умовах це основний вид планів. Річний план містить глибоку деталізацію показників та має розбивку по кварталах та місяцях року. Річний план охоплює цілий рік, тобто враховує сезонність виробництва та надання послуг. В цьому відношенні річні плани співставні між собою, як у динаміці так і по окремих підприємствах.

4. Оперативні плани – це плани, виконання яких вимагає строку менше року (квартал, місяць, декада, день, зміна, година). Оперативні плани, як правило, доводяться до окремих підрозділів чи окремих виконавців в межах певного підприємства і тому містять обмежене коло показників (тобто тих, що стосуються лише об’єкта планування).

Останнім часом в галузі зв’язку вирішальна роль належить поточному плануванню. Річні плани розвитку підприємства розробляються плановими відділами “Укрпошти” та „Укртелеком”, доводяться до обласних дирекцій, а далі до районних вузлів зв’язку. Ці плани містять завдання по отриманню доходів, зниженню витрат, суми прибутків. Також тут має місце планування розподілу прибутку і створення фондів виробничого та соціального розвитку, матеріального заохочення.

У свій час стратегія розвитку підприємств “Укрпошта” та „Укртелеком” детально була викладена в Програмі реструктуризації галузі.

По походженню (по відношенню до підприємства) плани поділяються :

1. Зовнішні плани – тобто плани, встановлені вищим органом управління по відношенню до підприємства. Ці плани в ринкових умовах мають місце переважно у державному секторі економіки, зокрема в галузі поштового зв’язку. Виконання показників зовнішнього плану є обов’язковим для підприємства.

2. Внутрішні плани – це плани (планові завдання) розроблені самим підприємством по відношенню для себе або своїх структурних підрозділів. В ринкових умовах це головний вид планів. До цього виду відносяться бізнес-плани, оперативні плани тощо.

По сферам (напрямам) плани поділяються на наступні види:

План виробництва продукції (надання послуг), або виробнича програма – головний вид, він визначає обсяг виробництва у натуральному чи вартісному виразі. Від його параметрів залежить виконання всіх інших видів планів.

План розвитку науки та техніки – визначає обсяги впровадження нових технологій, виробництва нових видів продукції чи послуг.

План підвищення економічної ефективності виробництва – спрямований на мобілізацію існуючих резервів поліпшення економічного стану, зниження собівартості продукції, підвищення рівня використання наявних виробничих ресурсів.

План капітальних вкладень - передбачає перелік та строки введення в експлуатацію нових виробничих об’єктів.

План матеріально-технічного постачання – передбачає джерела та обсяги надходження ресурсів для виконання виробничої програми підприємства.

План по праці – визначає чисельність та якісний склад працюючих, необхідний для виконання виробничої програми, визначає темпи росту продуктивності праці.

Фінансовий план – визначає джерела надходження та витрачання фінансових ресурсів підприємства.

План соціального розвитку – визначає параметри поліпшення умов праці та відпочинку працівників.

Екологічний план – передбачає заходи щодо зменшення шкідливого впливу діяльності підприємства на оточуюче середовище.

Основний зміст теми розкритий у [1, с.7-43]. Додатково студенти можуть скористатися інформацією, викладеною в [5, с.60-69].

При самостійному вивченні цієї теми слід керуватися ключовими питаннями та навчальними цілями.