4.6. Діловий стиль та етикет у Китаї

Особливості китайського національного характеру. Китайці нази­вають свою країну Чжунго, що означає у перекладі з китайської — "Се­рединна держава". Виникла ця назва ще в ту пору, коли жителі Китаю вважали, що їхня країна розташована в центрі Всесвіту. Себе китайці на­зивають "ханьцями" з часів стародавньої династії Хань. Китай — країна багатонаціональна, на її території проживають 56 різних національнос­тей та народностей. Найчисельніші — китайці, що складають 90 % усьо­го населення країни. Давньокитайський етнос склався на початку пер­шого тисячоліття до Р. Х. на Середньокитайський рівнині.

Серед населення Китаю переважають чоловіки. Кількість жінок мен­ша, що є типовим для багатонаселених країн, які розвиваються. Це пов' язано з вищим соціальним статусом чоловіків, важкими умовами праці жінок і частим народженням дітей. (Останнім часом у китайсько - му суспільстві панує гасло: "Одна сім'я — одна дитина".) Більшість ки­тайських сімей хочуть мати синів, оскільки саме сини — це допомога у старості, оскільки дочки зазвичай йдуть жити у дім чоловіка.

Китайський національний характер формувався упродовж віків, впли­нули на нього і конфуціанство, і відсутність демократичних традицій, і Цінь Шихуан (правитель царства Цінь, імператор Китаю 221-210 рр. до Р. Х.), і Мао Цзедун. Широковживаними стали такі поняття, як "китай­ські церемонії" та "китайська дипломатія". Образ зовні незворушного, терплячого, витривалого китайця останнім часом, коли у Китаї віє "захід­ний вітер", починає ускладнюватись. Традиційний східний незворушний спокій поєднується із сучасним, західним, кон'юнктурним, раціональним.

Увесь життєвий уклад китайця будується на суворих нормах, прави­лах. Навіть у побуті спостерігається явне тяжіння до всіляких правил — їх скрізь дуже багато. Китайці дотримуються певного розпорядку денно­го — ранній підйом, ранній відхід до сну, післяобідній сон. Після обіду двогодинна перерва є в школярів і студентів, у робітників і службовців.

А в крамничках, що не зачиняються на обід, продавці іноді сплять, по­клавши голову на прилавок.

Діловий стиль. Китай — одна з найсамобутніших країн світу, тому подорож туди пов'язана з великими психологічними навантаженнями. Китайці — люди веселі, душевні та вдумливі, але їхні уявлення про пра­вила хорошого тону багато у чому не збігаються з нашими.

Під час ділових зустрічей китайські учасники переговорів дуже уважні до двох речей: збору інформації щодо предмета обговорення, а також партнерів по переговорах; формуванню "духу дружби". Причому "дух дружби" на переговорах для них взагалі має дуже велике значення, що великою мірою обумовлено китайськими культурними традиціями та цінностями. "Дух дружби" для китайців означає гарні особисті стосунки партнерів. При цьому бажано пам'ятати, що при обміні рукостискання­ми спочатку тиснуть руку найбільш високопоставленій особі.

У китайській делегації, як правило, багато експертів — з фінансових питань, з технічних та ін. У результаті чисельність делегації виявляєть­ся досить великою.

Китайці ведуть переговори, поділяючи їх на такі окремі етапи: почат­кове уточнення позицій, їх обговорення та закінчення переговорів. На початковому етапі велика увага приділяється зовнішньому вигляду пар­тнерів, манері їхньої поведінки, взаєминами членів делегації. На цій ос­нові китайці намагаються з' ясувати статус кожного з учасників перего­ворів. У подальшому вони значною мірою орієнтуються на людей із ви­щим статусом: як офіційним, так і неофіційним. Крім того, у делегації партнера виділяються люди, які виражають симпатії китайській стороні. Саме через цих людей китайці намагаються вплинути на позицію проти­лежної сторони.

На переговорах китайські бізнесмени завжди чекають, що партнер першим "відкриє свої карти". Якщо переговори проводяться на китай­ській території (до речі, жителі цієї країни більше люблять проводити переговори в себе вдома), китайці посилаються на те, що, згідно з їхні­ми традиціями, "гість говорить першим". Отже, спроби отримати спо­чатку інформацію від китайської сторони часто залишаються безрезуль­татними: інформація буде зводитись до загальних положень.

Характерним є також те, що китайська сторона робить поступки, як правило, під кінець переговорів, після того як оцінить можливості про­тилежної сторони. Причому в момент, коли здається, що переговори зай­шли у глухий кут, китайцями висловлюються нові пропозиції, що міс­тять у собі певні поступки. Переговори відновлюються, але помилки, що припустили партнери під час переговорів, уміло використовуються.

Остаточне рішення, як правило, приймається китайськими учасника­ми не за столом переговорів із партнером в офіційній обстановці, а вдо- ма. Обов'язковим для китайців є ухвалення досягнутих домовленостей "центром". При цьому не виключено, що китайська сторона намагати­меться і після переговорів поліпшити для себе досягнуті домовленості та внести певні поправки.

Неформальні стосунки. У Китаї надається важливе значення нала­годженню неформальних стосунків із зарубіжними партнерами. Вас мо­жуть запитати про вік, сімейний стан, про дітей — не ображайтесь, ад­же це щира зацікавленість вами. Вас ласкаво запросять у гості або в ре­сторан на обід, де подадуть не менше 20-ти страв. Не відмовляйтесь де­монстративно від запропонованої вам екзотичної страви, з'їжте хоча б трохи. Подача супу до столу — сигнал того, що обід наближається до за­вершення. Гість встає з-за столу першим.

Основний спиртний напій китайців — рисова горілка (міцністю 55 градусів). У народі також дуже популярне червоне вино кауліян. Азія любить церемонії, тому в Китаї прийняті тости, але чокатись необов'яз­ково. Якщо ж все-таки чокаються, то за таким правилом: молодший по­винен чокнутись верхньою частиною свого бокалу об ніжку бокалу, що піднімає старший, тим самим показуючи, що він ставить себе нижче. Той, хто розливає напій, повинен наповнити чужі келихи по вінця, інак­ше це буде виглядати як неповага. Піднімаючи келихи, говорять "кан пей", що відповідає українському "пий до дна", а у перекладі з китай­ської — "щоб ріка не обміліла".

Подарунки краще дарувати не окремій особі, а всій організації, ос­кільки місцеві правила можуть забороняти приймати особисті подарун­ки. Нагадаємо ще раз, що в Китаї, як і в інших країнах, де панує буддій­ська релігія, не прийнято дарувати годинники.