1. Знайомство, звертання, привітання

Привітання. Загальноприйнятим етикетом передбачається, що пер­шим вітається чоловік із жінкою, молодший за віком із старшим, нижчий за посадою з вищим. Але цивілізованому бізнесмену не варто очікувати, поки з ним привітається молодший за віком чи посадою, а привітати сво­го співбесідника першим. Так, іноді нам доводиться бачити, як високо - поставлені особи майже одночасно вітають один одного.

Коли чоловіка представляють жінці, руку першою подає жінка. Такий самий пріоритет мають старші за віком і посадою.

Звертатися до ділових партнерів потрібно на "ви". Звертання на "ти" припустиме лише при взаємній згоді. Не потрібно звертатися на амери­канський манер, називаючи тільки ім'я співбесідника. Але, якщо ваш співбесідник представився першим і назвав лише своє ім'я, то вам теж бажано назвати лише своє ім' я, тобто взаємопредставлення має бути "си­метричним".

Потискання рук — неодмінний атрибут кожної зустрічі та прощан­ня — може бути дуже інформативним.

•       Дуже коротке, мляве потискання сухих рук свідчить про байду­жість, а довге потискання та вологі руки — свідчення приязні та хвилю­вання.

•      Дещо подовжене потискання руки з усмішкою та теплим поглядом демонструє дружність. Але довго затримувати руку партнера у своїй руці не варто, щоб у нього не з'явилось почуття роздратування від того, що він начебто попав у капкан.

•      Привітання, коли руки знаходяться у рівному положенні (а не чиясь із рук знаходиться зверху) означає, що обидва партнери відчувають один до одного повагу та взаєморозуміння.

•      Потискання прямою, незігнутою рукою, як і надто сильне потискан­ня, є ознакою зневаги. Його призначення полягає в тому, щоб зберегти дистанцію та нагадати про нерівність становища. Такий майже смисл має потискання кінчиками пальців. Мета ініціатора такого жесту — три­мати партнера по спілкуванню на зручній дистанції від себе.

•      Потискання із використанням обох рук виражає відвертість і глиби­ну почуттів стосовно партнера. Для передачі почуттів, що переповню­ють, ліва рука при взаємному потисканні правих рук кладеться на руку партнера. Ступінь глибини почуттів залежить від того, куди кладеться ліва рука — на передпліччя, лікоть чи плече. Чим вище знаходиться ліва рука, тим глибше вираження почуттів. Але при цьому треба пам'ятати, що у тих народів, що сповідують іслам (у мусульман), ліва рука вважа­ється нечистою, тому її не можна використовувати ні при привітанні, ні при врученні подарунків, грошей та ділових паперів, оскільки цим мож­на образити партнера. Також у мусульман неприпустимо, сидячи на стільці, закидати ногу на ногу.

Особливості жестів. У культурах багатьох країн жести неправдивос­ті пов'язують із лівою рукою. Вважається, що права рука (якщо людина не лівша) у нас "окультурена", тому вона робить те, що потрібно її влас­нику, а ліва — поводить себе вільно і може видавати почуття свого хазя­їна. Тому, якщо ваш співбесідник часто жестикулює лівою рукою, є вели­ка ймовірність, що він говорить не те, що думає, або негативно ставить­ся до того, що відбувається. У такому випадку потрібно змінити тему розмови, або взагалі її закінчити.

Араби, латиноамериканці та жителі Півдня Європи доторкуються одне до одного у процесі спілкування, а от для індійців, японців та па­кистанців це неприпустимо. З точки зору латиноамериканця, не торка­тися партнера при бесіді — це значить поводити себе прохолодно. Іта­лійці теж вважають, що так поводять себе люди недружелюбні.

Японці ж, навпаки, вважають, що торкатися співбесідника можна тільки при повній втраті самоконтролю або при вираженні недружності й агресивних намірів. Отже, якщо під час переговорів із японцями вам заманеться по-дружньому поплескати партнера по плечу, ви ризикуєте придбати собі найбільшого недруга.

Візитні картки. Візитні картки — обов'язковий атрибут при вста­новленні ділових відносин із представниками іноземних фірм, особливо при перших зустрічах. У таких країнах, як Китай, Гонконг, Корея, вони навіть можуть замінити собою документ.

В Японії людина без візитівки нічого не являє собою як особистість, оскільки в діловому світі про неї судять по фірмі, у якій вона працює. Отже, поки ви не дасте свою візитівку японцеві, він просто не буде з ва­ми спілкуватись.

На отримані поштою або привезені візитівки потрібно дати відповідь своїми візитними картками упродовж 24 годин.

Якщо ви особисто доставили партнеру візитну картку, але за якихось об­ставин не змогли вручити, то, залишаючи її, загніть у неї верхній правий кут, а потім розправте його. Це буде свідчити про те, що ви власноручно доста­вили картку, а це — знак найбільшої поваги. Деякі наші бізнесмени не зна­ють цього правила і тому ображаються, що їм залишають "м'яті" картки.

Візитні картки вручають, як правило, особисто. При цьому партнери обмінюються легкими поклонами. Прийнявши візитівку, потрібно про­читати вголос ім'я та прізвище партнера, з'ясувати його посаду. Ні в яко - му разі не можна м' яти чужі візитівки, робити на них позначки, крутити в руках на очах у власника.

Під час переговорів візитівки кладуть перед собою на стіл.

Під час знайомства першим вручає свою візитівку той, хто обіймає нижчий посадовий ранг. При виїзді за кордон першими вручають свої ві- зитівки місцеві жителі. Цього правила особливо сумлінно дотримуються в Японії та Кореї.

Одразу ж після обміну візитівками в американців прийнято переходи­ти на звертання лише за ім'ям. Щоб їх звали тільки на ім'я, бажають таїландці та австралійці.

А от у Японії, Кореї та Китаї звертання лише на ім'я неприпустиме. У японців прийнято називати прізвище і добавляти до нього "сан".

Перед прізвищем китайця та корейця добавляють слово "містер" (містер Ван, містер Пак).

Крім свого основного призначення — представлення ділових та офі­ційних осіб одне одному при першому знайомстві, візитівки можна ви­користовувати для інформування про своє існування осіб, у контакті з якими ви зацікавлені.

Візитівки друкуються на цупкому білому папері двома мовами: з од­ного боку — рідна мова, з іншого — іноземна.

Крім прізвища, ім'я та по батькові, називається повне найменування посади — не "заступник директора", а заступник директора з маркетин­гу (або з іншого питання). Вказують адресу фірми, номери телефону, факсу та телексу, телефон секретаря та, можливо, домашній телефон. Маленька та зовсім невинна хитрість полягає в тому, що за наявності в картці кількох телефонів у партнера складається враження, що він має справу із солідною фірмою. Наявність у візитівці номерів внутрішнього зв'язку вказує на те, що у фірми є власний комутатор, що теж свідчить про солідність фірми та чисельність її персоналу.

На візитівці також практикують зображення емблеми фірми. У міжнародній практиці в лівому нижньому куті прийнято олівцем або чорнилом проставляти певну абревіатуру: p. r. — висловлення подяки. p. f. — поздоровлення. p. f. c. — задоволення від знайомства. p. c. — висловлення співчуття. p. p. — заочне представлення. p. f. n. a. — поздоровлення з Новим роком.

p. p. c. — прощання у зв'язку з від'їздом з країни перебування, коли немає можливості зробити прощальний візит.

Це стандартна міжнародна символіка, що прийнята в усьому цивілі­зованому світі.

У менш офіційних випадках і залежно від характеру взаємовідносин із діловим партнером на візитівках робляться й інші написи (обов'язково у третій особі). Наприклад: "Дякує за поздоровлення", "Поздоровляє із національним святом", "Дякує за увагу", "З найкращими побажаннями".