Тема 3. Сприйняття і розуміння у підприємницькій діяльності

4 год

1. Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття. Механізми сприйняття у спілкуванні.

2. Типові схеми формування першого враження

3. Особливості сприйняття за умов постійного спілкування

4. Самоподача у спілкуванні. Імідж.

5. Рольові та маніпулятивні класифікації

Питання 1.

Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

У механізмі контакту між людьми можна виділити два рівні:

• інтелектуальне переживання: виникає під час активної спільної діяльності, коли партнери поважають один одного і разом вирішують складне завдання.

• емоційне переживання: його викликає сама особистість учасника спілкування; головну роль відіграє зацікавленість людиною, викликаючи бажання, щоб контакт тривав і сфера спілкування розширювалася.

Для взаєморозуміння дуже важливо, як сприймається партнер по спілкуванню. На основі зовнішньої сторони поведінки люди ніби «читають» іншу людину, розшифровують значення її зовнішніх даних.

При цьому відбуваються одночасно:

• емоційна оцінка,

• спроба зрозуміти вчинки співрозмовника, стратегії зміни його поведінки,

• побудова своєї власної стратегії.

Процес сприйняття однією людиною іншої – обов'язкова складова спілкування, це перцептивна сторона спілкування (від перцепція - сприйняття).

Визначення феномену міжособистісного сприйняття:

• сприйняття іншої людини є процес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак,

• співвіднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають,

• і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Від точності «прочитання» іншої людини

залежить успіх організації з нею спільних дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів.

Механізми міжособистісної перцепції:

1) Пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2) Пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3) Прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція).

• Ідентифікація — це такий спосіб пізнання іншої людини, коли припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб поставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомлений процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

• Емпатія — це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Ситуація партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається». Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини.

Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма ідентифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом. Однак подивитись на речі чиїмось очима не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною:

• Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує її цей «інший».

• Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому, по-своєму.

Два етапи механізму емпатії:

• Спочатку особистість, спираючись на рухи, міміку партнера, ніби «вживається» в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постановкою себе на його місце.

У тих випадках, коли ми хочемо краще зрозуміти партнера, «відчути» його, важливо вміти настроїти себе на відповідний лад — довіри, терпимості, відкритості. І тут іноді допомагає прийом, який можна назвати підстроюванням, який часто інтуїтивно застосовують багато людей, намагаючись зрозуміти стан іншої людини. Полягає він у тому, що потрібно спробувати максимально близько підстроїтися до партнера через наслідування його зовнішнього поводження — зайняти подібну йому позу, прийняти його темп мовлення і т. ін., тобто ніби «заразитися» його станом із усіма наслідками, що звідси випливають.

Потім, на другому етапі, здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається «зараження» чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

Треба пам'ятати, що емпатія — це не тільки і не стільки техніка,

скільки певна позиція стосовно партнера —

зацікавлена, довірча, відкрита.

За відсутності цієї позиції всякий технічний прийом буде малоефективним.

Емпатією ми усі володіємо з дитинства. Однак з віком цей механізм усе рідше і рідше включається в дію. У нас немає часу, та й не хочеться розуміти кожного, з ким ми спілкуємося, — у нас маса власних проблем. Немає бажання розуміти позицію іншої людини, головне — донести власну. І взагалі, немає вже тієї спрямованості на розуміння, що була колись. Тому поступово ми втрачаємо свою унікальну чутливість до іншої людини, втрачаємо разом з нею здатність розуміти її і заміняємо відсутнє розуміння ерзац-розумінням — усе тими ж стереотипами.

• Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного. Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спілкуванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби. Процес рефлексії включає шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спілкування:

1. сама особистість, яка вона є в дійсності;

2. як ця особистість сприймається партнером;

3. як вона бачить сама себе;

і 4), 5), 6) – ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

• Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини – прагнення з'ясувати причини поведінки партнера.

Інтерпретація поведінки іншої людини може ґрунтуватися на знанні причин цієї поведінки, і тоді — це завдання наукової психології.

Але в повсякденному житті люди здебільшого не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики.

Приписування здійснюється:

• на основі подібності поведінки людини, яка сприймається, з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта;

• на основі аналізу власних мотивів, що мали місце в аналогічній ситуації (у цьому випадку може діяти і механізм ідентифікації).

Настанова на сприйняття рис, аналогічних власним, особливо виявляється в характеристиці інтересів іншої людини. Добре відомі експерименти А. А. Бодалєва, у яких виявлялася роль настанови в цьому випадку. В одному з експериментів двом групам студентів була показана фотографія тієї самої людини. Попередньо першій групі повідомили, що людина на пред'явленій фотографії є закоренілим злочинцем, а другій групі про ту ж людину було сказано, що вона — великий вчений. Після цього кожній групі запропонували скласти словесний портрет людини на фото. У першому випадку були отримані відповідні характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про затаєну злість, підборіддя, що видається вперед —- про рішучість «йти до кінця» у злочині і т. ін. Відповідно в другій групі ті ж «глибоко посаджені очі» говорили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання і т. ін.

Каузальна атрибуція включає:

приписування іншій людині якостей, рис і станів (з'ясуванням «яка» людина),

приписування причин поведінки – розуміння цих причин (відповіді на питання «чому?», «з якої причини?», «навіщо?» і т. ін.).

До пошуку причин своєї і чужої поведінки (а отже, до приписування причин) люди звертаються для пояснення іншим свого погляду на ситуацію, на мету спільної діяльності і прийнятні способи взаємодії. При цьому, чим більші утруднення зустрічаються нам під час взаємодії, тим більш серйозно ми підходимо до пошуку причин цих утруднень. Приписування причин відбувається не заради себе самого, навіть не заради абстрактної потреби в розумінні світу, а заради поліпшення спілкування, формування спільного з партнером погляду на світ.

Для розуміння помилок атрибуції дуже важливим є розуміння ролі перспективи спостереження, особистого «кута зору».

Звичні слова: «Якби ти був на моєму місці, ти б думав (робив, сприймав) інакше» означають: з різних кутів зору все виглядає по-різному.

У цьому плані дуже важливо усвідомити свій стиль атрибуції, наявний у будь-якому спілкуванні.

Крайні точки зору в атрибуції:

• «ситуаціоніст»: намагається усе завжди виводити з обставин,

• «суб'єктивіст»: пояснює усе зусиллями, бажанням, здібностями людини.