- •Лекція 1.Соціально-психологічні особливості підприємництва.
- •Особистісні якості, що перешкоджають успіху в бізнесі
- •У структурі управлінської діяльності керівника-бізнесмена можна виділити кілька найважливіших функцій:
- •Суб'єктивні, психологічні особливості – це об'єктивні обмежувальні фактори поведінки.
- •Етапи вироблення управлінських рішень
- •Психологічні механізми, що впливають на прийняття управлінських рішень
- •Психологічні труднощі, що заважають виявленню проблем
- •Тема 2.
- •Дихотомія «екстраверсія—інтроверсія» конкретизується іншою парою понять: «раціональність—ірраціональність».
- •Типи трансакцій
- •Тема 3. Сприйняття і розуміння у підприємницькій діяльності
- •Механізми міжособистісної перцепції:
- •1) Пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);
- •2) Пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);
- •3) Прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція).
- •«Ефекти», що виникають під час сприйняття людьми один одного:
- •У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглядати як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме — явища стереотипізації.
- •Соціальні стереотипи є однією з основ формування першого враження.
- •На сприйняття і розуміння іншої людини впливає також соціальна дистанція між людьми.
- •Це регулятор наступної поведінки.
- •Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне?
- •Основне інформативне навантаження несуть брови й зона навколо рота (губи).
- •Міміка обличчя досить добре контролюється людиною, у багато разів краще, ніж тіло.
- •Успішності самопрезентації сприяють:
- •Гальмуючі фактори:
- •Виділення переваги зовнішніми, видимими засобами завжди дуже істотне.
- •Дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього: частіше добре, але іноді й не дуже.
- •Дуже важливо, щоб вербальні сигнали самоподачі відносин збігалися з невербальними.
- •Складові елементи іміджу:
- •Пріоритетні якості, що формують позитивний імідж людини:
- •Тема 4.
- •П'ять рівнів настанов на взаємодію в міжособистісних відносинах:
- •Види впливу конструктивні і неконструктивні:
- •Психологічні засоби впливу:
- •Руйнівний ефект маніпуляції:
- •Причини маніпулятивної поведінки:
- •Характерні риси маніпулятора:
- •Джерела маніпулювання:
- •Системи маніпулятивної поведінки:
- •Маніпулятивні ролі (чи типи маніпуляторів):
- •Використання мішені та приманок
- •Захист від маніпуляцій
- •1. Не показуйте своїх слабких сторін
- •2. Усвідомте, що вами маніпулюють
- •3 А). Пасивний захист
- •Маніпуляції
- •Захист від маніпулювання
- •Якщо ж необхідність у цьому дійсно є, то спочатку треба «розставити крапки над і».
- •Інший варіант класифікації психологічних захистів:
- •У спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:
- •Тема 5. Управління конфліктними ситуаціями
- •1 Питання. Поняття та типологія конфліктогенів. Правила безконфліктної поведінки
- •Типи конфліктогенів
- •Прагнення до зверхності
- •Вияви агресивності
- •Порушення правил
- •Несприятливий збіг обставин
- •2 Питання. Формула конфлікту. Типологія конфліктів. Невипадкові конфлікти
- •Ключова роль у розв’язанні – правильне формулювання конфліктної ситуації.
- •Найбільшої похвали заслуговує керівник, який не допускає конфліктів, або ліквідує їх у зародку.
- •1 Етап – визначити, де знаходяться справжні причини конфлікту.
- •Ключове питання: кому вигідно?
- •2 Етап. Що робити?
- •Поради відомих юристів.
- •1. Усвідомлення наявності проблеми
- •2. Виявлення причини
- •3. Вироблення можливих варіантів рішення
- •4. Оцінка можливих варіантів
- •5. Ухвалення рішення
- •6. Реалізація рішення
- •7. Два погляди на ухвалення рішень
- •Тема 6. Поняття психотерапії, її різновиди
- •Емоції обов'язково спричиняють певні зміни у фізіологічному стані організму.
- •50 Способів перемогти стрес:
- •Питання модульного контролю
Дихотомія «екстраверсія—інтроверсія» конкретизується іншою парою понять: «раціональність—ірраціональність».
Конкретизуючими їх називають тому, що вони вказують на відмінність у засобах сприйняття світу більш загального порядку, до яких, як вже було зазначено, відносяться екстраверсія й інтроверсія. Тобто, люди екстраверти та люди інтроверти можуть бути як раціональними, так і ірраціональними. Розкриємо суть цих понять.
Раціоналісти — це люди з аналітичним складом розуму, який характеризується дискретністю, послідовністю виділення найбільш значимих ознак сприйняття інформації. Перш за все, їх Цікавить причинно-наслідковий зв'язок між явищами оточуючого світу. З приводу іншого явища вони намагаються створити визначену несуперечливу концепцію. Нестача або неузгодженість фактів викликають почуття незадоволення, яке намагаються усунути завдяки пошуку додаткової інформації. Ця якість зовнішньо виявляється в розумності, розважливості вчинків. Ці люди у життєвий практиці дотримуються мудрості, викладеної у прислів'ї «сім раз відмір — один раз відріж». Плануючи наступну подію, Намагаються застосувати весь останній досвід. Зробивши вірний вчинок, отримують велике задоволення; поганий вчинок погіршує емоційний стан, змушує поміркувати над причинами невдач.
Ірраціоналісти характеризуються синтетичним складом розуму, в основі якого лежить цілісне сприйняття світу. Це люди з переважно образним типом мислення. Ірраціоналістів, перш за все, цікавить логіка образів, логіка почуттів. Абстрактні схеми їх не задовольняють. Відтак, викладання будь-якого матеріалу вони намагаються забарвити порівняннями, метафорами. Багатьом незрозумілим явищам дають містичне тлумачення. Зовнішній синтетичний склад розуму виражається в імпульсивності вчинків, рушійним мотивом яких виступають емоції, як реакція на обставини в конкретному місці й у конкретний час. Ці вчинки не є результатом минулого аналізу, а скоріше, виступають пристосуванням до реальної ситуації, що викликає деякі почуття й емоції. Їх не засмучує, якщо зроблені ними вчинки логічно не пов'язані з останніми подіями. З точки зору раціоналістів такий засіб реакції на інформацію є малопередбачуваним.
Звичайно, поділ характеристик на раціональні й ірраціональні є доволі умовним. Кожен може відшукати у себе риси, частина яких буде співвідноситися з раціональністю, інша — з ірраціональністю. Тому, вирішуючи питання щодо належності до того чи іншого типу, треба спиратися на принцип домінантності, — тобто визначити, які якості переважають у реакції на зовнішній і внутрішній світ.
К. Г. Юнг визначив, що в рамках екстравертного (раціонального й ірраціонального) і інтровентного (раціонального й ірраціонального) способів сприйняття світу здійснюється розподіл всього інформаційного потоку на окремі складові.
Юнг виділив чотири способи:
Відчуття — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про існування деякого об'єкта.
Інтуїція — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про скриті можливості, які закладені в об'єкті.
Мислення — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про властивості об'єкту.
Емоції — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про ті, подобається об'єкт чи ні.
Розкриємо зміст основних понять. Для удосконалення існуючих методик, доповнимо термінологію Юнга термінологією, введеною А. Аугустинавичюте:
1. Мислячий — логічний.
2. Емоційний — етичний.
3. Чуттєвий — сенсорний.
4. Інтуїтивний — інтуїтивний.
Логічний тип. Для представників даного типу характерне послідовне сприйняття часу: «минуле — теперішнє — майбутнє».
При цьому минуле, життєвий досвід, сприймається не як особисте, а відсторонене, історичне минуле, у якому важливо те, що мало суттєве, необхідне значення для того часу. Будь-яке питання сьогодення вирішується шляхом з'ясування, звідки воно походить, як розвивається, куди і до чого призведе. Щодо подій сьогодення, то яскраво виражена емоційна реакція відсутня. Тому представників даного типу часто звинувачують у холодному, байдужому ставленні до того, що відбувається. Проте це не так. Справа в тому, що інтерес цього типу становить цілісний процес, а не окремі моменти. Людина з логічним типом мислення вважає, що події йдуть одна за одною у часі, і колись набудуть завершеного характеру. Такий підхід до оцінки зовнішніх подій відображується і на внутрішньому житті. Представники окресленого типу живуть «відповідно до принципів», а не «залежно від ситуації». Віддають перевагу наступності і послідовності. Тому намагаються, щоб їхні вчинки відбувались у рамках єдиної концепції, а випадковість була зведена до мінімуму. Хаос їх насторожує і хвилює. Відтак, швидкість дій їм не властива.
Програма дій детально обмірковується. Як наслідок, у своїй реакції на події часто бувають інертними, у кризових ситуаціях — бездіяльними. Водночас, спроможність справлятися з такими ситуаціями зростає у ході того, як криза поглиблюється. Вони добре проводять планування у часі, оцінюючи кожний логічний крок, задачу, програму реалізації. Звичайно, за умови навчання представники інших типів також зможуть робити зазначені дії. Проте, лише представники логічного типу, не відхиляючись, суворо дотримуються програми. Представники логічного типу, як і інші, мають певні особливості у спілкуванні. Для них спілкування— інформаційний обмін, Що здійснюється вербально, тобто є інформаційним процесом. Головною його особливістю є абстрагування від емоційної оцінки матеріалу, що викладається. Основна увага приділяється самому повідомленню, констатації фактів. Логіка викладу матеріалу підпорядкована головній цілі— опису предмету, виокремленню закономірностей його функціонування. При цьому, як правило, відсутня орієнтація на реакцію слухача з погляду емоційної оцінки 'овідомлення. Логіка викладення орієнтується на власний аналіз, рзуміння предмета й явищ, навіть якщо даний аналіз відірваний від реальності. Незгода з матеріалом, що подається, сприймається едставниками логічного типу не як незгода з їх персональною б'єктивно-особистіною позицією, а як нездатність сприйняття
логіки предмета, або як критики їх спроможності до логічного аналізу. Для переконання представників цього типу, завжди потрібні серйозні логічні аргументи, — до яких вони ставляться спокійно. Якщо критика зачіпає їх етичні уявлення, — ставлення може стати різко негативним. Головним мотивом ділового спілкування представників логічного типу є прагнення до спільної інтелектуальної діяльності з конкретної проблематики. Таке прагнення виявляється й у товариських, дружніх відносинах. У спілкуванні намагаються обрати для себе такого партнера, який би задовольняв їхню потребу у співрозумінні проблем. Орієнтація на співрозуміння обумовлює, що вони утримуються від категоричності суджень, від форм повинності. При цьому, наче відсторонюються від прояву своїх почуттів і відносин, і часто сприймаються як урівноважені особистості.
Етичний тип. Представники цього типу характеризуються іншим сприйняттям часу: їхній час циркулює в особистому життєвому досвіді — минуле стає теперішнім, а потім знову повертається в минуле. Це варто розуміти так, що особисте минуле визначає всі їх реакції у теперішньому. Вони базуються на розумінні за аналогією: «Це, здається, мені нагадує...». Наявність минулого досвіду наповнює їх впевненістю; і, навпаки, у новій обстановці мають місце вагання. Рішень, що можуть перервати зв'язок із минулим або змінити життя, намагаються уникнути.
У молодому віці можуть вдаватись до авантюри і ризику, — через брак особистого досвіду. З наближенням до старшого віку стають консервативними. Консервативність виявляється у тому, що вони оцінюють події не за їхніми можливостями, а за тим, як вони співвідносяться з минулим досвідом із погляду їхньої емоційної значимості. Для них мають значення тільки ті події, ш° можуть стати яскравими враженнями. Віддають перевагу сильним переживанням, навіть якщо вони неприємні. Представники етичного типу уникають обвинувачувати інших. Можуть довго перепрошувати з приводу всіляких дрібниць. Оцінюють людину не стільки за об'єктивно властивими якостями, скільки за емоційним ставленням до неї (симпатіями, антипатіями). Головним мотивом вчинків виступає особисті спонуки. Тому їм не завжди зрозуміло, коли людина робить щось із принципу (логічний тип), міркувань практичної корисності (сенсорний тип), або просто через прагнення досягти успіху в майбутньому (інтуїтивний тип). Особливості спілкування представників етичного типу характеризуються прагненням викласти питання, цікаві для співрозмовників. Вони максимально орієнтовані на людину, на її ціннісні уявлення, інтереси. Здійснюють спроби емоційно залучити партнерів до процесу спілкування; і самі потребують прояву з їх сторони співучасті, співчуття. Для досягнення такого результату прагнуть до скорочення комунікативної дистанції, коли можна дозволити максимально можливий ступінь відкритості, довіри для конкретної ситуації. Намагаються «вхопити» емоційне ставлення партнерів до викладеного матеріалу. Представники цього типу чутливі до заперечень, критичних зауважень, емоційної ізоляції.
Інтуїтивний тип. Представники цього типу відрізняються особливим сприйняттям часу. Для інтуїтивного типу теперішнє — лише «тінь майбутнього», минуле — взагалі туманне. Для них те, що буде, реальніше, ніж те, що є. Через це вони доволі нетерплячі, внаслідок чого в навколишніх складається враження щодо їх легковажності, непрактичності.
Такі люди легко змінюють один вид діяльності на інший, як тільки у них з'являється нова ідея. Рутинна, монотонна робота для них не підходить. Цікавлячись перспективними ідеями, йдуть вперед. У той час, як люди розмірковують над висказаною ідеєю, — вони вже заоплюються новою. З цієї причини рідко досягають визначених ними самими цілей. Часто помиляються, коли їх запитують про час (без годинників), їм важко діяти згідно плану. Якщо вони не зосереджені на собі, то, зазвичай, виявляють значну чарівність, привабливість для інших людей. Як правило, не рахуються з тим, як бачать майбутнє інші люди. У випадку наявності власного бачення, — будь-яким чином прагнутимуть змінити світ відповідно до своїх переконань. Представників інтуїтивного типу можна розпізнати за тонким розумінням сутності іншої людини, що дуже яскраво проявляється у спілкуванні. Зазвичай, у розмові вони не підтримують теми, яка їх не цікавить. Але, якщо бесіда набуває потрібної для них спрямованості, запалюються, проявляючи відвертість, безпосередність і творчість. Для викладення власних думок і переконання співрозмовника, намагаються залучити весь масив знань, використовують успішні порівняння, метафори, імпровізації. Часто надлишок матеріалу, що використовується для доказу, відображується на логіці викладення. Відповідно, у роздумах з'являються елементи непослідовності. Цей недолік компенсується захоплюючим стилем викладення.
Сенсорний тип. Представники цього типу характеризуються розвинутою здатністю до сприйняття предметів у просторі, добре відчувають і оцінюють розмірність просторових відносин, відчувають гармонію оточуючого світу, його якісні характеристики. Інші представники цього типу тонко відчувають стан свого здоров'я, силу своїх м'язів, пізнають межі свого впливу на інших людей. Як правило, вони володіють настирливістю, значним потенціалом вольових якостей. У критичних ситуаціях демонструють сміливість, впевненість у собі, швидко і рішучо реагують на зовнішні дії.
Ці якості дозволяють класифікувати представників сенсорного типу як людей практичного складу. Головним мотивом діяльності вважають отримання корисного ефекту. Добре проявляють себе у сфері спільної діяльності, — там, де потрібно довести розпочату справу до завершення. Уміють успішно відстоювати власні життєві позиції, матеріальні інтереси. Завдяки цим якостям набувають успіху у боротьбі за владу, у сходженні соціальною драбиною, твердо займають місце в ієрархії міжособистісних відносин. Особливості спілкування з представниками сенсорного типу визначаються їх практичним спрямуванням. Представники цього типу віддають перевагу вступу у процес розмови, головним чином, для вирішення будь-якої важливої для них практичної задачі. Передачу інформації намагаються здійснити так, щоб у партнерів не було сумнівів відносно правдивості викладеного. При цьому увагу на логічності, або суперечливості викладеного не акцентують, не намагаються ілюструвати додатковим матеріалом те, що пояснюється. Головне для них – показати, підкреслити (часто в категоричній формі) корисний ефект, який міститься в інформації, змусити партнерів стати прихильниками їх позиції. Так, якщо партнером представника сенсорного типа є представник інтуїтивного типу, то останній підкоряється силі аргументації сенсорного характеру. Внаслідок цього, як правило, між інтуїтами і сенсориками не виникають конфлікти. Кожен відчуває свою силу і слабкість у відношенні один до одного.
Таким чином, як видно, кожен із чотирьох типів має власні характеристики та особливості. На практиці ж, звичайно дуже складно знайти людину, яка б повністю на 100 % відповідала одній з наведених характеристик.
Питання 6.
Одним з можливих способів розуміння ситуації спілкування, що дає можливість побачити зміст дій у спілкуванні як своїх, так і партнера, є сприйняття стану партнерів, а також їхніх позицій відносно один одного. У будь-якій розмові, бесіді, публічному спілкуванні величезне значення має відносний статус партнерів (не постійний соціальний статус, а статус «тут і зараз» у спілкуванні). Дуже важливо, хто в даний момент «нагорі», а хто «унизу», хто веде у даному спілкуванні, а кого ведуть, і т. ін.
Підхід до аналізу ситуації спілкування з погляду позицій, що їх займають партнери, розвивається в руслі трансактного аналізу — напряму, що в останнє десятиліття завоював величезну популярність в усьому світі. Словосполучення «трансактний аналіз» дослівно означає «аналіз взаємодії». У ньому закладено дві глибокі ідеї: 1) мультиплікативна природа спілкування; 2) поділ процесу спілкування на елементарні складові й аналіз цих елементів взаємодії.
Головна ідея трансактного аналізу:
основними складовими у спілкуванні є дії, усвідомлено чи неусвідомлено спрямовані на зміну чи регулювання своєї або чужої позиції у спілкуванні — певного міжособистісного статусу.
Існує кілька варіантів для визначення цих позицій:
Англійський психотерапевт Перлз виділяє дві основні позиції в розмові: господар становища і підлегла сторона.
Це ситуативні позиції, проте вони мають певні стійкі риси. Так, людина в позиції хазяїна поводиться більш авторитетно, «усе знає краще за всіх». Вона вимоглива, часто звертається до погроз, залякування якимись катастрофічними подіями: «Якщо ти цього не зробиш — не буду тебе любити». Позиція підлеглої сторони також припускає певні стереотипи у поведінці. У цій позиції людина потребує захисту, вона залежна, підлегла, позбавлена ініціативи, влади. Типові репліки: «Я хотів, як краще»; «Що я можу зробити, я зовсім забув про цю подію». Ця позиція, незважаючи на свою зовнішню залежність та безпорадність, дає набагато більше можливостей для маневрів, аніж позиція господаря становища, і в цілому є дуже вигідною. Практично всі взаємодії у спілкуванні складаються з використання і динаміки цих міжособистісних позицій.
Більш розповсюдженою є схема, розроблена Е. Берном, що дозволяє пояснити механізм маніпуляції.
У його теорії трансактного аналізу основними поняттями є стани «Его» і трансакції. Під станом «Его» Е. Берн розуміє відносно незалежні й відокремлені у внутрішньому світі людини сукупності емоцій, настанов і схем поведінки, що ніби дискретні і можуть виявлятися в поведінці кожна окремо. Таких відокремлених комплексів настанов і способів поведінки Е. Берн виділяє три: Батько, Дорослий і Дитина (Б, Д, Дт).
Батько — це такий стан «Его», почуття, настанови і звична поведінка якого відноситься до ролі Батька.
Стан Дорослого звернений до реальної дійсності.
Стан Дитини — актуалізація комплексу настанов і поведінки, виробленої в дитинстві.
Передбачається, що в будь-який момент кожна людина, в залежності від ситуації, може бути або Батьком, або Дорослим, або Дитиною, а конкретний стан «Его», від якого ведеться розмова, визначає позицію і статус людини у спілкуванні. Важливо відзначити, що ніякого відношення до реального віку людини ці позиції не мають. Критеріями визначення позиції є наступні характеристики:
Батько — вимагає, оцінює (засуджує чи схвалює), учить, керує, складає протекцію.
Дорослий — розважливість, робота з інформацією.
Дитина — прояви почуттів, безпорадність, підпорядкування.
Важливо, що, відповідно до теорії трансактного аналізу, Батько, Дорослий і Дитина — це не абстрактні конгломерати стилів поведінки і реагування, вони засновані на цілком конкретних й значимих спогадах, що їх має кожна людина, які далеко не завжди можна довільно пригадати, але які все ж є і впливають на поведінку людини. Тому мій Батько — це не тільки узагальнена позиція, але й конкретні особисті спогади про те, як реагували моя мати чи мій батько на подібну ситуацію — я ніби перейняв їхній стиль поведінки. Моя Дитина — це не взагалі Дитина, а я сам у дитинстві в такій ситуації. Проте в позиціях Батька, Дорослого і Дитини є спільне — спрямованість поведінки, що добре видна в усьому: в інтонаціях, лексиці, характерних позах і т. ін. У будь-якій ситуації в деякій мірі виявляється кожна з цих позицій. Складність полягає у тому, щоб правильно визначити вирішальну з них, під упливом саме якої діє людина.
Ці три «Я» супроводжують нас усе життя. Зріла людина вміло використовує різні форми поведінки, щоб вони були доречні. Самоконтроль і гнучкість допомагають їй вчасно повернутися в «дорослий» стан, що, власне, й відрізняє зрілу особистість від молодика, нехай навіть солідного віку.
З позиції Дитини людина дивиться на інших ніби знизу вгору, охоче підкоряється, відчуваючи радість від того, що її люблять, але одночасно і почуває непевність, беззахисність. Ця позиція, що є основною у дитинстві, нерідко зустрічається й у дорослих.
Позиція Дорослого припускає зрілу, тверезу, не емоційну оцінку під час прийняття рішень. У спілкуванні з колегами зазвичай прагнуть займати позицію Дорослого, що передбачає спокійний тон, витримку, солідність, відповідальність за свої вчинки, рівноправність у спілкуванні.
З позиції Батька грають ролі поважного колеги по роботі, педагога, що опікує, начальника, що критикує. Вони припускають певне співвідношення емоцій і логічних міркувань.
У позиції Батька можуть бути два різновиди:
1) «Караючий Батько» (чи «Батько-критик») — вказує, наказує, критикує, карає за неслухняність і помилки;
2) «Батько-опікун» — радить у м'якій формі, захищає, опікується, допомагає, підтримує, співчуває, шкодує, піклується, прощає помилки й образи.
У позиції Дитини виділяють наступні позиції:
1) «слухняна Дитина» (чи «Дитина-пристосованець») — адаптується до ситуації, уникаючи конфлікту зовнішнього, але натомість має внутрішній;
2) «Дитина-бунтівник» — вередуючи, прагне отримати собі додаткові вигоди, погоджуючись у випадку успіху виконати пропоновану роботу («Не хочу. Не буду, відчепіться! А тобі що до цього? Як хочу, так і буду робити!»);
3) «Вільне Дитя» — поводиться згідно з обстановкою, що створилася, і діє так, як підказує йому інтуїція (табл. 5).
Таблиця 5
СТИЛІ ПОВЕДІНКИ, ХАРАКТЕРНІ РІЗНИМ «ЕГО»-СТАНАМ
«Его»-стан |
Стиль поведінки |
Батько-контролер Батько-критик |
Контролюючий, авторитарний, орієнтується на себе (підлеглі — неслухняні діти) |
Батько-вихователь Батько-опікун |
Той, що піклується, авторитарний, орієнтується на себе (підлеглі — слабкі діти, що потребують захисту) |
Дорослий |
Демократичний (як у спілкуванні, так і в прийнятті рішень), орієнтується на інформацію |
Вільне Дитя |
Демократичний у спілкуванні, але може бути непослідовним у прийнятті рішень чи не доводити їх до реалізації |
Адаптивна, Слухняна Дитина |
Ліберальний стиль (м'якість, непослідовність, невміння наполягти на своєму, орієнтується на думку оточуючих) |
Адаптивна Дитина, Дитина-бунтар |
Емоційний, мінливий, непослідовний (її стиль дуже залежить від її настрою) |
Найбільш успішним і ефективним є спілкування двох співрозмовників з позиції Дорослих; можуть одне одного зрозуміти і дві Дитини.
Спілкування Батька і Дорослого проходить динамічно: або Дорослий своєю спокійною, незалежною, відповідальною поведінкою зіб'є пиху з Батька і переведе його в рівноправну, «Дорослу» позицію, або Батько зуміє придушити співрозмовника та перевести його в позицію Дитини, що підкоряється чи бунтує.
Спілкування Дорослого й Дитини є настільки ж динамічним: або Дорослий зуміє спонукати Дитину серйозно і відповідально поставитися до обговорюваної проблеми та перейти в позицію Дорослого, або безпорадність Дитини спровокує перехід Дорослого до позиції «Батька-опікуна».
Спілкування Батька і Дитини взаємо доповнюється, тому часто реалізується у спілкуванні, хоч може носити як спокійний («слухняна Дитина»), так і конфліктний характер («Дитина-бунтар»).
Зустрічаються замасковані види спілкування, де зовнішній (соціальний) рівень спілкування маскує, не збігається з щирим психологічним рівнем спілкування. Наприклад, спілкування продавця і покупця може зовні носити рівноправний характер двох Дорослих, а фактично діалог продавця («Річ гарна, але дорога») і покупця («Саме це я і візьму») буде на рівні Батько (продавець) і Дитина (покупець).