Основне інформативне навантаження несуть брови й зона навколо рота (губи).

Коли випробуваним пред'являлися малюнки облич, де варіювалося тільки положення брів і губ, погодженість їхніх оцінок була дуже велика — розпізнання емоцій було майже 100 %-м.

Сприйняття емоційного стану за виразом обличчя відбувається настільки точно і швидко, що японські психологи запропоновали використовувати схематичні зображення обличчя людини для якнайшвидшої передачі оператору інформації про стан керованої системи — машини. Виявилося, що цей спосіб інформування оператора — найшвидший і найнадійніший з усіх, у всякому разі, він набагато випереджає за всіма параметрами цифрові, графічні, колірні способи.

Брови:

• «до межі» підняті – вираз сильної недовіри до партнера;

• наполовину підняті — подив,

• трішки насуплені — замисленість, зосередженість;

• сильно насуплені — гнів.

Напрям погляду (дивиться на вас співрозмовник чи ні):

Погляд пов'язаний із процесом

формування вислову і труднощами цього процесу.

• Співрозмовник дивиться убік («у простір») – тільки формулює думку.

• Дивиться на співрозмовника найчастіше тоді, коли думка цілком готова.

• Якщо мова йде про складні речі, — на співрозмовника дивляться менше.

• Коли труднощі переборюються, — більше.

• Той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера — тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість.

• Слухач більше дивиться у бік того, хто говорить, і «посилає» йому сигнали зворотного зв'язку.

• Коли на вас дивляться мало, є підстава думати, що до вас чи до того, що ви говорите або робите, ставляться погано.

• Якщо на вас дивляться занадто багато, то це або специфічний виклик вам, або до вас справді дуже добре ставляться.

Погляд — дуже важливий показник у спілкуванні. Наприклад, в одному дослідженні інтерв'юер брав інтерв'ю одночасно в двох осіб, але дивився переважно на одного з них. У результаті той, на якого дивилися більше, оцінював інтерв'юера позитивніше, а той, на якого менше, — негативніше, вважаючи при цьому, нібито те, про, що він говорив, було інтерв'юеру нецікаво. В інших дослідженнях вивчалося сприйняття напряму погляду на семінарі. Доповідач вважав, що той, хто на нього більше дивиться, краще його розуміє і позитивніше оцінює. Ті ж, на кого більше дивився сам доповідач, вважали, буцімто їхня думка й оцінки особливо важливі для нього.

Хоч обличчя і вважається головним джерелом психологічної інформації,

проте

в багатьох ситуаціях воно є набагато менш інформативним, ніж нам здається.

Річ у тому, що

Міміка обличчя досить добре контролюється людиною, у багато разів краще, ніж тіло.

незважаючи на розхожі уявлення про те, що «на обличчі усе написано».

Ступінь «контрольованості» частин тіла як джерел інформації залежить від трьох основних характеристик:

1) «пропускної здатності», тобто кількості різних за значенням сигналів, які можна посилати за одиницю часу;

2) зовнішнього зворотного зв'язку з боку партнерів;

3) внутрішнього зворотного зв'язку — через усвідомлення своєї експресивної поведінки.

Тому

коли людина хоче приховати свої почуття, обличчя стає малоінформативним, а тіло — головним джерелом інформації для партнера.

За словами одного з психологів,

тіло — це місце «витоку інформації»

про щиросердечні стани людини.

Експресія обличчя є найбільш інформативною

за умов передачі правдивої інформації

і найменш інформативною

за умов передачі неправдивої інформації.

• Жестикуляція:

Насамперед важлива кількість жестів.

• Нормальною вважаються різна кількість жестів у різних народів і в різних культурах (більша на півдні і менша на півночі).

• Проте скрізь їхня кількість і інтенсивність зростають разом зі зростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості.

• Інтенсивність жестикуляції зростає за бажання досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно утруднено.

• Пози:

• «Закриті» пози: людина намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі; «наполеонівська» поза постаті: руки схрещені на грудях чи обидві руки упираються в підборіддя під час сидіння і т.п. –

• недовіра,

• незгода,

• протидія,

• критика,

• страх перед партнером.

• «Відкриті» пози: руки розкриті долонями вверх; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті –

• довіра,

• згода, доброзичливість,

• психологічний комфорт.

• Пози роздуму: наприклад, поза роденівського Мислителя.

• Пози критичної оцінки: рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий уздовж скроні.

• Зацікавленість у спілкуванні: людина у положенні сидячи нахиляється вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлена — відкидається назад.

• Бажання самоствердитися, «поставити себе»: ваш партнер стоїть прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді упираючись руками в стегна.

• Людина, якій не потрібно підкреслювати свій статус, розслаблена, спокійна, її поза вільна, невимушена.

загального малюнка ходи — моментів вставання, сідання і т. ін., тобто значення стилю пересування і зміни поз.

• Хода.

Хода є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Вона строго індивідуальна, у ній добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що добрим лікарям хода служила діагностичним симптомом різних хвороб. Дуже цікаві в цьому відношенні експерименти Магнусона і Вільде. Вони приєднували до усіх великих суглобів людини маленькі електричні лампочки і потім знімали її ходу в цілковитій темряві так, що видно було тільки, як пересуваються вогники. Виявилося, що навіть по такій, здавалося б, мізерній інформації випробувані цілком упевнено і правильно могли визначити стать і вік людини.

По ході можна розпізнати емоційний стан людини:

• гнів, злість – найбільш «важка» хода,

• страждання – людина майже не розмахує руками,

• гордість – найбільша довжина кроку,

• щастя – людина «летить», у неї більш часті і легкі кроки.

Питання 4.

Самоподача у спілкуванні

Самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці

Уміння цілеспрямовано формувати враження про себе є складовою професійних умінь людей, що працюють у сфері обслуговування, менеджерів та багатьох інших професій.

Самоподача, самопред'явлення полягає в управлінні увагою партнера. Самоподача – це здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття у процес формування свого образу в партнера.

Змістовні характеристики самопрезентації включають такі компоненти:

• уявлення про те, яка саме інформація про себе пред'являється,

• усвідомлення того, які перетворення з нею відбуваються – на підставі аналізу відповідних реакцій партнера,

• наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції та самоорганізації,

• якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред'явлення.

• віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред'явлення.