13

Навчальна дисципліна «Психологія і педагогіка»

Лекція № 5.

Тема: Діяльність як форма активності особистості.

План

1.Теорія діяльності О. М. Леонтьєва.

2. Основні види людської діяльності: гра, навчання, праця, спілкування.

3. Педагогічна тріада: знання, навички, уміння.

4.Психологічні особливості управління у фінансово-економічній сфері (приниципи, закономірності, стиль управління) (самостійне опрацювання).

5.Психологія формування особистої кар’єри.

Література:

1. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний посібник для студентів. – Львів, 2009. – С. 35–37.

2. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка у формуванні творчої особистості майбутнього фахівця фінансово-економічного спрямування: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – С. 37–39.

3. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: «Екс об», 2000. – С. 24–43.

4. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; За ред. Ю. Л. Трофімова. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – С. 112–113; 246–266.

5. Роменець В. А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. – С. 201–205; 258–261.

6. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 58–62.

1.Теорія діяльності о. М. Леонтьєва.

Діяльність – це активна взаємодія з оточуючим середовищем, в ході якого жива істота виступає як суб’єкт , що цілеспрямовано впливає на об’єкт для задоволення своїх потреб.

У процесі еволюції тварин їхня практична взаємодія з оточуючим середовищем, а разом з тим їхня орієнтувально-дослідницька діяльність стає все більш складною і різноманітною. Однак на всіх ступенях свого розвитку діяльність тварин зберігає в основному вузько пристосовницький, інстинктивний характер, і вони можуть орієнтуватися лише на зовнішню сторону оточуючих предметів.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

• Дії (кожна дія спрямована на досягнення певної мети) та

• Операції [операція (від лат. operatio – дія) – елемент діяльності, сукупність дій, спрямованих на досягнення певної мети].

• Потреба – необхідність у чомусь. Їх розрізняють як реальні та ілюзорні (примарні, уявні, нездійсненні).

• Мотив (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – спонукаюча причина дій і вчинків людини (те, що штовхає до дії). Основою мотивів є потреби.

• Ціль (мета) – ідеальне уявлення результату, що його належить досягти завдяки діяльності. Ціль одночасно є:

• наперед визначеним ідеалом;

• внутрішнім спонукальним мотивом діяльності;

• здобутим результатом на кінцевому відрізку діяльності.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують, крім названих вище складових, ще засоби діяльності, серед яких вирізняють:

суб’єкт діяльності

засоби

діяльності

процес діяльності

предмет діяльності

умови діяльності

продукт діяльності

Дослідження психологів (Леонтьєва, Рубінштейна, Смирнова, Теплова) свідчать, що протікання і розвиток різних психічних процесів суттєво залежать від змісту і структури діяльності, від її мотивів, цілей і засобів здійснення.

Олексій Миколайович Леонтьєв (1903–1979) – видатний вітчизняний психолог. У психологічному словнику названий «видатним російським психологом». І це не применшує, а навпаки звеличує постать цього відомого науковця, і підтверджує відому приказку «нашого цвіту – по всьому світу».

Він автор найбільш теоретично і експериментально розробленого у психології варіанту діяльнісного підходу у психології.

Він у 30-ті роки ХХ ст. – лідер харківської наукової школи психологів, котра розробляла теоретичну та експериментальну проблему діяльності.

Дослідження Леонтьєв здійснював у таких напрямках:

• Виникнення і розвиток психіки і роль діяльності тварин у цьому процесі;

• Виникнення свідомості в антропогенезі у зв’язку з розвитком трудової колективної діяльності людини; (антропогенез – процес виникнення та історико-еволюційного формування фізичного типу людини);

• Структури діяльності (розкрити: гра, навчання, праця);

• Структури свідомості (свідомість, образ зовнішнього світу);

• В сучасних умовах діяльнісний підхід у дослідженнях свідомості і психіки, запропонований Леонтьєвим, розробляється у педагогічній, медичній, віковій, соціальній та інших галузях психології, соїх послідовників має у різних країнах світу (Німеччині, Франції, Італії, США).

В ході історичного розвику змінюються зміст і технічні засоби діяльності людини, що визначає і формування її свідомості, пам’яті, уваги. Від дитинства до дорослого стану людини, з розширенням її життєвого досвіду, необхідністю виконувати все більш складні вимоги в суспільстві змінюються види діяльності.

Сучасна психологія розглядає людину через призму її діяльнісної природи. Такий підхід зумовлений пошуком нових методологічних підходів, оскільки минулі методи застаріли і не дають змоги з’ясувати цілий ряд психологічних явищ.

Наприклад, релігієзнавча психологічна наука, яка в основі своєї методології має віру людини в Бога, відкидає її діяльнісно-перетворюючу природу як несуттєву.

Марксистська психологія, абсолютизуючи суспільно-класову природу суспільного життя, вважає індивідуально-психологічне переживання індивіда як таке, що повинно бути підпорядковане потребам «свого класу» і т. д., що деформує сам зміст специфіки психології окремої особистості.

Вчинковий або діяльнісний підхід до з’ясування психічних явищ виявився науково і методологічно найбільш продуктивним. Цей метод передбачає з’ясування психологічних характеристик людини на основі її конкретних вчинків і дій. На місце розмірковувань, мрій або відшукувань класових основ ставиться діяльність, вчинок людини, бо у вчинку вона дійсно виявляє справжній зміст свого психічного «Я».

Психічне загалом має вчинкову природу, бо всякий живий організм крім тілесної сторони, має ідеальну сторону життєдіяльності, тільки рівень цієї ідеальності різний. Психологія саме й цікавиться насамперед цією суб’єктивною, ідеальною стороною життєдіяльності організму. Разом з тим, зрозуміло, що суб’єктивне неможливе без об’єктивного, духовне – без тілесного, бо вони тісно взаємопов’язані та взаємозалежні. Психологія вивчає ці зв’язки взаємозалежності духовного і тілесного у людині.

Діяльнісне взаємовідношення ідеального і матеріального, духовного і тілесного у живому організмі є його поведінкою. Ця поведінка живого організму, у т. ч. людини, є вираженням життєвого відношення людини до середовища, у якому вона живе. Спочатку людина здійснює певні операції з реальними предметами, а вже потім здійснює ці операції у думках. Тобто ідеальне можна розуміти як задум, а тілесну дію – як здійснення цього задуму.

Взаємовідносини «людина – світ» виявляються у контексті вчинків людини як головного змісту її активності. Вчинок в цьому розумінні показує суб’єктивну визначеність мотивації дій людини. Вчинкова дія людини є результатом самоактивності людини. Саме цим пояснюється прагнення сучасної психології розглядати найважливіші психічні процеси через призму діяльнісної активності людини, складовими якої є ситуативний, мотиваційний та дієвий фактори.

Видатні вітчизняні психологи академіки О. Киричук та В. Роменець зазначають, що «вчинок об’єднує в одну діючу систему і середовище, і спадково дані потяги, і самі поведінкові акти, надаючи їм відповідного смислу ситуації, мотивації та вчинкового акту. У такому випадку вони виступають як компоненти, що взаємно визначають один одного. Тому все, що існує, виникає в психіці, має вчинкову природу. Багатоманітність психічних виявів лише свідчить про нескінченні можливості вчинку виступати в різних формах, аж до «персони», й одночасно при цьому бути відомими майже для кожної психологічної системи утвореннями – відчуттями, сприйманнями, пам’яттю, темпераментом, характером, волею, мисленням, фантазією, почуттями, обдарованістю, здатностями і власне самим собою».

Сучасна психологічна думка все активніше звертається до тих теоретико-філософських джерел, які дають змогу розкрити власне людський феномен життєдіяльності. З цієї точки зору важливою є феноменологічна традиція, закладена Е. Гусерлем, К. Ясперсом,

Ж.-П. Сартром і ін.

Едмунд Гусерль (1859–1938) – німецький філософ, засновник феноменології – науки про феномени пізнання.

Карл Ясперс (1883–1969) – німецький філософ-екзистеціаліст

Жан Поль Сартр (21 червня 1905 – 15 квітня 1980) – французький філософ і письменник

Феноменологія – це філософське вчення, яке орієнтує психологію на вивчення рефлексів, переживань, вчинків людини як феноменів вияву її справжньої людської сутності. (Як ви розумієте слово «феномен»? – Це – щось надзвичайне, особливе, видатне).

В працях вищенаведених мислителів обґрунтовується концепція творчої суб’єктивної здатності людини довільно конструювати своє власне буття. Тому будь-яка спроба віднаходити в тому чи іншому вчинкові людини вплив зовнішніх факторів є безпідставною. За своєю природою людина – істота вільна, її вчинки – це її власний вибір. З цього й повинна виходити психологія. Феноменологічна традиція, таким чином, долає крайнощі ідеалізму і матеріалізму і виводить психологію на шлях пошуку внутрішніх, а не лише зовнішніх детермінацій вчинку людини.