3. Педагогічна тріада: знання, навички, уміння.

Детально аналізуючи кожен вид людської діяльності, особливу увагу звертаємо на процес навчання як спеціальну форму передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду.

У навчанні звертаємо увагу на два аспекти, нерозривно пов’язаних між собою – це

• викладання та

• учіння.

Викладання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу.

Зміст викладання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досіду людства, методи і форми – віковими та індивідуальними відмінностями учнів, потребами суспільства і школи передати своїм вихованцям максимум знань і вмінь із мінімальними затратами і в короткі строки.

Учіння – цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

Управління процесом навчання:

• Управління викладанням,

• Управління учінням.

Управління викладанням – це:

• Організація заняття;

• Скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у процесі учіння.

Управління учінням має два «боки медалі» – управління з боку викладача і самоуправління самого учня чи студента.

Психолого-педагогічною тріадою називають у педагогіці:

• знання;

• уміння;

• навички.

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини.

Знання фіксують результати істинної пізнавальної діяльності.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

ЗНАННЯ виконує важливі соціальні функції:

• а) матеріалізується в певні технічні пристрої, технологічні процеси і, таким чином, служить виробництву;

• б) перетворюється на переконання і є керівництвом до практичної дії. Знання, які передаються шляхом цілеспрямованого навчання, мають бути насамперед строго науковими. Невід’ємними якостями справжніх знань є їх систематичність, усвідомленість, осмисленість. Знання, виступаючи складовою світогляду людини, значною мірою визначають її ставлення до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер. Вони є одним із джерел нахилів та інтересів людини, необхідною умовою розвитку здібностей, обдарувань.

Знання бувають емпіричні (засновані на досвіді) й теоретичні (засновані на дослідженні).

Емпіричний (від грец. еmpeiria – досвід) – заснований на досвіді. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – один із напрямів теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові стверджує, що єдиним джерелом і критерієм пізнання є чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень (напр., емпірична соціологія, що застосовується у соціологічних дослідженнях, обмежується спостереженням у суспільному житті лише окремих сторін, здебільшого нематеріальних).

Теоретичний – заснований на дослідженні, розгляді.

Уміння – використання суб’єктом наявних знань і навичок для вибору та здійснення способу дій відповідно до поставленої мети.

Уміння – це психологічне новоутворення, сутнісю якого є готовність до продуктивного виконання значною мірою нових завдань.

Сформоване вміння може стати властивістю особистості та умовою набуття нових знань, умінь, навичок.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, із належною точністю, швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Навичка – призвичаєність до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматично, без істотної участі свідомості в її регулюванні; виробляються на основі застосування знань, завдяки цілеспрямованим планомірним вправам. Розрізняють

• рухові,

• сенсорні (від лат. sensorium – орган чуття) – пов’язані з роботою органів чуття,

• перцептивні (від лат. perceptio – сприйняття, відображення об’єктивної дійсності органами чуттів) – такі, що стосуються сприйняття,

• мовні,

• навички мислення.

Навички є необхідним компонентом уміння.