психіка

1.Виникнення та розвиток психіки Виникнення та розвиток психіки — одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відображення набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій — активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагувати на відображуване. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерва-тами, здатні реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин. Досягнення сучасної біології й біохімії свідчать, що коацервати реагують на впливи, корисні й шкідливі для засвоєння речовин і тих умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Ця властивість коацерватів називається подразливістю. Подразливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя. На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не лише на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, а й на нейтральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, називають чутливістю. Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.

2. Перша і друга сигнальні системи

Вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах.

Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники.

Друга сигнальна система — це діяльність великих півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали.

Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори, які нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.

Аналізатор — сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Аналізатор складається з трьох відділів; периферійного, провідникового і центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є сприймання подразнень, первинний їх аналіз і перетворення на процес збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття. Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні предмети, явища і зв’язки між ними.

Аналізаторні (сенсорні) системи характеризуються специфічністю, тобто високою збудливістю щодо тих подразників, для яких вони призначені, і здатністю адаптуватися до сили подразників, що діють на них. Збудливість сенсорних систем непостійна: вона знижується при дії сильних подразників і підвищується при дії слабких. Швидкість адаптації до сили діючих подразників неоднакова (від декількох секунд до декількох хвилин).

Основними характеристиками аналізаторів являються пороги — абсолютний (верхній і нижній), диференціальний та оперативний.

Нижнім абсолютним порогом чутливості є мінімальна величина подразника, яка викликає ледь помітні відчуття, а верхнім абсолютним порогом — максимально допустима величина подразника. Інтервал між нижнім і верхнім порогом називається діапазоном чутливості аналізатора. Диференціальний поріг — це мінімальна відмінність між двома подразниками. Оперативний поріг характеризується тією найменшою величиною відмінності між сигналами, за якої досягається максимальна точність і швидкість їх розпізнавання. Як правило, він у 10—15 разів перевищує диференціальний поріг, який характеризує граничні можливості аналізаторів. У процесі праці інтенсивність подразників повинна відповідати середнім значенням діапазону чутливості аналізаторів, а відмінність між сигналами — перевищувати оперативний поріг розпізнавання.

У діяльності сенсорних систем виявляються процеси індукції, коли збудження однієї сенсорної системи викликає гальмування іншої, та післядія, коли збудження їх не закінчується за умови припинення дії подразника, а затримується на деякий час. Останнє має велике значення, оскільки забезпечує неперервність відчуттів за умови дискретних подразників.

Анатомічною основою другої сигнальної системи є мовно-руховий аналізатор, тісно пов’язаний із зоровим і слуховим аналізаторами. Джерелом подразнень є слова. Слова — це абстракції реально існуючих предметів, явищ і подій. У словах та словосполученнях фіксуються зв’язки між предметами і явищами. Тому слова є сигналами сигналів, або сигналами другого ступеня. Встановлення зв’язку між словесними сигналами і реальними подразниками відбувається за законами утворення умовних рефлексів. Обидві сигнальні системи постійно взаємодіють і підпорядковуються загальним фізіологічним законам і механізмам.

Водночас друга сигнальна система має істотні відмінності. У другосигнальній діяльності реалізується принцип моделювання дійсності за допомогою мови, а умовні рефлекси можуть формуватися без підкріплення безумовним сигналом, що є основою засвоєння знань. Фізіологічними засобами моделюються в мозку предмети і явища навколишнього середовища, дії та їх результат, встановлюються зв’язки і відносини між ними у вигляді понять, суджень, закономірностей, формул тощо. За допомогою цих моделей, тобто сигналів другого ступеня, людина має безмежні можливості для пізнання, творчої діяльності і прогнозування.

Мова підвищила здатність мозку відображати дійсність, забезпечила вищі форми аналізу й синтезу, абстрактне мислення, створила можливості для спілкування, нагромадження, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва від покоління до покоління.

Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції. Рефлекторна функція пов’язана з участю центральної нервової системи в реакціях організму на подразники. Виконуючи інтегративну функцію, центральна нервова система забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримання його стійкого внутрішнього стану. Підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має в даний момент найважливіше значення для організму, здійснюється завдяки координаційній функції центральної нервової системи. Всі ці функції реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи найбільш адекватний пристосовний ефект.

3. Мислення, свідомість, мова

Мислення – це процес опосередкованого, предметного відображення (пізнання) загальних , суттєвих властивостей об’єктів та явищ дійсності, відображення взаємозв’язків та відношень, що існують між ними. Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії . Вона включає

в себе невідоме (шукане ), пізнавальну потребу індивіда, його здібності та досвід.Однак з багатьох причин індивід, оцінюючи ситуацію як проблемну,часто не шукає виходу з неї .Він вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу- мету , яка дається в певних умовах і в якої можна досягти за рахунок останніх. Інакше кажучи задача-це проблемна ситуація, прийнята індивідом. Тепер вона набуває вигляду відомого і невідомого, зв’язки між якими слід віднайти. Пошук

таких зв’язків, тобто розв‘язування задачі і становить процес мислення. Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо¬мість - особливе утворення, що сформувалось у ході сус¬пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч¬ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря¬мованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекват¬ному, узагальненому, цілеспрямованому активному відобра¬женні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що пос¬тійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні люди¬ною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті. Отже, свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Слово і мова є найважливішими змістовними і структурними компонентами психіки. Дослідження психологів і фізіологів показали, що слово пов'язане з усіма проявами психіки людини. На рівні відчуттів мова впливає на пороги чутливості, тобто визначає умови проходження стимулу. Структура мови відкладає відбиток на структуру сприйняття. Виділення предмета з фону, освіта цілісного образу залежить від завдання сприйняття, поставленої словесно. Представлення викликається словом і тісно з ним пов'язане. Почуття людини викликаються не тільки об'єктами матеріального світу: слово може підбадьорити людину і вразити, принизити й підняти. Наміри як компонент особистості і волі виражаються в слові. Особливо тісний зв'язок існує між мисленням і мовою. Думка існує в слові. Поняття про мову і мови. Мова - це система знаків, що функціонують як засобу спілкування і знаряддя думки. Мова включає слова з їх значеннями і синтаксис (набір правил, за якими будуються пропозиції). Засобами, з яких будується мовне повідомлення, є фонеми (усне мовлення) і графеми (письмова мова). З них будуються слова та пропозиції, що закріплюють досвід людства.

4.Рівні вияву психічного: свідоме та позасвідоме

Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людини. Далеко не все, що сприймається людиною і впливає на прийняття рішень, їм усвідомлюється. Крім свідомості у людини є і сфера несвідомого. Несвідоме - це ті явища, процеси, властивості і стани, які впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються ім. Несвідоме початок представлено практично у всіх психічних процесах, станах і властивості людини. У людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття тощо. Співвідношення свідомості і несвідомого було вперше розглянуто З. Фрейдом. До несвідомого в особистості людини він відносив такі якості, потреби і інтереси, які людина не усвідомлює, але які знаходять свій вияв у різних його мимовільних діях і психічних явищах. Це можуть бути помилки (застереження, описки і тому подібні явища), мимовільне забування (імен, обіцянок, намірів, подій, фактів), це можуть бути фантазії, мрії, мрії або сновидіння. Помилки не є випадковими порушеннями письмовій або усній мові. У цих помилках виявляються приховані для людини мотиви, переживання чи думки. Помилки виникають в результаті зіткнення несвідомих намірів людини з чітко усвідомлюваної метою дії. Це неусвідомлюване протиріччя між прихованим мотивом і метою. Помилка є результат переважання несвідомого над свідомим, це результат «протидії двох різних намірів». Забування імен, фактів, подій пов'язано з якимись неусвідомлюваними людиною негативними емоціями, неприємними відчуттями, які коли-то виникли у нього по відношенню до людини з цим ім'ям, до тієї чи іншої події або факту. Сновидіння і мрії, за Фрейдом, свідчать про несвідомі бажання, почуття, наміри людини, його незадоволені або не цілком задоволених життєвих потребах. Для розшифровки сновидінь Фрейд запропонував спеціальний метод, який називається психоаналізом. Питання про співвідношення свідомого і несвідомого залишається до цих пір одним з найскладніших питань психології і не має однозначного вирішення. Несвідомі явища разом зі свідомістю керують поведінкою людини. Однак роль їх у цьому управлінні різна. Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки. У сучасній психологічній науці виділяють різні стани свідомості, що диференціюються як за характером феноменальних переживань, так і за сукупність поведінкових і психофізіологічних показників: • несвідомий стан - екстремальне стан, при якому реєструються лише психовегетативні реакції (прояви пізнавальних і емоційних процесів відсутні); • сон - стан, який передбачає переживання сновидінь, що розрізняються ступенем зв'язаності: від окремих образів до їх упорядкованих послідовностей; • неспання - стан усвідомлення навколишнього світу і себе, доступне самоспостереженню. Воно включає весь спектр психічних проявів у модусі усвідомлення - сприйняття, спогад, увагу, мислення і саморегуляцію. До особливої групи належать так звані змінені стани свідомості - гіпноз, стани, що виникають під впливом психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків та інших).