П'ять рівнів настанов на взаємодію в міжособистісних відносинах:

1. Домінування. Ставлення до іншого як до речі чи засобу досягнення своїх цілей, ігнорування його інтересів і намірів. Праг­нення володіти, розпоряджатися, здобути необмежену однобічну перевагу. Відкритий, без маскування, імперативний вплив — від насильства, придушення до навіювання, наказу.

2. Маніпуляція. Ставлення до партнера як до «речі особливого роду» — тенденція до ігнорування його інтересів і намірів. Вплив прихований, з опорою на автоматизми і стереотипи, із залученням більш складного, опосередкованого тиску. Найбільше використовувані способи впливу — провока­ція, обман, інтрига, натяк.

3. Суперництво. Партнер сприймається як не­безпечний і непередбачений, на силу якого треба зважати. Праг­нення переграти його, вирвати однобічну перевагу. Інтереси ін­шого враховуються в тій мірі, у який це диктується задачами боротьби з ним. Засобами ведення боротьби можуть бути окремі види «тонкої» маніпуляції, чергування відкритих і закритих при­йомів впливу, «джентльменські» чи тимчасові тактичні угоди.

4. Партнерство. Ставлення до іншого як до рівного, що має пра­во бути таким, який він є, з яким треба рахуватись. Прагнення не до­пустити втрат для себе, розкриваючи цілі своєї діяльності. Рівноправ­ні, але обережні відносини, узгодження своїх інтересів і намірів, спільна рефлексія. Основні способи впливу будуються на договорі, що служить як засобом об'єднання, так і засобом створення тиску.

5. Співдружність. Ставлення до іншого як до самоцінності. Прагнення до об'єднання, спільної діяльності для досягнення близьких чи збіжних цілей. Основний інструмент взаємодії — вже не договір, а згода (консенсус).

Такі рівні, як домінування і маніпуляція, характеризуються крайньою несиметричністю ставлень, коли один суб'єкт панує над іншим. На іншому «полюсі» знаходяться рівноправні, симетричні відносини співдружності, які дозволяють партнерам об'єднуватися для вирішення проблем, що виникають.

Так само сила впливу на іншу людину є більш грубою і примітивною на рівнях домінуван­ня і маніпуляції, поступово стаючи усе більш м'якою і непомітною при переході до більш симетричних відносин.

Види впливу конструктивні і неконст­руктивні:

• При неконструктивних видах впливу одна людина прагне уподібнити почуття чи дії іншого своїм планам, задумам, бажанням, почуттям або діям.

• Особливість конструктивного впливу — у тому, що уподібнення партнерів один одному відбувається з їхньої взаєм­ної згоди.

Психологічні засоби впливу:

• переконання,

• контраргументація,

• конфронтація.

Чим вище рівень задоволення потреб людини (від фізіологічних і потреб безпеки до потреб само­поваги і самоактуалізації), тим більш творчим буде її вплив на іншу людину. Саме на вищому рівні ієрархії потреб люди найповніше розкривають свій потенціал, стають повноцінними творцями власного життя. Чим більш альтруїстичну і духовну з наших потреб ми задовольняємо, тим більше творчим, емпатичним й розвиваючим буде наш вплив на інших людей.

Питання 2.

Спроби управляти людиною або групою людей нерідко зустрічають опір. У цьому випадку перед суб’єктом управлінського впливу відкриваються два шляхи:

1) змусити виконати нав'язану дію, тобто зло­мити опір (відкрите управління);

2) замаскувати управлінський вплив так, аби він не викликав заперечення (приховане управління).

Застосувати другий спосіб після провалу першого неможливо —

намір розгаданий, і адресат насторожі.

До другого способу звер­таються тоді,

коли передбачають опір, і тому

відразу роблять ставку на прихованість впливу.

Фактично в кожній групі людей є особа, що впливає на інших, причому часто непомітно, й усі несвідомо підкоряються їй.

Приховане управління здійснюється всупереч волі адресата і допускає можливу незгоду останнього з тим, що пропонується (інакше ініціатору немає причин приховувати свої наміри).

Маніпуляції можуть здійснюватися як на шкоду тому, ким ма­ніпулюють, так і на користь йому.

Чи морально таємно управляти іншою людиною всупереч її волі?

Це залежить від моралі маніпуля­тора і від ступеня моральності його цілей. Якщо його ціль — одержати особисту вигоду за рахунок жертви, то, безумовно, аморально.

Якщо ж ціль — ненав'язливо, непомітно спрямувати дії того, ким маніпулюють, в потрібне русло, то така маніпуляція

не травмує іншу людину й може бути виправдана.

Приховане управління може мати і цілком шляхетні цілі. Наприклад, коли керівник замість наказів непомітно і безбо­лісно керує підлеглим, ненав'язливо спрямовуючи його до дій у потрібному напрямі. У цьому випадку об'єкт управління зберігає свою гідність і свідомість власної волі.

Маніпулювання —

це вид прихованого управлін­ня,

зумовлений егоїстичними,

непорядними цілями маніпулятора,

що завдає шкоди (матеріальні чи психологічні) своїй жертві.

Під маніпуляцією звичайно розуміється один з видів психоло­гічного впливу, який використовується для досягнення однобіч­ного виграшу.

Підбираючи метафори до по­няття «маніпуляція», часто говорять про прагнення «прибрати до рук», «заарканити», «запаморочити», «спіймати на гачок» при збере­женні ілюзії самостійності рішень і дій у адресата впливу.

Після спіл­кування з маніпулятором у людини залишається відчуття, що її «по­шили в дурні», що вона «сама не своя» чи як «вичавлений лимон».

Метафори ж неманіпулятивного особистісного впливу будуть іншими — це здатність «притягати, як магніт», «причаровувати», «надихати на подвиг», «да­вати імпульс до прозріння», «сприяти переродженню», «будити від сну».

РОЗХОДЖЕННЯ МАНІПУЛЯТИВНОГО ТА ОСОБИСТІСНОГО ВПЛИВУ

Маніпулятивний вплив	Особистісний вплив
— скритність і таємний характер на­мірів (використання іншого як засобу досягнення власної мети); прагнення підкорити своїй волі (одержати однобічний виграш); — ефект впливу, що руйнує особис­тість (у першу чергу негативний ефект позначається на особистості адресата, але опосередковано — на особистості маніпулятора)	— щирість і відкритість почуттів, емоцій, намірів і мотивів людини, яка впливає; — наявність в акті впливу власної доброї волі й особистісних інтересів взаємодіючих людей; — ефект впливу, що збагачує, розвиває (у першу чергу особистість тієї люди­ни, на яку здійснюється вплив)