2 Еволюція предмету соціології

Що вивчає соціологія, що складає її предмет? Перш за все, подивимося, як відповідали на це питання засновники соціології, праці яких й утворили її ранню теоретичну класику (20-70-ті роки XIX ст.). Франція по праву пишається тим, що один з її мислителів, Огюст Конт став першим засновником соціології. По праву він дав ім'я цій науці, створивши новий термін Соціологія. Будучи в молодості послідовником і секретарем Сен-Сімона, він уже на першому етапі своєї творчості, на початку 20-х років XIX в., зрозумів, що колишнє суспільство, основу якого складали релігія та війни, знаходиться в кризі, вмирає. Замість нього народжується нове суспільство: наукове та індустріальне. Священиків заміняють вчені, а військових - індустріали (підприємці, керівники, банкіри). Необхідна інтелектуальна реформа: синтез наук і формування позитивної політики. Головним результатом цієї реформи і є соціологія. Предмет соціології - суспільство в його цілісності, основу якої утворює загальне згоду. Ця згода, в свою чергу, спирається на єдність історії людства і самої природи людини. Ключем соціолого-гічних концепції Конта служить формула: "раціональна координація основного ряду різних подій, відповідна єдиного заміслу

Англійський філософ і вчений Герберт Спенсер (1820-1903) став ще одним засновником соціології. Як кабінетний вчений, він почав розробляти своє соціологічне вчення незалежно від Конта, але пізніше його (з кінця 40-х років). Визнавав його пріоритет, але відкидав ідею лінійного прогресу і наполягав на пріоритеті свободи індивіда в його відносинах із суспільством. Все життя провівши в Англії, найбільш розвиненій країні того часу, Спенсер бачив перед собою склалося буржуазне суспільство. Все глибше диференціюючись в міру росту, воно збереження публікації-вується цілісність завдяки новим соціальних інститутів, які стримують загострення протиріч і удосконалюються, здійснюючи цю функцію. За Спенсеру, предмет соціології - суспільство як соціальний організм, в якому диференціація поєднується з інтеграцією завдяки природній еволюції його соціальних інститутів.

Карл Маркс (1818-1883) сформувався як мислитель і революціонер у Німеччині та Франції, а більшу частина життя працював в Англії над "Капіталом". Він різко критично ставився до соціологічних навчань Конта і Спенсера як буржуазним. Вже до середини 40-х років він створив своє соціологічне вчення, яке назвав матеріалістичним розумінням історії. Згідно з цим вченням, глибинною причиною розвитку суспільства служать не ідеї, а матеріальні виробляй-вання сили. На базі різних способів виробництва вонікают різні гро-венние формації, або типи суспільства. Безпосередньою рушійною силою історії є боротьба антагоністичних класів, що повинна завершитися виникненням безкласового, комуністичного суспільства як вищої соціальної цілісності. Отже, предмет марксистської соціології становить суспільство як органічна система, яка розвивається в напрямку цілісності через класову боротьбу і революції. Другий етап розвитку соціології як раз і утворює рання теоретико-методологічна класика (від 80-х років XIX ст. До першої світової війни).

Вирішальне просування по шляху поєднання теоретичного та емпірики-методологічного компонентів соціологічного знання здійснив засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм (1858-1917). Для нього предмет соціології є суспільство як об'єктивна сукупність інститутів, що визначають тип солідарності, вивчати який слід на підставі соціальних фактів, що виявляються за допомогою об'єктивних методів. Об'єктивний метод в соціології припускає існування соціальних фактів як способів дій, поширених у всьому суспільстві і примусових по відношенню до індивіда; їх можна виявити, спираючись на теоретично обгрунтовані способи отримання емпіричних даних. Дослідження Дюркгеймом типів і причин самогубства стало зразком теоретично орієнтованого емпіричного дослідження.

У творчості німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920) проблеми методології придбали, по суті, визначальне значення для розуміння предмету соціології. За Вебером, головне завдання соціології полягає в тому, щоб зрозуміти внутрішні смисли своїх об'єктів (будь то суспільство, організація або індивід), їх значення для людей; це має бути не позитивістське-описова, а розуміюча соціологія. Тому для Вебера предмет соціології є цілісна сукупність сенсів соціальних дій значень соціальних відносин та їх структур для суб'єктів дій. Ці значення виявляються за допомогою процедур типізації емпіричної реальності (її зіставлення з ідеальними типами) та іншим способами. Дослідження Вебером ролі протестантизму і його етики у розвитку капіталізму продемонструвало високу продуктивність такого підходу.

Одночасно в німецькій соціології сформувався і крайній варіант методологізма: метод соціології як заміна її предмету, або формальна Соціологія Георга Зіммеля (1858-1918). Предметом соціології він вважав чисті форми становлення соціального, або усуспільнення що утворюються при взаємодії індивідів у будь сфері суспільства. Третій етап розвитку соціології постає як зріла теоретико-методологи-чна класика (від першої світової війни до 70-х років XX ст.).

Питирим Сорокін. На крутому переломі російської історії і свого особистого життя П. Сорокін створив двотомну "Систему соціології" (1920). Потім, на початку американського періоду своєї творчості, Сорокін розробив теорію і методологію вимірювання соціальної мобільності. Цей його досвід став зразком зрілого предмета єдності та методології соціологічної науки. Таким чином, за Сорокіну, предметом соціології є суспільство як реальна сукупність взаємодіючих людей, в якій положення (статус) соціального суб'єкта залежить від його дій в інститутах соціальної мобільності.

Предмет соціології - соціальна діяльність людини, соціальні відносини і процеси, спільності і суспільства як цілісні системи, їх функції та структури; Соціологія вивчає стану та динаміку свого предмета, спираючись на соціальні факти і емпіричні дані, одержані за допомогою соціологічних, а також інших наукових підходів і методів.