46. Загальна концептуальна схема дії за роботою т.Парсонса «Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини».

Взаємодія 4 людських с-м, що найбільш точно характер. люд. діяльність – організму, особистості, соц.с-ми і культ.с-ми – це реалізація заг.парадигми, що може бути викор. при аналізі соц. с-м.

Ця парадигма дозволяє аналізувати с-му дій за допом. 4 функц.категорій:

Формування головних «керуючих» чи контролюючих зразків с-ми;

Внутр. інтеграція с-ми;

Її орієнтація на досягнення цілей по відношенню до навк. сер-ща;

Адаптація до впливу навк.сер-ща, що розглядається в широкому – тобто до фіз.оточення, не зв’яз.з діями

В рамках с-ми дії культурні с-ми викон. функцію підтримування зразка;соц. с-ми – викон. ф-ю інтегр. діючих елементів(індивідів чи точніше особистостей, що викон. ролі); с-ми особистості – ф-ю досягнення цілей; повед. орган-м – ф-ю адаптації. Найбільш енергетично зарядженою є с-ма культури, вона є такоє найбільш впливовою.

Інтеграція соцс-ми здійсн. на основі підтримування с-ми культури. Для досягнення цілі в с-мі особистості через адаптацію в «повед.орг-мі».

Соц с-ма - суть інтеракції індивідів, кожний учасник є одночасно і діючим обличчям і обєктом, на який орієнт. Інші люди.

Соц с-ма – сукупність процесів. С-во – тип соц. с-ми, який як с-ма досягає по відношенню до оточ. Середовища найвищого рівня самодостатності.

48. Процес інституціоналізації за роботою п.Бергера та т.Лукмана «Соціальне конструювання реальності»

Витоки інституц-ї:

Хабітуалізація – будь-яка людська діяльність піддається хабітуалізацї (тобто озвичаєнню). Дія може бути усвідомлена індивідом як еталон, певний зразок.

Наслідок хабітуалізації – зменшення виборів, на передньому плані замість замість озвичаєння – розмірковування.

Хабітуалізація поєднана із процесом інст.-ції, яка є доцільною, там і де здійсн. взаємна типізація озвичнених дій діячами. Типізація дій доступна для розуміння всіх членів групи і сам інс-т типізує як індивід. діячів так і дії.

Історичність і контроль:

Взаємна типізація створюється в ході історії. Інстит-ції притаманний контролюючий хар-р, ін-ти контролюють люд.повед-ку, встановлюючи її зв’язки. Якщо частина люд діяльності інстит-на, то вона соціально контролюється. Якщо 2 індивіда взаємодіють заново, то це процес інстит-ції.

- припущення взаємної типізації (обоє припускають, що дії повторюються)

- кожен передбачає дії іншого, тобто взаємодія передбачувана, відповідно спільне вирішення завдань.

Відбув. конструювання соц. світу

-дії, які релевантні для обох в рамках однієї ситуації взаємно типізуються.

Обєктивність інститут світу – створена людиною, сконструйована об’єктивність. Процес, за доп. Якого продукти люд.діяльності набувають х-ру об’єктивності, назив. об’єктивацією.

Інституц. світ – як і будь який окремий інститут – це об’єктивована люд. діяльність. Незважаючи на те, що соц. світ х-ся об’єктивністю в люд сприйнятті, тим самим він не набуває онтологічний статус, незалежний від люд. діяльності, в процесі якої він створюється.

Легітимізація (способи пояснення і оправдання інстит-го світу). Індивіди як творці соц. світу завжди в стані реконструювати цей світ,умови, в яких він створюється.

Інститути мають тенденцію бути нерозривними: по-першими, деякі інтереси будуть спільними у всіх членів даного колективу. З іншої , багато сфер поведінки спільні лише для деяких типів. Це значить, що виникає диференціація способів, за доп. яких деяким типам надаються стабільні значення, основа яких такі розбіжності як стать, розподіл праці.

Реіфікація - опредметнення соц. реальності – сприйняття люд.феноменів в якості речей.Реіфікація як остання сходинка об’єктивізації, об’єкт. світ де гуманізований.

Соціальні групи: їх сутність і типологія.

Социальная группа - это совокупность индивидов, взаимодействующих определенным образом на основе разделяемых ожиданий каждого члена группы в отношении других.

В этом определении можно увидеть два существенных условия, необходимых для того, чтобы совокупность считалась группой: I) наличие взаимодействий между ее членами; 2) появление разделяемых ожиданий каждого члена группы относительно других ее членов. В соответствии с этим определением пассажиры самолета не могут быть группой. Они будут считаться агрегацией до тех пор, пока среди них во время путешествия не образуются группы людей, взаимодействующих между собой. Агрегация - некоторое количество людей, собранных в определенном физическом пространстве и не осуществляющих сознательных взаимодействий. Случается так, что агрегация целиком может стать группой.

Вместе с тем перечисленные нами группы появляются непреднамеренно, случайно, в них отсутствует устойчивое ожидание, а взаимодействия, как правило, бывают односторонними. Такие спонтанные, неустойчивые группы называются квазигруппами. Они могут превратиться в социальные группы, если в ходе постоянного взаимодействия будет возрастать степень социального контроля между ее членами. Для осуществления этого контроля необходима некоторая степень кооперации и солидарности. Действительно, социальный контроль в группе не может осуществляться до тех пор, пока индивиды действуют беспорядочно в разрозненно. Именно контроль за деятельностью коллектива определяет его как социальную группу, ибо деятельность людей в таком случае скоординирована. Солидарность необходима развивающейся группе для идентификации каждого члена группы с коллективом. Только в том случае, если члены группы могут говорить "мы", формируются устойчивое членство группы и границы социального контроля.

Ингруппы, те группы, к которым индивид чувствует свою принадлежность и в которых он идентифицируется с другими членами таким образом, что расценивает членов ингруппы как "мы". Другие группы, к которым не принадлежит индивид - будут для него аутгруппами, для которых он подбирает символические значения: "не мы", "другие".

Референтные группы – реальные или условные социальные общности, с которыми индивид соотносит себя, как с эталоном, и на нормы, мнения, ценности и оценки которых он ориентируется в своем поведении и самооценке. Иногда референтная группа и ингруппа могут совпадать, например в случае, когда подросток ориентируется на свою компанию в большей степени, чем на мнение учителей. В то же время и аутгруппа может быть референтной.

Различают нормативные и сравнительные референтные функции группы. Нормативная функция референтной группу проявляется в том, что эта группа является источником норм поведения, социальных установок и ценностных ориентации индивида.

Сравнительная функция проявляется в том, что референтная группа выступает в качестве эталона, с помощью которого индивид может оценить себя и других.

Различие во взаимоотношениях между индивидами наиболее четко заметно в первичных и вторичных группах. Под первичными группами понимаются такие группы, в которых каждый член видит других членов группы как личностей и индивидуальностей. Достижение такого видения происходит через социальные контакты, придающие интимный, личностный и всеобщий характер внутригрупповьм взаимодействиям, в которые включаются многие элементы личностного опыта.

Во вторичных группах социальные контакты носят безличный, односторонний и утилитарный характер. Здесь не обязательны дружеские личностные контакты с другими членами, но все контакты функциональны, как того требуют социальные роли. В некоторых случаях такая группа существует для достижения специфических целей, включающих определенные потребности членов этой группы как личностей.

В качестве изучаемой единицы анализа социальной структуры берут так называемую малую группу. Малая группа - это группа, в которой общественные отношения выступают в форме непосредственных личных контактов.

Малая группа может быть как первичной, так и вторичной в зависимости от того, какой тип взаимоотношений существует между ее членами; что же касается большой группы, то она может быть только вторичной. (Фролов)

Соціальні групи та соціальні категорії.

Социальная группа - это совокупность индивидов, взаимодействующих определенным образом на основе разделяемых ожиданий каждого члена группы в отношении других.

В этом определении можно увидеть два существенных условия, необходимых для того, чтобы совокупность считалась группой: I) наличие взаимодействий между ее членами; 2) появление разделяемых ожиданий каждого члена группы относительно других ее членов. В соответствии с этим определением пассажиры самолета не могут быть группой. Они будут считаться агрегацией до тех пор, пока среди них во время путешествия не образуются группы людей, взаимодействующих между собой. Агрегация - некоторое количество людей, собранных в определенном физическом пространстве и не осуществляющих сознательных взаимодействий. Случается так, что агрегация целиком может стать группой.

Вместе с тем перечисленные нами группы появляются непреднамеренно, случайно, в них отсутствует устойчивое ожидание, а взаимодействия, как правило, бывают односторонними. Такие спонтанные, неустойчивые группы называются квазигруппами. Они могут превратиться в социальные группы, если в ходе постоянного взаимодействия будет возрастать степень социального контроля между ее членами. Для осуществления этого контроля необходима некоторая степень кооперации и солидарности. Действительно, социальный контроль в группе не может осуществляться до тех пор, пока индивиды действуют беспорядочно в разрозненно. Именно контроль за деятельностью коллектива определяет его как социальную группу, ибо деятельность людей в таком случае скоординирована. Солидарность необходима развивающейся группе для идентификации каждого члена группы с коллективом. Только в том случае, если члены группы могут говорить "мы", формируются устойчивое членство группы и границы социального контроля.(Фролов)

Сукупності типу: "Всі чоловіки" і "всі жінки", "всі індивіди високого зросту" і "всі низькорослі", "всі брюнети" і "всі руді", "молодь" і "особи пенсійного віку" — такі сукупності, однорідні за певною ознакою, в соціології називають категоріями населення. До деяких з них ми зараховуємо себе самі, до інших нас відносять соціологи, що намагаються з'ясувати, чи має конкретна ознака суспільну значущість.

Для категорій непридатні ті уявлення про культуру і структуру, що були доречними при розгляді групи. Немає специфічної культури "низькорослих" або "рудих" як системи дозволеного та забороненого. Ось коли всі руді об'єднаються у "Спілку рудих", тоді з'явиться можливість говорити про структуру цих організацій та підпорядкування всіх, хто належить до них, єдиним вимогам та нормам, тобто про культуру. Проте ця обставина не виключає того, що ті чи інші ознаки мають певне соціальне значення. Справді, багато які з них позитивно пов'язані (корелюють) з цінностями, настановами, орієнтаціями, домаганнями та сподіваннями, оцінками й мотивами. Ознаками, що соціально диференціюють людей можуть бути: стать, вік, шлюбність, наявність дітей, тобто соціально-демографічні ознаки. Цілком коректно говорити про категорію блондинок чи брюнеток, вікову категорію молоді від 18 до 22 років і тд. (Макеєв)

Соціальний контроль: сутність, види, функції. 28. Соціальні норми та соціальна санкції: поняття та види

Система соціального контролю є одним із елементів механізму соціалізації особистості. Соціалізація - це процес освоєння культурних норм та соціальних ролей. Соціалізація стосується передусім індивіда і відбувається під певним наглядом суспільства, оточуючих. Вважається, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і підданості соціальним нормам, правилам поведінки, цінностям. А також інтерпретується як цілеспрямований вилив суспільства на поведінку індивіда, що і забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою, внаслідок чого і виникає «здоровий» соціальний порядок, дотримується нормальний уклад суспільного життя (теорії Е. Росса, Р. Парка). Проблема соціального контролю по суті є складовою проблеми взаємовідносин індивіда та суспільства, громадянина та держави. Образно кажучи, соціальний контроль виконує функцію міліціонера, котрий стежить за поведінкою людей і «штрафує» тих, хто не дотримує належних правил. Якби не було соціального контролю, люди могли б робити все, що вони забажають, і так, як вони забажають. Тому соціальний контроль виступає фундаментом стабільності в суспільстві, його відсутність або послаблення призводять до безпорядків, соціальної аномії (ігнорування норм та правил).

Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забезпечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню. До його системи входять всі способи реакції як великих суспільних утворень, так і конкретного індивіда на різноманітні конкретні дії людини чи то груп, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити позанормовану поведінку та діяльність у певні соціальні межі.

Розглядаючи соціальні інститути, бачимо, що вони виконують контролюючу, впливову, регулюючу функції, що зводяться до певного «соціального контролю». Схематично можна пояснити так: кожен член суспільства усвідомлює те, як себе вести в різних ситуаціях, щоб бути зрозумілим, щоб знати, чого чекати як від нього, так і — якою буде реакція груп. Тобто, «організований хід» нашого суспільного життя може бути забезпечений завдяки тому, що взаємопередбаченою є поведінка людей.

Система «соціального контролю» являє собою механізм підтримки суспільного порядку і вимагає наявності двох основних груп елементів - норм і санкцій.

Норми — це настанови: як потрібно поводити себе в суспільстві. Це перш за все обов'язки людини або групи до інших, а також і очікування (жаданої поведінки). Вони формують мережу соціальних відносин, взаємодій у групі, суспільстві. Соціальні норми - це і «вартові» порядку та цінностей.

Санкції — засоби заохочення і покарання, що стимулює людей дотримуватися норм.

Елементами системи соціального контролю можна назвати:

звичку - як встановлений спосіб поведінки індивіда в різних ситуаціях, де він не має негативної реакції від групи;

звичай або традиції - як встановлений спосіб поведінки, де група пов'язує свої моральні оцінки і порушення якого група викликає негативні санкції;

закони - як нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади;

санкції - як система заходів, дій, які регулюють поведінку людей (про них йшлося вище). Законом суспільство захищає найдорогоцінніше: людське життя, державну таємницю, власність, людські права та гідність.

Соціальні норми виконують у суспільстві дуже важливі функції, а саме:

регулюють загальний хід соціалізації;

інтегрують людей у групи, а групи - в спільності;

контролюють відхилення від унормованої поведінки та діяльності;

слугують взірцем, еталоном поведінки.

Санкції - охоронці норм, вони «несуть відповідальність» за дотримання норм людьми. Соціальні санкції - досить розгалужена система, з одного боку, винагород, заохочень за виконання норм. Тобто за конформізм. З іншого - покарань за відхилення та недотримання їх, тобто за девіантність. Конформізм, узгодженість та правильність дій — мета соціального контролю. Таким чином, санкції можуть мати позитивний та негативний характер. Іншим критерієм поділу соціальних санкцій служить наявність закріплення їх дій у нормативно-законодавчій базі. Тому вони поділяються на формальні та неформальні.

Формальний контроль, як вже зазначалося, заснований на засудженні або схваленні з боку офіційних органів влади або адміністрації. Він глобальний, здійснюють його люди, наділені повноваженнями,- агенти формального контролю: працівники правоохоронних органів, адміністративні та інші уповноважені особи.

Неформальний контроль заснований на схваленні або засудженні з боку родичів, друзів, колег, знайомих, громадської думки. В єдину систему соціального контролю органічно впліталася і релігія. Існує система контролю та неформальних відносин між членами злочинного угруповання або спільнот тюремного ув'язнення.

Особливий різновид елементів соціального контролю становить Громадська думка та самоконтроль. Громадська думка — це сукупність уявлень, оцінок, припущень, суджень здорового глузду, які поділяє більшість населення. Самоконтроль називають ще і внутрішнім контролем, який виявляється через свідомість та совість, і формується в процесі соціалізації. Чим вище у членів суспільства розвинутий самоконтроль, тим менше цьому суспільству доводиться застосовувати зовнішній контроль.

Соціалізація: сутність, види, функції

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. В ході цього процесу індивід перетворюється в людську особистість.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших.

Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою соціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спільноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водночас соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

Поняття девіантної поведінки, типи девіацій

Девиацию (отклонение) можно определить как несоответствие имеющейся норме или набору норм, принятых значительной частью людей в группе или обществе. Ни в одном обществе невозможно провести линию и просто разделить всех на тех, кто отклоняется от норм, и тех, кто им следует.

Социальные отклонения могут принимать самые разные формы. Преступники из молодежной среды, отшельники, аскеты, закоренелые грешники, святые, гении, художники-новаторы, убийцы - все это люди, отклоняющиеся от общепринятых норм, или, как их еще называют, девианты.

В связи со многими трудностями, возникающими при анализе этой проблемы, ее следует разобрать детальнее.

Можно различать два идеальных типа отклонений:

индивидуальные отклонения, когда отдельный индивид отвергает нормы своей субкультуры;

групповое отклонение, рассматриваемое как конформное поведеие члена девиантной группы по отношению к ее субкультуре.

Культурные и психические отклонения. Социологов интересуют прежде всего культурные отклонения, т.е. отклонения данной социальной общности от норм культуры. Психологов же интересуют психические отклонения от норм в личностной организации: психозы, неврозы, параноидальные состояния и т.п. Если два этих типа отклонений совмещаются, то отклонение от культурных норм совершается личностью психически ненормальной.

Индивидуальные и групповые отклонения. Самый обычный мальчик из стабильной семьи может отвергнуть принятые в его среде нормы и проявлять явные признаки преступного поведения. В этом случае мы сталкиваемся с индивидуальным отклонением от норм в пределах одной субкультуры. Такая личность обычно рассматривается как индивидуальный девиант. Вместе с тем в каждом обществе много отклоняющихся субкультур, нормы которых осуждаются общепринятой, доминирующей моралью общества. Например, подростки из трудных семей проводят большую часть своего времени в подвалах. В данном случае рассматривается не индивидуальное, а групповое отклонение от норм доминирующей культуры, так как подростки живут в соответствии с нормами собственной субкультуры. Субкультура в данном случае содержит образцы поведения, привнесенные индивидуальными девиантами.

В реальной жизни девиантные личности строго разделить на два указанных типа нельзя. Чаще всего эти два типа отклонений взаимопересекаются.

Первичное и вторичное отклонения. Концепция первичного и вторичного отклонений впервые была сформулирована и детально разработана X. Беккером (129). Она помогает увидеть процесс становления личности законченного девианта.

Под первичным отклонением подразумевается отклоняющееся поведение личности, которое в целом соответствует культурным нормам, принятым в обществе. В данном случае совершаемые индивидом отклонения так незначительны и терпимы, что он социально не квалифицируется девиантом и не считает себя таковым. член общества совершает за всю свою жизнь множество мелких нарушений, и в большинстве случаев окружающие не считают таких людей девиантами.

Вторичным отклонением называют отклонение от существующих в группе норм, которое социально определяется как девиантное. Личность при этом идентифицируется как девиант. Иногда в случае совершения даже единственного отклоняющегося действия (изнасилование, гомосексуализм, употребление наркотиков и т.д.) либо ошибочного или ложного обвинения к индивиду приклеивается ярлык девианта. Такое лицо может быть отстранено от любимой работы, профессии, отвергнуто добропорядочными людьми, а то и заслужить название "криминальной" личности; оно может стать зависимым от отклоняющихся (например, алкоголики) или от преступных (например, преступная группа) ассоциаций, которые начинают использовать факт индивидуального отклонения, отделяя данного индивида от общества и прививая ему нравственные нормы своей субкультуры.

Культурно одобряемые отклонения. Отклоняющееся поведение всегда оценивается с точки зрения культуры, принятой в данном обществе. Эта оценка заключается в том, что одни отклонения осуждаются, а другие одобряются. В нашем обществе люди, попадающие под определение гения, героя, лидера, избранника народа - это культурно одобряемые отклонения. Такие отклонения связаны с понятием возвеличивания, т.е. возвышения над другими, что и составляет основу отклонения.

Культурно осуждаемые отклонения. Что касается нарушения нравственных норм и законов, то оно в обществе всегда строго осуждалось и наказывалось.

Социологические, или культурные, теории социальных отклонений. В соответствии с ними индивиды становятся девиантами, так как процессы проходимой ими социализации в группе бывают неудачными по отношению к некоторым вполне определенным нормам, причем эти неудачи сказываются на внутренней структуре личности.

Социальные отклонения играют в обществе двойственную, противоечивую роль. Они, с одной стороны, представляют угрозу стабильности общества, с другой - поддерживают эту стабильность. Успешное функционирование социальных структур можно считать эффективным только если обеспечен порядок и предсказуемое поведение членов общества. Каждый член общества должен знать (в разумных пределах конечно), какого поведения он может ожидать от окружающих его людей, какого поведения другие члены общества ожидают от него самого, к каким социальным нормам должны быть социализированы дети. Отклоняющееся поведение нарушает этот порядок и предсказуемость поведения.

Канали соціальної мобільності в сучасному українському суспільстві. 54. Основні канали вертикальної мобільності за роботою П. Сорокіна «Соціальна стратифікація і соціальна мобільність»

Доступность путей для социальной мобильности зависит как от индивида, так и от структуры общества, в котором он живет.

Поскольку вертикальная мобильность присутствует в той или иной степени в любом обществе и поскольку между слоями должны существовать некие "мембраны", "отверстия", "лестницы", "лифты" или "пути", по которым позволительно индивидам перемещаться вверх или вниз из одного слоя в другой, то правомерно и нам было бы рассмотреть вопрос о том, каковы же в действительности эти каналы социальной циркуляции.

Функции социальной циркуляции выполняют различные институты.

1. Армия как канал социальной циркуляции

Данный институт играет особенно важную роль в военное время, то есть в периоды межгосударственных и гражданских войн. Война подвергает испытаниям и талант простого солдата, и способности привилегированных классов. Опасность, грозящая армии и государству, настойчиво принуждает последних ставить солдата в положение, отвечающее его истинным способностям. Вместо наград их ждет повышение по службе. Крупные потери среди командного состава приводят к заполнению вакансий людьми более низких чинов. Полученная таким образом власть используется для дальнейшего продвижения по службе.

2. Церковь как канал вертикальной циркуляции

Вторым, из числа основных, каналом вертикальной социальной циркуляции была и есть церковь. Но церковь выполняет эту функцию только тогда, когда возрастает ее социальная значимость. В периоды упадка или в начале существования той или иной конфессии ее роль как канала социальной стратификации малозначима и несущественна. В периоды наиболее интенсивного роста эта роль также уменьшается из-за тенденции к социальной эзотеричности высших церковных страт и из-за мощного притока знати в эти слои вследствие легкости данного пути для дальнейшего продвижения по социальной лестнице. История христианской церкви подтверждает эти утверждения.