3 Система соціологічного знання

СИСТЕМА СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ - сукупність функціонально визначених, взаємопов'язаних структурних елементів соціол. науки, що склались у процесі її істор. розвитку і внутрішньої спеціалізації, котрі утворюють соціологію як предметне визначену, цілісну, логічно не суперечливу галузь наук. знання.

При розгляді структури С.с.з. остання переважно обмежується аналізом її складових не за критеріями структурованості на елементи, а за рівнями теорет. відображення об'єктів. У цьому разі чистина авторів до структури С.с.з. включає заг. соціол. теорію, соціол. Теорії середнього рівня та емпіричні дослідження. Ця класифікація відтворює лише один аспект аналізу С.с.з. з т.з. "теоретичності" чи "емпіричності" його компонентів, тобто рівня узаг. матеріалу. При цьому одні структурні елементи С.с.з. просто випадають з поля зору (напр., історія соціології), а інші - ототожнюються, часто не розрізняються між собою (напр., галузеві та спеціальні соціол. теорії).

У С.с.з. синкретично поєднуються різні принципи, її елементи відображають різні об'єкти, системи та підсистеми, процеси і явища соціального життя, тому не слід підміняти структуру як внутрішню будову даної системи аналізом похідних специфічних рис і особливостей, обумовлених її законами. Це слід робити при розкритті кожного елемента після того, як чітко визначено його місце і роль у системі цілого.

Аналіз різних С.с.з. в історії соціології дає змогу виділити основні складові елементи, зв'язок між якими обумовлює внутрішню структуру сучасної соціології як С.с.з.

Такими елементами С.с.з. є: метасоціологія; заг. соціол. теорія; спеціальні соціол теорії; галузеві соціології; емпіричні соціол. дослідження; історія соціології.

1. Метасоціологія - галузь соціол. знання, котра вивчає соціологію як наук. теорію через критерії її відповідності заг. наук. парадигмальним і методол. принципам, аналізує її теорет. засади з т.з. достовірності та адекватності її теорій, принципів, методів у пізнанні соціуму. Об'єктом досліджень є сама соціологія як С.с.з., а предметом - природа і функції соціол. знань, структурні елементи цієї науки та її підрозділи - концепції, методи, процедури і т.ін. з т.з. їх відповідності, обгрунтованості, надійності та придатності для вирішення конкретних дослідн. чи практ. завдань. Метасоціологія досліджує також логічні основи різних соціол. теорій - їх обгрунтованість, доказовість, несуперечливість, окреслює умови та межі їх застосування, проводить порівняльний аналіз різних концепцій, виявляючи їх пізнавальні можливості та недоліки.

2. Основним системоутворюючим еломентом соціол. знання є заг. соціол. теорія (З.с.т.) найвищий рівень знання про соціальні явищи і процеси, закономірності їх розвитку та функціонування. Предметом її аналізу є соціальне (соцієтальне), яке виникає в процесі взаємодії соціальних спільнот, індивідів з їх потребами, інтересами, цінностями, ідеалами, котрі ці суб'єкти реалізують у процесі соціальної взаємодії на основі усталених соціальних норм. З.с.т. у С.с.з. виступає базою для розробки методол. принципів, процедур та засобів, що визначають стратегію і тактику соціол. пошуків та досліджень Вона розкриває заг. закономірності та тенденції соціальних процесів та явищ, розробляє понятійно-категоріальний апарат соціології, методи соціол. досліджень, їх техніку і технологію, забезпечує контроль достовірності емпіричного базису соціології — фактів, починаючи від їх збору і до аналізу, узаг., розробки соціальних технологій та вирішення теорет- чи практ. проблем і завдань. Цим самим З.с.т. інтегрує всі галузі та структурні елементи соціології в цілісну систему, ни.'піпчає їх зміст, функції і місце чи ранг у С.с.з., оскільки кожен складовий елемент цієї системи безпосередньо залежний під зпг. теорії, трансформує її принципи, закони ти категорії відновідно до свого предмета і функцій.

Метасоціологія то З.с.т. за своїм рівнем є найбільш заг. теорет. системами соціол. знання.

3. Спеціальні соціол. теорії (С.с.т.) - елемент С.с.з., їх предметом є вивчення особливостей (специфіки) трансформації закономірностей заг. соціальних процесів у тих чи інших явищах, спільнотах, сферах життя (напр., у сфері споживання, у групах, соцільних ін-тах, організаціях і т.ін.). Ці теорії функціонально можуть використовуватись з пізнавальною чи практ. метою. Такими С.с.т. є, напр., теорія конфлікту, теорія пропаганди, теорія виховання та ін.

4. Галузеві соціол. теорії (Г.с.т.) – структурний елемент С.с.з., об'єктом якого є конкретні соціальні підсистеми та сфери людської життєдіяльності з притаманними їм типами соціальних спільнот, а предметом - закономірності функціонування та розвитку цих сфер і спільнот, особливості соціальних відносин у цих системах. Г.с.т. відображають. конкретні емпіричні об'єкти (галузі) сусп. життя, розкривають специфічні умови буття та діяльності соціальних спільнот у конкретних сферах (праці, побуту, системі екон., політ., правових, моральних, соціальних відносин і т.ін.). Різноманітність і багатство сфер людського життя та діяльніості, наявність складної соціоструктурної системи суспільства, багатоманітність соціальних відносин і т.ін. обумовили появу численних видів галузевої соціології.

5. Емпіричні соціол. дослідження (Е.с.д.) - ще один складовий елемент С.с.з., вони є початковим, нижчим рівнем соціол. знання. Грунтуються на спостереженні соціальних фактів, спрямовані на вивчення конкретних соціальних явищ і процесів життя суспільства.

Е.с.д. забезпечують накопичення необхідного факт. матеріалу завдяки спеціалізованим методам збору й аналізу масових емпіричних даних (спостереження, опитумання, аналіз документів, експеримент, тести, проективна то соціометрична техніка, методи статист. обробки та аналізу даних). Певні характеристики, тенденції, закономірності, висновки та узаг., генеровані в Е.с.д., як правило, стосуються лише даного досліди, об'єкта і не екстраполюються на інші. Функціонально матеріали Е.с.д.; забезпечують можливості вирішення теорет. та практ. завдань. Що ж до екстраполяції даних Е.с.д., то вона можлива за масштабності вибірки, типовості об'єктів для генеральної сукупності, їх репрезентативності і якісного аналізу. В цьому разі Е.с.д. забезпечує одержання більш заг. теорет. знань про закони й особливості досліджених об'єктів, і його дані сприяють розвитку теорії. Матеріали Е.с.д. є фактол., емпіричною основою заг. соціол. теорії, спеціальних та галузевих соціологій.

Е.с.д. забезпечують знання про явища та процеси соціального життя, аналіз і узаг. якого дає змогу виявляти фундаментальні особливості досліджуваних об'єктів, їх специфічні то заг. закономірності, розкривати специфіку функціонування соціплі.них підсистем і суспільства в цілому, пізнавати їх сутчк'ні механізми, причинно-наслідкові зв'язки та особливості.

6. Історія соціології (1-е.) - елемент С.с.з., наука, що вивчає процеси виникнення і розвитку соцієтального знання, особливості становлення його форм, методів, етапів, шкіл і напрямів. Об'єктом І.с. є соціол. знання, починаючи з перших примітивних уявлень про суспільство, людину та її світ, коли формувались елементарні знання про соціальні процеси та явища (історія протосоціол. Знання — протосоціологія), і закінчуючи сучасністю (історія академ. соціології).

Сукупність цих структурних елементів в їх органічному зв'язку та взаємодії складає систему соціол. Знання на сучасному етапі розвитку соціології.

4 Рівні дослідження: мікро- та макросоціологія.

Історія соціології показує, що уявлення про рівні соціологічного знання весь час міняються. На кожному новому етапі розвитку соціології як науки, у зв'язку з новим розумінням її предмету, методів, основних принципів вивчення суспільства і його частин, виникають нові підходи до розгляду її структури. У західній соціологічній науці зазвичай мова йде про двох рівнях вивчення суспільства: мікро- і макросоціології .

Мікросоціологія займається вивченням спілкування людей в їх повсякденному житті (тобто інтеракція, їх взаємодія). Представники цього напряму вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих сенсів, які люди надають даним явищам при взаємодії один з одним. Основна їх увага направлена на дослідження поведінки індивідів, їх вчинків, мотивів, які роблять визначальний вплив на взаємодію між людьми, що у свою чергу впливає на стабільність суспільства і зміни, що відбуваються в нім. Прихильниками мікросоціологічного рівня є представники теорії обміну (Джордж Хоманс), теорії этно-методологии (Гарольд Гарфінкель) і символічного интеракционизма.

Р.Мертон визначав "мікросоціологічні проблеми як доведені в дослідженнях малих груп", а "макросоціологічні проблеми як доведені в порівняльних дослідженнях соціальної мобільності, формальних організацій і взаємозалежності соціальних інститутів" . Загальним для всіх дефініцій було те, що на мікросоціологічному рівні проводилися емпіричні дослідження, а на макросоціологічному - дослідження у сфері загальної теорії.

Макросоціологія приділяє основну увагу моделям поведінки, що допомагають зрозуміти суспільство як єдине ціле. Під цими моделями (структурами) розуміються різні суспільні інститути, наприклад, сім'я, освіта, релігія і так далі З самого свого народження люди включені в дану систему соціальних структур і випробовують на собі їх вплив. Сферу головного інтересу макросоціології складає вивчення взаємин між різними частинами суспільства і те, як відбувається зміна цих взаємин. Дослідники макросоціологічного рівня дотримуються принципів однієї з двох основних конкуруючих теорій: функционалізму (Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм, Талкотт Парсонс, Роберт Мертон і ін.) і теорії конфлікту (Карл Маркс, Ральф Дарендорф і ін.).

Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Мікросоціологія вивчає спілкування й поведінку людей, їхні вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїй взаємодії, вплив, котрий все це справляє на стабільність суспільства або на зміни, що в ньому відбуваються. Людська взаємодія, поведінка є вирішальним чинником побудови суспільства у мікросоціологічній теорії. Саме суспільство розглядається як продукт взаємодії різних груп людей. Але суть взаємодії різні автори тлумачать по-різному. Наприклад, автор теорії соціального обміну Дж. Хоманс стверджує, що вирішальна роль у взаємодії людей належить процесам інтеграції та диференціації в групах і що взаємодію можна зрозуміти виходячи із засад заохочення та покарання (люди схильні постійно відновлювати ті моделі поведінки, за які вони в минулому мали якусь моральну чи матеріальну винагороду). Дж. Мід, Г. Блумер та інші представники теорії символічного інтеракціонізму гадають, що взаємодія людей, їхнє спілкування зумовлюється тим значенням, якого люди надають матеріальним речам і різним зовнішнім виявам поведінки. Це можуть бути різні предмети, слова, вчинки, міміка, жести тощо. Тобто люди реагують не на самі зовнішні стимули, а на те символічне значення, якого самі вони надають цим стимулам. Символічний інтеракціонізм трактує суспільство як продукування і зміни значень у процесі їх інтерпретації учасниками соціальної ситуації.

Представники макросоціології визнають значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, але, на їхню думку, цю взаємодію зумовлено загальною природою суспільства і тією його структурою, котра характеризує суспільство як цілісну соціальну систему, як соціальний організм. Таких поглядів додержувалися, зокрема, О. Конт і Г. Спенсер, для котрих суспільство - це система взаємозв'язаних і взаємозалежних частин, кожна з яких є необхідною для існування цілого. Такими були концепції Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса, пізніше Г. Парсонса, Р. Мертона, К. Девіса та інших. Макросоціологічна орієнтація в соціології переважала до 20-х рр. XX ст., але вже в 30-ті рр. у зв'язку з широким розвитком емпіричних досліджень поступилася місцем мікросоціологічній.

Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку увага зосереджується на людській поведінці, і те, що відбувається в суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колективними особливостями людей, а в другому - головна увага звертається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соціальні інституції суспільства (економіку, політику, релігію, сім'ю та ін.).