90. Зобов'язання із рятування здоров'я та житгя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Система деліктних зобов'язань забезпечує фізичній особі відшко­дування шкоди, завданої протиправними діями інших осіб. У разі, коли шкода виникає внаслідок правомірної діяльності самого по­терпілого внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи або її майна, його відшкодування відбувається за іншими правилами і в рамках інших зобов'язань. Саме тому відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування майна, є не мірою цивільно-правової відповідальності, а різновидом міри захисту суб'єктивних цивіль­них прав, які не є відповідальністю. Підставою для виникнення зо­бов'язання щодо рятування є не правопорушення, а правомірні дії самого потерпілого.

На підставі зобов'язання, яке виникає у зв'язку з рятуванням здоров'я, життя та майна фізичної особи, а також майна юридичної особи, боржник-особа, здоров'я, життя або майно якої рятувалося, зобов'язана відшкодувати кредитору-особі, яка зазнала шкоди під час рятівних дій, шкоду, яка є наслідком таких дій.

Нормативно-правовою підставою для виникнення цього виду зобов'язань є статті 1161, 1162 ЦК України, відповідно до яких осо­ба, яка без відповідних повноважень здійснювала дії щодо рятуван­ня в умовах, що виключали можливість попередження про загрозу пошкодження здоров'я, життя або майна, має право вимагати від­шкодування шкоди, яка виникла у майновій сфері рятувальника і є наслідком рятувальних дій.

Суб'єктами таких зобов'язань можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, кожен з яких, у свою чергу, може бути у зобов'я­заннях як кредитором, так і боржником. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. За недієздатних або об­межено дієздатних право на вимогу відшкодування шкоди реалізу­ється їх законними представниками (ст. 242 ЦК України).

Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом. Якщо при виконанні розпорядження органу юридичної особи про запобігання загрози майну іншої особи шкоду несе працівник, який діяв у рамках виконання службових обов'язків, він набуває права на відшкодування шкоди від свого страхувальника за правилами про відшкодування шкоди.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з рятуванням життя, здоров'я, майна інших осіб, належать до кола зобов'язань, що здійс­нюються без відповідного доручення. Це свідчить про те, що дії по­терпілого рятівника належать до юридичних вчинків. Такі дії кре­дитора вчиняються без наміру створити правові наслідки, але на підставі закону створюють умови для висунення обов'язкових для виконання боржником вимог — відшкодувати потерпілому збитки, яких останній зазнав під час усунення загрози або рятування від реальної загрози майна іншої особи. Крім того, зобов'язання, що ви­никає, є позадоговірним і особливим видом ведення чужих справ.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, слід брати до уваги причини, що викликали небезпеку і потребу рятівних дій. Наприклад, якщо шкода виникла внаслідок протиправних пося­гань з боку третіх осіб, шкода має відшкодовуватися за правилами деліктної відповідальності. До уваги також має братися доцільність та результативність дій рятівника¹. Ризик недоцільності рятівних дій повинен нести рятівник.

Функціональне призначення цих зобов'язань полягає у віднов­ленні майнового стану потерпілого рятівника за рахунок особи, здо­ров'я, життя або майно якої було врятовано від заподіяння шкоди. Для виникнення цього виду зобов'язань потрібні такі умови:

1. наявність шкоди у потерпілого (рятівника);

2. реальна, наявна (а не ймовірна або удавана) загроза шкоди життю, здоров'ю або майну боржника, яка водночас виключає мож­ливість попередження про це боржника та вимагає термінових дій (наприклад пожежа);

3. здійснення потерпілим дій щодо рятування життя, здоров'я, майна;

4. причинний зв'язок між шкодою, що виникла у потерпілого, та його діями щодо усунення загрози.

Рятівні дії не повинні бути змістом службових обов'язків рятів­ника (наприклад дії пожежників, гірничорятівників). Крім того, на вирішення питання про можливість відшкодування шкоди потер­пілому боржнику не впливає той факт, чи було таке майно фактич­но врятованим.

На виникнення зобов'язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини (за включенням умислу) потерпілого (рятівника).

По-перше, якщо рятівник і порушує будь-які правила (що за ін­ших обставин могло б бути поставлено йому в вину), то робить це в інтересах особи, здоров'я, життя або майно якої він врятовує.

По-друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вима­гати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру.

По-третє, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно-корисних дій, пов'язаних з рятуванням життя, здоров'я або майна інших осіб.

Обставиною, яка є суттєвою при вирішенні питання про те, на кого покладається обов'язок відшкодувати шкоду, а також щодо об­сягу такого відшкодування, є те, на рятування саме чого (життя, здоров'я або майна) були спрямовані дії рятівника.

У разі рятування здоров'я та життя шкода, завдана рятівни­ку, який без відповідних повноважень рятував здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується дер­жавою у повному обсязі (ст. 1161 ЦК України). Тобто особою, зобо­в'язаною до відшкодування, виступає держава, одним з основних зобов'язань якої є турбота про безпеку та охорону життя або здоро­в'я громадян та створення таких засад, які стимулювали б фізичних і юридичних осіб у своїй поведінці керуватися високими моральни­ми принципами суспільства.

Протягом довгого часу це питання залишалося невирішеним, бо вважалося, що покладення такого обов'язку на громадянина, життя або здоров'я якого рятувалося, є не досить справедливим, тому що він і так в обставинах, що склалися, є постраждалим.

Окрім того, його майновий стан не міг гарантувати особі відшко­дування шкоди, якої зазнав рятівник, на підставі обмеженості мате­ріальних можливостей потерпілого. Отже, беручи на себе зобов'я­зання щодо відшкодування шкоди, завданої рятівникові під час ря­тування життя або здоров'я громадян, держава вирішила проблему, по-перше, гарантованості такого відшкодування, по-друге, відшко­дування завданої рятівникові шкоди у повному обсязі.

У цьому разі для відшкодування шкоди не має значення, яким саме правам рятівника (майновим чи немайновим) було завдано шкоди. У повному обсязі відшкодовується як шкода, завдана смер­тю, каліцтвом рятівника, так і шкода, завдана його майну.

Необхідність дій щодо рятування людського життя може виника­ти за таких обставин: 1) небезпека, що загрожує загибеллю або ка­ліцтвом громадянину, що склалася внаслідок його власних необережних або навмисних дій; 2) небезпека, що виникла внаслідок про­типравних дій третіх осіб, яка спрямована як проти особи або майна того, кого рятують, так і об'єктивно створює загрозу його життю (на­приклад, внаслідок пожежі, аварії на підприємстві тощо); 3) небезпе­ка, створена внаслідок шкідливого впливу стихійних сил природи (землетрус, повінь); 4) загроза життю громадянина виявилася на­слідком бездіяльності осіб, які зобов'язані оберігати людей від мож­ливої небезпеки (наприклад, рятівники водних станцій).

Інакше вирішується питання відшкодування шкоди в зо­бов'язаннях, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи (ст. 1162 ЦК України). Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповід­них повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному об­сязі.

Отже, для того щоб у держави виникало зобов'язання у повному обсязі відшкодувати шкоду, що виникла у зв'язку з рятуванням від реальної загрози майна іншої особи, треба, щоб: 1) шкода, завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров'я або смерті фізичної особи (рятівника); 2) загроза майну мала реальний характер; 3) майно іншої особи мало істотну цінність.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає можливість участі у цих правовідносинах держави, а також може впливати на обсяг (розмір) належної до відшкодування шкоди. Так, якщо шкода була завдана не життю або здоров'ю рятівника, а його майну, контрагентом у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди з ряту­вання майна виступає не держава, а власник (володілець) цього майна.

Позитивний результат у процесі запобігання загрози шкоди май­ну має бути досягнутий виправданими і доцільними діями того, хто попереджував загрозу. Доцільність і виправданість означає відпо­відність мір і засобів, обраних особою для запобігання загрози, ха­рактеру і масштабу цієї загрози. Наприклад, навряд чи виправдани­ми і доцільними можуть бути визнані дії, коли під час рятування не дуже цінного майна для його рятування були використані дуже цін­ні речі.

Щодо розміру належної рятівникові до відшкодування шкоди за­стосовуються певні обмеження, встановлені законом: 1) розмір від­шкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, що ря­тувалося (зауважте: рятувалося, а не було врятоване); 2) шкода від­шкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода.

Отже, особами, які можуть бути суб'єктами права вимоги відпо­відно до ст. 1162 ЦК України, є як фізичні, так і юридичні особи. Природно, що суб'єктом зобов'язання із заподіяння рятівникові шкоди внаслідок пошкодження здоров'я або смерті рятівника може бути лише фізична особа.

Суб'єктами, зобов'язаними відшкодувати шкоду, можуть бути як держава, про що вже йшлося раніше, так і фізичні та юридичні особи, які володіли на час здійснення рятівних дій майном як на праві власності, так і на інших цивільно-правових підставах.

Зобов'язання, які виникають внаслідок рятування чужого жит­тя, здоров'я або майна, є одним із різновидів зобов'язань, що вини­кають із ведення чужих справ, але не є аналогічними зобов'язан­ням, що виникають із діяльності без доручення.

Якщо дії без доручення в інтересах іншої особи з боку останньої будуть схвалені зацікавленою особою, ці зобов'язання трансформу­ються в зобов'язання із договору доручення. Зобов'язання, що ви­никає із рятівних дій, зберігає силу незалежно від схвалення або не­схвалення дій потерпілого особою, в інтересах якої здійснювалися рятівні дії.

Зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, май­на фізичної або юридичної особи мають деякі схожості із зобов'я­заннями з відшкодування шкоди, а також зобов'язаннями з набут­тя (збереження) майна без достатньої правової підстави. Загаль­ним для вказаних зобов'язань є наявність майнової шкоди у потерпілого, але різниця криється у характері виникнення цих збитків.

У зобов'язаннях з відшкодування шкоди шкода у потерпілого ви­никає внаслідок протиправних дій іншої особи. У зобов'язаннях із рятування чужого здоров'я, життя, майна шкода потерпілого — це результат його власних дій. Крім того, зобов'язання щодо рятуван­ня майна виникають у зв'язку з діями, спрямованими на запобіган­ня шкоди, тоді як в основі деліктного зобов'язання лежить проти­правна поведінка, яка спричиняє шкоду. Водночас, незважаючи на різницю, яка існує між зобов'язаннями, що розглядаються, їх збли­жує позадоговірний характер шкоди та компенсаційна спрямова­ність, яка дозволяє їх об'єднати в одну групу правоохоронних зобо­в'язань.

Виникнення шкоди, завданої у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України), є наслідком правомірних дій особи, спрямо­ваних на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпе­ку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Проте зобов'язання, що виникають у зв'язку з такими діями, належать до групи деліктних зобов'язань. Це пов'язано з тим, що ст. 1171 ЦК України регулює правовідносини, що виникають між боржником (особою, яка вчиняла рятівні дії) і особою, якій внаслідок дій щодо усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи ін­тересам іншої фізичної або юридичної особи, було заподіяно шкоди. Тобто потерпілий у цих правовідносинах не є особою, правам і ін­тересам якої загрожувала небезпека, і тому особа, яка вчиняла ря­тівні дії, у таких зобов'язаннях може виступати як боржник, водночас як у зобов'язаннях із рятування чужого здоров'я та життя рятівник є потерпілим і може вимагати відшкодування шкоди, за­подіяної його власному майну, життю або здоров'ю.

У зобов'язаннях із набуття та збереження майна без достат­ньої правової підстави виникнення збитків у потерпілого фактично виливається у збільшення (збереження) майна у набувача. У зобо­в'язаннях із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної осіб збитки, що виникають у потерпілого, не спричиняють ніякого збільшення майна в особи, життя, здоров'я або майно якої було врятовано.

Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від то­го, хто її створює (ст. 1163 ЦК України). Сформульоване правило є загальним і виконує, перш за все, превентивну (попереджувальну) функцію, забезпечуючи охорону прав та інтересів громадян і юри­дичних осіб. Вимога про усунення загрози є фактично одним із засо­бів захисту цивільних прав і може виражатися у припиненні або призупиненні діяльності, яка створює загрозу порушення чужого права. Висунення такої вимоги може відбуватися як у судовому, так і позасудовому порядку безпосереднім зверненням до особи, яка створює таку загрозу. У разі звернення до суду з позовом про усу­нення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи можливість настання шкідливого наслідку в май­бутньому має визнаватися достатньою для звернення підставою.

Вина відповідача у такого виду правопорушеннях не презюму-ється, як це зазвичай відбувається у деліктних правовідносинах. Обов'язок доказувати можливість заподіяння в майбутньому шкоди та потреби заборони такої діяльності наданням необхідних доказів є обов'язком особи, яка звернулася до суду.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної осо­би або майну юридичної особи заінтересована особа має право вима­гати:

1. вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2. відшкодування завданої шкоди;

3. заборони діяльності, що створює загрозу (ст. 1164 ЦК Украї­ни).

Отже, загроза має бути наявною і реальною настільки, щоб ство­рювати загрозу заподіяння шкоди боржнику. У зв'язку з цим кре­дитору для захисту своїх дій слід здійснити дії, спрямовані на мінімізацію шкідливих наслідків, що виникають або можуть вини­кнути як результат діяльності кредитора. Такі невідкладні заходи можуть полягати у припиненні або призупиненні шкідливої діяль­ності і за своїм змістом можуть також мати превентивний характер.

Призупинення діяльності має сенс і застосовується лише тоді, коли існує реальна можливість таких змін шкідливої (наприклад виробничої) діяльності, яка в майбутньому може виключати її шкідливість.

Припинення діяльності виражається у забороні діяльності, яка створює шкоду і застосовується лише тоді, коли незалежно від об'єктивних або суб'єктивних причин є відсутньою можливість вза­галі виключити шкідливість такої діяльності.

Відшкодування шкоди у правовідносинах, що розглядаються, має позадоговірний характер і тому відбувається у повному обсязі за правилами відшкодування шкоди у деліктних зобов'язаннях.